Постанова № 75811282, 09.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/1551/17 09.08.2018

Провадження №22-ц/784/1316/18

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого: судді Прокопчук Л.М.

Суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.

Із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.

За участю учасників справи: позивача ОСОБА_2 її представника - адвоката ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року, постановлене в приміщенні того ж суду у складі судді Кобзаря Ю.Ю. о 17:37 год., у цивільній справі (єдиний унікальний номер 485/1551/17, номер провадження 22-ц/784/1316/18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Центральної сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, про визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

29 вересня 2017 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Центральна сільська рада Снігурівського району Миколаївської області, про встановлення юридичного факту купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, укладеного усно у листопаді 2012 року, а також визнати за ОСОБА_2 право власності на вище вказаний житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,21 га, призначеної для його обслуговування, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (а.с. 2-3).

30 березня 2018 року позивачка зменшила позовні вимоги та просила розглядати лише вимогу про визнання права власності на спадкове майно (а.с. 33).

Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначала наступне.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 02 лютого 1995 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,21 гектарів, призначеної для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.24).

Житловий будинок АДРЕСА_1 згідно виписки з по господарської книги №8 по селу належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 13).

У вересні 2012 року ОСОБА_1 по усній домовленості продав ОСОБА_5 за 16000 грн. житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1, передавши йому у присутності своїх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 вказану суму грошей, проте нотаріально оформлення договору купівлі-продажу так і не відбулось, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

21 січня 2013 року у приміщенні Центральної сільської ради Снігурівського району ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було написано розписку про продаж вищевказаного житлового будинку ОСОБА_5(а.с. 19). ОСОБА_5 став проживати у будинку та був у ньому зареєстрований 08.05.2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Позивач ОСОБА_2 - його двоюрідна сестра 26.04.2017 року звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою нотаріуса від 22.08.2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії їй було відмовлено у прийнятті документів для видачі свідоцтва про право на спадщину із-за відсутності правовстановлюючих документів на будинок.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 72-73). Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що власником спірного будинку є ОСОБА_1 Належних доказів того, що він за життя розпорядився своїм майном не надано.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, порушення вимог процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов. Зазначала, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 неможливо укласти договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі, суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_7 тривалий час проживав у будинку, на його ім'я був заведений технічний паспорт, він сплачував за комунальні послуги за будинок ( а.с. 79-84).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач апеляційну скаргу визнала, пояснивши, що гроші від продажу будинку вона та її брат ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, отримали від ОСОБА_7

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, представника, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Перелік набуття права власності визначено в главі 24 розділу І книги третьої ЦК України.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина 3 статті 334 ЦК).

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Крім того, пункт 5 ППВССУ від 07.02.2014 N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз'яснює, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК (у редакції Закону України від 11.02.2010 N 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України") права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають з дати такої реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація правочинів щодо нерухомості з 01.01.2013 зазначеним законом скасована.

Відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за даними погосподарської книги по с. Вавилове Снігурівського району Миколаївської області власником домогосподарства №6 по АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 Крім того йому на праві власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 02 лютого 1995 року НОМЕР_1 належала земельна ділянка площею 0,21 гектарів, призначена для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. На час його смерті у зазначеному будинку був зареєстрований тільки він. Його діти, як це вбачається з копії нотаріальної справи, заведеної після його смерті, що була надана апеляційному суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, прийняли спадщину, звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори.

Договір купівлі-продажу вказаного будинку та земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у будь-якій письмовій формі (простій чи нотаріальній) не було укладено. Таким чином ОСОБА_5 не набув права власності на вказане нерухоме майно.

Розписка, укладена між дітьми померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_6, з одного боку, та ОСОБА_5, з другого боку, про продаж останньому спірного будинку, за змістом закону не є документом, що підтверджує право власності відповідно до вимог ст.ст. 334, 640, 657 ЦК України.

Таким чином право власності у ОСОБА_5 на спірний будинок та земельну ділянку не виникло.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що право власності ОСОБА_7 на будинок підтверджується фактом користування спірним будинком ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_1, реєстрації ОСОБА_5 в цьому будинку, виготовлення на його ім'я технічного паспорту на будинок, оплата за користування комунальними послугами, та наявність розписки про продаж спірного будинку дітьми ОСОБА_1 ОСОБА_7, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини не є підставами для визнання права власності.

Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (ч.4 ст. 364 ЦПК).

За таких обставин визнання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_4, а саме визнання нею факту того, що нею та її братом від ОСОБА_7 були отримані кошти за проданий будинок в сумі 16000 грн., не має значення для вирішення справи.

За такого суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не містять підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 347, 375, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 09.08.2018 року