Ухвала суду № 75812065, 10.08.2018, Київський районний суд м. Полтави

Справа №638/4399/15-к

Провадження № 1-кп/552/5/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року Київський районний суд м.Полтави в складі :

головуючого – судді Антонова А.В.,

секретаря – Алексєєва М.М.,

за участю прокурорів – Ганілова О.А., Ємця І.І., потерпілих – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10,

обвинувачених – ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві кримінальне провадження №12014000000000098 по обвинуваченню

ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого на посаді Харківського міського голови, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2,3 ст. 27, ч.2 ст. 146, ч. ч. 2,3 ст. 27, ч. 2 ст. 127, ч. ч. 2,3 ст. 27, ч. 1 ст. 129 КК України;

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця селища Рогань Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого СБСМ «Грифон» ГУ МВС України у Харківській області, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 129 КК України;

ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого охоронцем охоронного агентства «Кратос», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 Б, кв.4, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 129 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті наступного змісту.

31.10.2010 за результатами виборів в одномандатному виборчому окрузі з виборів Харківського міського голови ОСОБА_11 обраний Харківським міським головою.

5.11.2010Харківська міська виборча комісія Харківської області визнала ОСОБА_11 обраним Харківським міським головою.

24.11.2010 на засіданні 1 сесії Харківської міської ради 6 скликання

ОСОБА_11 прийняв повноваження Харківського міського голови та приступив до їх виконання.

ОСОБА_11 проживає в готелі «Національ», який розташований за адресою: місто Харків, проспект Леніна, 21.

З травня 2010 року охорону ОСОБА_11 здійснюють три працівника спеціального батальйону судової міліції «Грифон» ГУ МВС України в Харківській області: командир відділення №3 взводу №1 роти №2 СБСМ «Грифон» ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_14; командир відділення №2 взводу №3 роти №2 СБСМ «Грифон» ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_15;

міліціонер відділення №3 взводу №1 роти №1 СБСМ «Грифон» ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_13.

З 02.07.2012 охорону ОСОБА_11 додатково здійснюють працівники

ТОВ «Охоронно-юридичне агентство «Кратос» ОСОБА_12 та ОСОБА_16

21 листопада 2013 року в Україні, зокрема в місті Харкові, як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, в знак протесту проти корупції, свавілля правоохоронних органів, а також на підтримку європейського вектору зовнішньої політики України розпочалися мирні акції протесту (мітинги, демонстрації, студентські страйки, тощо), які значно поширилися після силового розгону демонстрації в місті Києві вночі 30.11.2013 та тривали до кінця лютого 2014 року.

Громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтримували європейський вектор зовнішньої політики України, виступали проти корупції, свавілля правоохоронних органів, та приймали активну участь в мирних акціях протесту, які проходили в місті Харкові.

25.01.2014 року приблизно о 21 годині ОСОБА_2, ОСОБА_17 та

ОСОБА_18 їхали на автомобілі Honda Crosstourer з державним номерним знаком АХ 2673 ЕВ по проспекту Леніна в місті Харкові з метою перевірки інформації про зібрання в різних районах міста Харкова груп людей, які мали намір із застосовуванням сили протидіяти мирним акціям протесту. Проїжджаючи повз готель «Національ», який розташований за адресою: місто Харків, проспект Леніна, 21, ОСОБА_2, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 помітили на зупинці для автомобілів перед центральним входом до готелю декілька автомобілів представницького класу з номерними знаками Російської Федерації. ОСОБА_2В, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, яким було відомо, що у готелі «Національ» проживає Харківський міський голова ОСОБА_11, припустили, що в готелі готуються дії проти мирних акцій протесту в місті Харкові, та вирішили зняти на відеокамеру мобільного телефону зазначені автомобілі. ОСОБА_2 взяв мобільний телефон та почав робити відеозапис. Після проведення відеозйомки ОСОБА_18, який був за кермом автомобіля Honda Crosstourer , з’їхав з проспекту Леніна в місті Харкові та під’їхав до тильної сторони готелю «Національ», де зупинився на майданчику перед в’їздом до стоянки автомобілів готелю.

В цей же час, 25.01.2014 приблизно о 21 годині 20 хвилин, працівник

міліції ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_12 та невстановлені слідством

особи розповіли про описані вище події Харківському міському голові ОСОБА_11, який дав їм вказівку затримати чоловіків, які на вказаному автомобілі Honda Crosstourer утекли від готелю «Національ», позбавити їх волі та, із застосуванням катувань, погроз вбивством, допитати і встановити мету їх знаходження поблизу готелю «Національ».

Діючи на виконання вказівки ОСОБА_11 працівник міліції

ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_12 та невстановлені слідством особи

виїхали зі стоянки для автомобілів на мікроавтобусі Volkswagen Transporter з держаними номерними знаками АХ0202ЕВ та перегородили автомобілю Honda Crosstourer , в якому знаходилися ОСОБА_2, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, виїзд з вказаного майданчика. З мікроавтобуса Volkswagen Transporter вийшли охоронці ОСОБА_11 міліціонер СБСМ «Грифон» ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_13, працівник ТОВ «Охоронно-юридичне агентство «Кратос» ОСОБА_12 та інші невстановлені слідством особи в кількості приблизно два-три чоловіки, підійшли до автомобіля Honda Crosstourer та, погрожуючи застосуванням насилля, почали вимагати від ОСОБА_2, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 розповісти про свої дії у вказаному місці. Відчуваючи реальну загрозу життю та здоров’ю, ОСОБА_18 вирішив утекти від нападників та переїхав на автомобілі Honda Crosstourer, державний номерний знак НОМЕР_1, в якому знаходився разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_17, через бордюр та поїхав внутрішніми дворами у напрямку будинку №22 по вулиці Новгородській в місті Харкові. Поблизу будинку №22 по вул. Новгородській в місті Харкові ОСОБА_18 заїхав у тупик та зупинився, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_17 вийшли з автомобіля та, тікаючи від нападників, побігли в різні сторони. Після цього ОСОБА_18 виїхав з тупика на вул. Новгородську в місті Харкові та продовжив тікати від нападників на автомобілі.

В той момент працівник міліції ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_19, інші невстановлені слідством особи, діючи на виконання вказівок Харківського міського голови ОСОБА_11, почали наздоганяти ОСОБА_2, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ОСОБА_2 з них дворами побігли за автомобілем Honda Crosstourer, а інші на мікроавтобусі Volkswagen Transporter з державними номерними знаками АХ0202ЕВ поїхали на вул. Новгородську в місті Харкові, щоб там перехопити ОСОБА_2 та ОСОБА_17

Міліціонер ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_12, невстановлені

слідством особи, діючи на виконання вказівок Харківського міського голови

ОСОБА_11, на вул. Новгородській в місті Харкові наздогнали ОСОБА_2, силою повалили його на землю та затягнули до мікроавтобусу Volkswagen Transporter з державними номерними знаками АХ0202ЕВ, який приїхав від готелю «Національ» в місті Харкові на вул. Новгородську.

ОСОБА_17 і ОСОБА_18 не схопили, оскільки їм вдалося втекти від нападників.

В мікроавтобусі Volkswagen Transporter нападники привезли

ОСОБА_2 на майданчик з тильної сторони готелю «Національ», де, діючи

на виконання злочинних вказівок ОСОБА_11, міліціонер ОСОБА_13,

охоронець ОСОБА_12, інші не встановлені слідством особи, з метою

примусити ОСОБА_2 розповісти про те, що він робив поблизу готелю

«Національ», а також хто був разом з ним в автомобілі Honda, почали руками та ногами наносити йому удари в різні частини тіла, погрожували ОСОБА_2 пістолетом, чим заподіяли останньому сильну фізичну біль та моральні страждання. Застосовуючи насилля та погрози насиллям, міліціонер ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_12 та інші невстановлені слідством особи подолали волю ОСОБА_2 до опору та примусили його по телефону домовитися з ОСОБА_17 про зустріч в ресторані «McDonald’s», який

розташований за адресою: місто Харків, вул. Пушкінська, 37.

25.01.2014 приблизно о 22 годині міліціонер ОСОБА_13, охоронець

ОСОБА_12, інші невстановлені слідством особи, діючи на виконання

злочинних вказівок ОСОБА_11, з метою затримання та допиту із

застосуванням катувань і погроз вбивством ОСОБА_17, застосовуючи

побої, примусили ОСОБА_2 поїхати разом з ними до ресторану

«McDonald’s» для зустрічі з ОСОБА_17 Відразу після цього міліціонер

ОСОБА_13, охоронець ОСОБА_12, інші невстановлені слідством особи

на легковому автомобілі разом з ОСОБА_2 поїхали до ресторану

«McDonald’s» на вул. Пушкінській, 37 в місті Харкові. При цьому частина

нападників поїхала до ресторану «McDonald’s» на автомобілі Toyota Land Cruiser з державними номерними знаками АХ0202СТ.

Поблизу ресторану «McDonald’s» нападники зупинилися. З легкового автомобіля вийшов ОСОБА_12, який вивів за собою ОСОБА_2, решта нападників, зокрема ОСОБА_13, залишилися на вулиці поблизу ресторану «McDonald’s». ОСОБА_2 зайшов до ресторану «McDonald’s» в супроводі охоронця ОСОБА_19, який з метою реалізації свого злочинного умислу продовжував примушувати ОСОБА_2, всупереч його волі виконувати вказівки нападників, які мали намір затримати ОСОБА_17, коли той прийде назустріч з ОСОБА_2

В той же час ОСОБА_17 після розмови з ОСОБА_2, підозрюючи, що особи, які напали на них поблизу готелю «Національ», спіймали ОСОБА_2 та примусили останнього запросити його на зустріч, щоб спіймати, попросив свого знайомого ОСОБА_1 зустрітися з ОСОБА_2 в ресторані «McDonald’s» на вул. Пушкінській, 37 в місті Харкові та перевірити чи все добре у ОСОБА_2 У відповідь на це ОСОБА_1 погодився зустрітися з раніше йому знайомим ОСОБА_2

25.01.2014, приблизно о 22 годині 15 хвилин, до ресторану «McDonald’s», який розташований за адресою: місто Харків, вул. Пушкінська, 37, прибув ОСОБА_1 та сів за столик поруч з ОСОБА_2 Відразу після цього до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підійшов охоронець ОСОБА_12, який сидів за сусіднім столиком ресторану, забрав у них мобільні телефони та наказав вийти з ресторану на вулицю. ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відчуваючи реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, виконали вказівку ОСОБА_12 та вийшли на вулицю. На вулиці охоронець ОСОБА_12, а також міліціонер ОСОБА_13 разом з невстановленими слідством особами підійшли до ОСОБА_2 та ОСОБА_1, повалили їх на землю та почали наносити їм удари по різних частинах тіла. При цьому нападники поблизу ресторану «McDonald’s» сприйняли стороннього чоловіка, який сидів у автомобілі Volkswagen , за спільника ОСОБА_2 та ОСОБА_1, побили його автомобіль палицями, а коли той намагався втекти, стріляли йому вслід з пістолету. Далі охоронець ОСОБА_12, міліціонер ОСОБА_13 та інші невстановлені слідством особи наказали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сідати до автомобіля Toyota Land Cruiser з державними номерними знаками АХ0202СТ. ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відчуваючи реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, виконали вимогу нападників та сіли до вказаного автомобіля. На автомобілі Тоуоtа Land Cruiser нападники привезли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на стоянку для автомобілів з тильної сторони готелю «Національ» та вивели їх з автомобіля.

На стоянці для автомобілів з тильної сторони готелю «Національ»

охоронець ОСОБА_19, міліціонер ОСОБА_13 та інші невстановлені

особи, діючи на виконання вказівок ОСОБА_11 щодо встановлення та допиту із застосуванням катування та погроз вбивством осіб, які того вечора під’їхали з тильної сторони до готелю «Національ» на автомобілі Ноndа, обступили ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою подолання їх волі до опору. Після цього охоронець ОСОБА_12, діючи спільно з ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами на виконання злочинних вказівок ОСОБА_11, відчуваючи значну перевагу над потерпілими в силі, підбіг до ОСОБА_1 та почав впродовж 10-15 хвилин наносити йому побої руками та ногами в різні частини тіла (наносив удар ногою в пах, тиснув пальцями на очні яблука) з метою заподіяння сильного фізичного болю та примушування ОСОБА_1 розповісти про події того вечора.

Після цього, 25.01.2014 в період часу з 22 години 30 хвилин до 23 години 30 хвилин, охоронець ОСОБА_12, міліціонер ОСОБА_13 та інші невстановлені слідством особи завели ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на перший поверх готелю «Національ», де в цей час знаходився Харківський міський голова ОСОБА_11 За вказівкою Харківського міського голови ОСОБА_11 нападники завели ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до малого конференц-залу на першому поверсі готелю «Національ», до якого слідом за ними зайшов ОСОБА_11 Харківський міський голова ОСОБА_11, якому було достовірно відомо, що воля до опору потерпілих подолана в результаті застосування до них катувань та погроз вбивством, почав допитувати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що вони робили поблизу готелю «Національ». Під час допиту Харківський міський голова ОСОБА_11 з метою примушування ОСОБА_1 до дачі свідчень та заподіяння йому сильного фізичного болю наніс йому удар кулаком в ніс, чим заподіяв ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження, а саме закриту травму лицьового черепа – перелом кісток носа. В цей же час, в присутності Харківського міського голови ОСОБА_11, охоронця ОСОБА_12, працівника міліції ОСОБА_13 один з невстановлених слідством нападників наносив удари рукою в обличчя ОСОБА_2, від чого останній відчував сильний фізичний біль.

Від удару ОСОБА_11 у ОСОБА_1 з носа пішла кров. Побачивши

це, Харківський міський голова ОСОБА_11 пригрозив ОСОБА_1 вбивством, а саме повідомив, що якщо хоч капля крові впаде на підлогу, то ОСОБА_1 винесуть звідти «вперед ногами». При цьому, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зважаючи на застосоване до них ОСОБА_11, охоронцем ОСОБА_12, міліціонером ОСОБА_13 та іншими невстановленими слідством особами насилля та погрози (зокрема погрози пістолетом), були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Остаточно подавивши волю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом

вчинення вищевказаних дій, Харківський міський голова ОСОБА_11 повідомив, що зараз їх завезуть до міліції і вони там повинні будуть написати заяви про готування до вчинення хуліганських дій. ОСОБА_2 та ОСОБА_1, побоюючись, що у випадку відмови виконувати вказівки ОСОБА_11 їх будуть продовжувати незаконно утримувати та катувати, відчуваючи реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, погодилися

написати в міліцію заяви про готування ними вчинення хуліганських дій.

Після цього до приміщення готелю «Національ» викликали працівників Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, які забрали звідти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і завезли їх до приміщення ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

25.01.2014, в період часу з 23 години 30 хвилин до 24 години 00 хвилин, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в приміщенні ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, відчуваючи реальну можливість подальшого заподіяння ОСОБА_11, міліціонером ОСОБА_13, охоронцем ОСОБА_12 та іншими невстановленими нападниками шкоди їх життю та здоров’ю, написали заяви про готування до вчинення хуліганських дій та передали їх працівникам міліції. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 працівники ХМУ ГУ МВС України в Харківській області внесли до ЄРДР за №12014220010000023 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 296 КК України.

Вказані дії ОСОБА_11, які виразились у наданні міліціонеру ОСОБА_13, охоронцю ОСОБА_12 та іншим невстановленим особам вказівки незаконно позбавити волі ОСОБА_2 та ОСОБА_1; незаконному позбавленні волі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 міліціонером ОСОБА_13, охоронцем ОСОБА_12, невстановленими слідством особами, на виконання вказівки Харківського міського голови ОСОБА_11; безпосередньому вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі ОСОБА_2 та ОСОБА_1; наданні міліціонеру ОСОБА_13, охоронцю ОСОБА_12 та іншим невстановленим слідством особам вказівки катувати ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тобто умисно заподіювати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сильний фізичний біль та моральні страждання шляхом нанесення побоїв та інших насильницьких дій з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримати від них відомості про нібито вчинені протиправні дії, покарати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за скоєні ними дії, а також залякування їх;катуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 міліціонером ОСОБА_13, охоронцем ОСОБА_12, іншими невстановленими особами, на виконання вказівки Харківського міського голови ОСОБА_11, з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримати від них відомості про нібито вчинені протиправні дії, покарати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за скоєні ними дії, а також залякування їх;безпосередньому вчиненні катування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримати від них відомості про нібито вчинені протиправні дії, покарати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за скоєні ними дії, а також залякування їх; наданні міліціонеру ОСОБА_13, охоронцю ОСОБА_12 та іншим невстановленим слідством особам вказівки погрожувати вбивством ОСОБА_2 та ОСОБА_1,здійсненні міліціонером ОСОБА_13, охоронцем ОСОБА_12 та іншими невстановленими слідством особами, на виконання вказівки ОСОБА_11, погроз вбивством ОСОБА_2 та ОСОБА_1;безпосередньому висловленні погроз вбивством ОСОБА_1 орган досудового слідства кваліфікував як вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України, а саме організацію та прийняття безпосередньої участі у незаконному, за попередньою змовою групою осіб, позбавленні волі двох осіб, що супроводжувалося заподіянням їм фізичних страждань, ч.ч. 2, 3 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України, а саме організацію та прийняття безпосередньої участі у вчиненні за попередньою змовою групою осіб катування, тобто умисному заподіянні сильного фізичного болю та морального страждання шляхом нанесення побоїв та інших насильницький дій з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримання від них відомостей та визнання, покарання їх за дії, скоєні ними, а також залякування, ч.ч. 2, 3 ст. 27,ч. 1 ст. 129 КК України, а саме організацію та безпосередньо висловлювання погрози вбивством в умовах, коли були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Вказані дії ОСОБА_13, які виразились у вчинені за описаних вище обставин за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, охоронцем ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 та ОСОБА_1; за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, охоронцем ОСОБА_19 та іншими невстановленими особами катування ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримання від них відомостей та визнання, покарання їх за скоєні ними дії, а також залякування; за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, охоронцем ОСОБА_19 та іншими невстановленими особами погроз вбивством ОСОБА_2 та ОСОБА_1 орган досудового слідства кваліфікував як вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.146 КК України, а саме, незаконне, за попередньою змовою групою осіб, позбавлення волі двох осіб, що супроводжувалося заподіянням їм фізичних страждань; ч.2 ст.127 КК України, а саме, катування за попередньою змовою групою осіб, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання шляхом нанесення побоїв та інших насильницьких дій з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримання від них відомостей та визнання, покарання їх за вчинені ними дії, а також

залякування; ч. 1 ст.129 КК України, а саме, висловлення погрози вбивством в умовах, коли були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Вказані дії ОСОБА_12, які виразились у вчинені за описаних вище обставин за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, міліціонером ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 та ОСОБА_1; за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, міліціонером ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами катування ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримання від них відомостей та визнання, покарання їх за скоєні ними дії, а також залякування; за попередньою змовою з Харківським міським головою ОСОБА_11, міліціонером ОСОБА_13 та іншими невстановленими особами погроз вбивством ОСОБА_2 та ОСОБА_1 орган досудового слідства кваліфікував як вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146 КК України, а саме, незаконне, за попередньою змовою групою осіб, позбавлення волі двох осіб, що супроводжувалося заподіянням їм фізичних страждань, ч.2 ст.127 КК України, а саме, катування за попередньою змовою групою осіб, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання шляхом нанесення побоїв та інших насильницьких дій з метою примусити потерпілих вчинити дії, що суперечать їх волі, отримання від них відомостей та визнання, покарання їх за вчинені ними дії, а також залякування, ч. 1 ст.129 КК України а саме, висловлення погрози вбивством в умовах, коли були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

В статті 7 КПК України закріплено основоположні, загальні засади здійсненя кримінального провадження, такі як верховенство права, повага до людської гідності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, диспозитивність, розумність строків та інші.

В доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Іншими словами обвинуваченням є офіційна, сформована органами досудового розслідування версія про вчинення діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно із законом. Аналогічні гарантії містить і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 року.

Відповідно логічним є положення ст. 92 КПК України, згідно з яким на слідчого і прокурора покладається обов'язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інших обставин вчинення кримінального правопорушення), винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, надійшло до суду 15 квітня 2015 року. Суд відповідно до вимог ст.22 ч.6 КПК України зберігаючи об»єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов»язків. В ході судового розгляду справи було проведено 75 судових засідань, під час яких допитано потерпілих, свідків, експертів, досліджено письмові докази, досліджено речові докази, вирішено ряд клопотань учасників процесу.

В судовому засіданні 25 червня 2018 року судом завершено з'ясування обставин та перевірку їх доказами і ухвалено рішення про перехід до наступної стадії судового розгляду – судових дебатів, які призначено на 02.07.2018 року у зв’язку із закінченням робочого часу.

Судом було вжито заходів щодо забезпечення змагальності сторін, рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України. Але сторона обвинувачення систематично намагалась перекласти тягар доведення факту вчинення обвинуваченими злочину на суд, що категорично недопустимо та не відповідає вимогам закону.

Саме після оголошення судових дебатів та призначення їх проведення з 2.07.2018 року, одночасно, стороною обвинувачення – прокурорами, потерпілими та їх представниками був залишений даний кримінальний процес.

В Україні діє принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно – правового акта з точки зору його

відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 370 КПК України передбачено, що вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а обґрунтованим є рішення на підставі об’єктивно з’ясованих обставин справи, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У випадку, коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Оголосивши про закінчення судового слідства та перехід до судових дебатів суд вживав всі передбачені законодавством можливості будь-яким способом забезпечити участь прокурорів, потерпілих та представників потерпілих в судових дебатах шляхом вручення їм судових повісток, направлення судових викликів та повідомлень, надіслання повідомлень, листів, скарг у відповідні органи, проте примусити їх з'явитися для підтримання обвинувачення та взяти участь у судових дебатах суд не має законних підстав.

Насамперед судові дебати є кульмінаційним моментом участі сторін процесу в розгляді кримінальної справи. Саме тут у своєму виступі остаточно визначаються і аргументуються точки зору обвинувачення і захисту.

Водночас, участь в судовому процесі прокурора та захисника є найвищим проявом принципу змагальності в кримінальному процесі. І саме даний аргумент є вихідною точкою щодо з’ясування суті судових дебатів. При змагальній побудові кримінального процесу суд має можливість перевірити кожен доказ, кожен аргумент як на користь обвинувачення, так і на користь обвинуваченого.

Судові дебати – це самостійна частина судового розгляду кримінального провадження. Основу судових дебатів складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинувачених, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, щодо кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд при постановленні вироку. Кожен з учасників судових дебатів доводить суду правильність своєї позиції з посиланням на досліджені під час судового розгляду докази. Основна мета промов учасників судових дебатів – домогтися того, щоб у суду склалось певне внутрішнє переконання щодо доведеності кожної з обставин кримінального провадження на підставі досліджених доказів.

Якщо в судовому розгляді брали участь декілька прокурорів, у судових дебатах має право виступати один прокурор або кожен із них обґрунтовує у промові свою позицію у певній частині обвинувачення. У будь-якому разі у своїй промові прокурор, як державний обвинувач, повинен привернути увагу суду до таких основних питань: суспільної небезпечності вичиненого злочину, фактичних обставин справи, аналізу і оцінки зібраних і досліджених доказів, кваліфікації дій обвинуваченого за відповідними статтями Кримінального кодексу; обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого; характеристики особи обвинуваченого і потерпілого.

На основі своєї промови прокурор пропонує суду визнати обвинуваченого винуватим (або невинуватим – у разі відмови від обвинувачення, яке під час судового розгляду, на думку прокурора, не підтвердилося) у вчиненні конкретного злочину або злочинів, із зазначенням кваліфікації за частинами, пунктами та статтями КК України, виду і розміру покарання; висловлює свою думку з приводу цивільних позовів, які він підтримує, відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, а також з інших питань, які суд повинен вирішити при постановленні вироку згідно ст.368 КПК України.

В судових дебатах принцип змагальності сторін отримує найбільш яскравий прояв не тільки в плані їx можливості без обмеження в часі i засобах доводити перед судом свою правоту, відстоювати власні чи представлені права та законні інтереси, а й у порядку судових дебатів. Оскільки предметом судового розгляду є представлене на суд прокурором обвинувачення – першою в судових дебатах виступає сторона обвинувачення, за тим, на противагу їй, сторона захисту. Логічну побудову має i черговість промов представників сторін.

Учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку, передбаченому ч. 1 ст. 364 КПК України, – прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник. Суд зобов'язаний дотримуватися саме такого порядку. Така черговість не може бути змінена ні судом, ні самими учасниками процесу.

Послідовність виступів учасників судових дебатів забезпечує змагальність сторін кримінального провадження, а також створює умови для здійснення обвинуваченим і його захисником захисту від обвинувачення. З урахуванням засад змагальності, промови прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, обвинуваченого і захисника мають бути з належним аналізом фактичних обставин кримінального провадження, матеріального і процесуального закону, що підлягає застосуванню, доказів, досліджених у судовому засіданні.

Таким чином, прокурор не лише самоусунувся від виконання своїх процесуальних обов'язків, а і позбавив інших учасників судового процесу можливості виступити у судових дебатах та останньому слові обвинувачених, а суд – можливості винести рішення по суті обвинувачення.

Участь у дебатах – це не тільки право, це обов’язок прокурора. Якщо вважати правовий обов’язок неодмінною умовою виконання процесуальної функції, то прокурор не зобов'язаний брати участь у судових дебатах, лише якщо дійде висновку, що дані судового розгляду не підтверджують пред'явленого особі обвинувачення.

Повідомленням на ім'я Генерального прокурора України від 02.07.2018 року суд звернувся до Генерального прокурора України з проханням про забезпечення одного із 19 прокурорів Генеральної прокуратури України для участі у судових дебатах по кримінальному провадженню, яке розглядається судом четвертий рік поспіль та прокурорам було запропоновано підтвердити своє бажання підтримати пред'явлене обвинувачення, оскільки ухилення прокурорів від участі у судових дебатах може бути розцінене судом як відмова від обвинувачення.

Жодної відповіді, листа чи повідомлення з цього приводу на адресу суду не надходило, а суд не вправі примусово доставляти до суду для участі в судових дебатах будь-кого із 19 прокурорів Генеральної прокуратури України, визначених згідно постанови про зміну групи прокурорів від 02.10.2015 р.

Згідно з п. 1 ст. 131-1 Конституції України та п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про прокуратуру” однією з найголовніших конституційних функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Ця функція поставлена законодавцем першою серед інших конституційних функцій прокуратури, що відповідає її ролі та значенню.

Участь прокурора у судовому процесі повинна максимально сприяти суду у виконані вимог кримінально-процесуального закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд кримінальних справ та постановлення обґрунтованих законних судових рішень. А тому, підтримання державного обвинувачення на належному рівні, особливо вимагає від прокурора удосконалення професійної майстерності, фаховості, сумлінного ставлення до обвинувальної діяльності в суді.

На державного обвинувача покладається вся відповідальність за доведення обвинувачення, його обґрунтованості, подання та оцінку доказів і доведення їх переконливості.

Саме ж прокурор, як представник держави обстоює позицію держави стосовно обвинувачення, котра відповідає фактичним обставинам справи. При відмові прокурора від державного обвинувачення його функції не можуть перекладатися на суд, діяльність якого не направлена на обґрунтування чи формулювання обвинувачення. Тому відмова прокурора від обвинувачення має бути перешкодою для подальшого розгляду справи, адже припинення функціонування такого елемента кримінально-процесуальної системи, як державний обвинувач має бути підставою і до припинення судового розгляду кримінальної справи.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотання інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання. Однак закон зобов’язує прокурора, що коли в результаті судового розгляду він прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого особі обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і в своїй постанові викласти мотиви такої відмови (ч. 1 ст. 340 КПК). Таке положення досить чітко визначає позицію суду в правових ситуаціях, коли один із учасників процесу (прокурор) за передбачених законом підстав самоусувається від участі в ньому, що робить судовий розгляд кримінальної справи безпредметним.

Саме з огляду на це, можливо пояснити системну неявку прокурорів, потерпілих та їх представників в судові засідання для участі в судових дебатах, які були належним чином повідомлені про час і дату судового засідання, та свідчить про умисне, свідоме небажання закінчувати розгляд справи та демонструє зверхність і неповагу до загальних засад кримінального провадження, враховуючи той факт, що справа розглядається четвертий рік поспіль.

Великою активністю прокурори відзначалися на початковому етапі судового процесу, в матеріалах справи наявне клопотання прокурора Ганілова О.А. про забезпечення належного дотримання розумних строків судового провадження шляхом призначення щотижневих судових засідань, не менше 2 судових засідань в тиждень, та протягом трьох років судового розгляду дотримання розумних строків судового провадження втратило для прокурорів значимість.

Згідно зі статтею 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КПК України проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.

Пунктом 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» визначено, що судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України.

В п. 4 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. № 11 зазначено, що оцінюючи спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, слід враховувати послідовність та своєчасність здійснення процесуальних дій; наявність періодів бездіяльності (неактивності), причини якої мають з’ясовуватись у кожному конкретному провадженні. Крім того, згідно із тим же пунктом зазначеної Постанови, на оцінку строків з точки зору розумності впливають і такі чинники, як проведення судових засідань у призначений час; вжиття заходів, спрямованих на недопущення недобросовісної поведінки учасників кримінального провадження; характер та ефективність дій, спрямованих на прискорення кримінального провадження тощо (справи «Смірнова проти Росії» від 24 липня 2003 року, «Вітрук проти України» від 16 вересня 2010 року, «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року та інші).

З метою недопущення порушення однієї із загальних засад кримінального провадження – розумності строків, суд зберігаючи об’єктивність та неупередженість, в порядку та у спосіб передбачений Главою 11 КПК України, здійснював судовий виклик сторін та інших учасників судового провадження для участі у судових засіданнях на наступні дати: 02.07.2018, 03.07.2018, 04.07.2018, 05.07.2018, 06.07.2018, 09.07.2018 та 10.07.2018 року, сприяв зверненню з дисциплінарною скаргою на прокурорів з підстав невиконання ними своїх службових обов’язків, проте, в жодне із призначених судом засідань сторона обвинувачення в особі прокурорів Генеральної прокуратури України не з’явилась.

Відповідно до постанови про визначення групи прокурорів, що міститься в матеріалах кримінальної справи встановлений склад групи прокурорів Генеральної прокуратури України у кількості 19 осіб.

Таким чином, кожен із 19 зазначених прокурорів уповноважений державою підтримувати державне обвинувачення в суді у конкретному кримінальному провадженні.

Перелік поважних причин неприбуття особи на виклик встановлений ч. 1 ст. 138 КПК України.

Проте, сторона обвинувачення не з’явилася до суду на протязі семи засідань, не повідомивши суд про поважність причин свого неприбуття. Таким чином, та керуючись п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. № 11, суд оцінює таку процесуальну поведінку прокурорів у даному кримінальному провадженні, як бездіяльність (неактивність) та констатує, що вказані посадові особи прокуратури не прибули до суду без поважних причин, внаслідок чого порушується принцип розумності строків та верховенства права.

Відповідно до положень ст.114 КПК України для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахування обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого Кодексом та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

Незважаючи на положення ч.1 ст. 318 КПК України, якою закріплено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку, Генеральною прокуратурою України вчиняються дії спрямовані на позбавлення суду можливості винесення вироку по суті пред’явленого обвинувачення.

Судом були створені необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків в рівній мірі. Проте, в судові засідання 02.07.2018, 03.07.2018, 04.07.2018, 05.07.2018, 06.07.2018, 09.07.2018, 10.07.2018 група прокурорів Генеральної прокуратури України, які підтримують державне обвинувачення у кількості 19 чоловік не прибула для участі у судових дебатах. Причини неприбуття членів групи, які підтримують державне обвинувачення суду повідомлені не були. Зрив судових засідань приводить до втрати суті визначення групи прокурорів, які підтримують державне обвинувачення.

На відміну від прокурора, участь якого у суді є обов’язковою, потерпілий має право проте не зобов’язаний брати участь у судовому розгляді, що відповідає принципу диспозитивності закріпленому у ч. 1 ст. 26 КПК України відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 КПК України потерпілий зобов’язаний прибути за викликом до суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття.

В порушення вказаної вище норми потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та їх представники адвокати ОСОБА_4 і ОСОБА_3, з невідомих суду причин, як і прокурор, також не з'явились в судові засідання призначені на 2-10 липня 2018 року. Про поважність причин їх неявки суд також не повідомляли.

Згідно з ч. 6 ст. 340 КПК України повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому порядку, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частині другій і третій цієї статті, прирівнюються до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Неявка прокурорів, потерпілих та їх представників в судові дебати порушує принцип змагальності сторін, закріплений у ст.22 КПК України, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів та порушує принцип рівності всіх перед законом і судом (ст. 10 КПК України).

Стаття 28 Конституції України нормативно закріплює право на повагу до людської гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Наведена конституційна норма є відображенням положень міжнародного права, а саме ст. 5 Загальної декларації прав людини, статей 7 і 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 3 Європейської конвенції з прав людини, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Сторона обвинувачення своєю поведінкою в процесі, а саме неявкою без поважних причин в судові засідання, порушує закріплений у ст.11 КПК України принцип поваги до людської гідності та закріплені у ст.10 КПК України додаткові гарантії для певних категорій осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами), що є недопустимим. Головуючий у судовому засіданні наділений особливими повноваженнями, він забезпечує своїми рішеннями і діями дотримання всіх принципів правосуддя і створює всі умови для реалізації змагальності, рівноправності сторін.

На головуючого покладений обов’язок забезпечити повагу до людської гідності та сприяти захисту одних учасників процесу від посягання інших.

Оскільки судом вичерпані можливості забезпечення участі прокурорів та потерпілих в такій важливій стадії судового процесу як судові дебати, суд позбавлений можливості прийняти остаточне рішення по суті обвинувачення, а тому слід звернутися до можливості застосувати аналогію права в кримінальному процесі.

Хоча в Кримінальному процесуальному кодексі України відсутні норми, які закріплювали б правову аналогію, але законодавець при регулюванні кримінально-процесуальних відносин передбачив використання принципу правового регулювання, згідно з яким відсутність вказівки на можливість використання аналогії не є перешкодою для її затосування, оскільки можна говорити, що коли законодавець відмовився від застосування аналогії, такий його намір повинен бути ясно сформульований в законі. Таким чином, аналогія дозволена скрізь, де немає спеціальної заборони, і там, де не пов'язується настання правових наслідків з конкретним законом.

Відсутність заборони на застосування аналогії в законодавстві слід розуміти як можливість застосування аналогії насамперед в процесуальному праві, оскільки відмова в судовому захисті за мотивом неврегульованості процедури суперечить сенсу і значенню регулятивного права в цілому і процесуальному зокрема. Кримінально-процесуальний закон не встановлює, які дії визнаються злочинами, а регулює правовідносини суб'єктів, в ході провадження по справі. Тому аналогія в кримінальному процесі не розширює межі можливих репресій, а відіграє позитивну роль, надаючи динамізму кримінально-процесуальним відносинам.

У демократичній, правовій державі закон має відповідати праву. Таким чином, принцип верховенства закону прямо та безпосередньо залежить від принципу панування права.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як визначено частиною першою статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частиною 2 статті 370 КПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На підставі викладеного, навівши відповідні підстави і мотиви, суд внаслідок блокування прокурорами судових дебатів позбавлений можливості вирішити обвинувачення по суті, але враховуючи що згідно з ч.2 ст.30 КПК України відмова у здійсненні правосуддя не допускається, суд зобов’язаний сприяти забезпеченню виконання позитивного обов’язку держави – надання доступу до правосуддя.

Відповідно до ст.9 п.6 КПК України у випадках, коли положення Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Підсумовуючи вищевикладені обставини судового розгляду, аналізуючи положення національного та міжнародного права, суд приходить до висновку, що відмова прокурорів, потерпілих та їх представників від участі у дебатах та їх систематична тривала неявка до суду без підтвердження поважності причин неприбуття, має бути розцінена як відмова від обвинувачення.

Згідно ч.5 с.28 КПК України кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Таким чином грубе порушення закону, а саме неявка сторони обвинувачення (прокурорів, потерпілих та їх представників) сім разів на судові дебати, суд визнає як відмову від обвинувачення, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю.

Виходячи з вище викладеного, враховуючи поведінку сторони обвинувачення у процесі, суд керується принципом верховенства права та недопущення порушення загальних засад кримінального провадження, таких як поваги до людської гідності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, доступу до правосуддя, змагальності сторін, розумності строків, і приходить до висновку про закриття провадження по справі на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 11, 17, 22, 28, 284, 369, 372 КПК України, ст.3, 8, Конституції України, суд –

У Х В А Л И В :

Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2,3 ст. 27, ч.2 ст. 146, ч. ч. 2,3 ст. 27, ч. 2 ст. 127, ч. ч. 2,3 ст. 27, ч. 1 ст. 129 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 129 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 129 КК України закрити в зв’язку з відмовою сторони обвинувачення від підтримання обвинувачення у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Головуючий Антонов А.В.

10.08.2018