Рішення № 75810324, 09.08.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4043/16-ц

провадження №: 2/398/123/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" серпня 2018 р. м.Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого – судді Голосеніної Т.В.,

з участю секретаря – Шаповал І.Ф.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідачів – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 селищної ради, ОСОБА_4 комунального підприємства про скасування рішення селищної ради про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 селищної ради, ОСОБА_4 комунального підприємства про скасування рішення селищної ради про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення і по дату поновлення на роботі та моральної шкоди на суму 10000грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на підставі рішення двадцять другої сесії шостого скликання ОСОБА_4 селищної ради Олександрійського району від 03.07.2012 року №299 між ним та ОСОБА_4 селищною радою, в особі селищного голови ОСОБА_5, було укладено контракт, відповідно до якого його призначено директором ОСОБА_4 комунального підприємства та про що видано наказ №35-к від 03.07.2016 року.

Листом від 11.11.2016 року №668 селищний голова повідомила його про запрошення для отримання трудової книжки в зв’язку зі звільненням з займаної посади.

Відповідно до запису в трудовій книжці №121 від 10.11.2016 року він був звільнений з посади згідно п.8 ст.36 КЗпП України на підставі рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_4 селищної ради №162 від 09.11.2016 року.

Отримавши 15.011.2016 року трудову книжку він виявив, що запис про звільнення зроблено особисто головою селищної ради ОСОБА_5, крім того в зазначеному записі мались виправлення щодо статті КЗпП України згідно якої його звільнено, а саме «36».

Своє звільнення він вважає незаконним, оскільки в його трудовій книжці зроблено лише запис про звільнення згідно п.8 ст.36 КЗпПУ та не зазначено формулювання звільнення, як це передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яке повинно відповідати і пунктові статті КЗпПУ, на підставі якої звільняють особі, і пунктові, передбаченому контрактом.

Натомість в рішенні ОСОБА_4 селищної ради №162 підставою розірвання контракту зазначено «постійне порушення пунктів контракту 2.1», про те як свідчить контракт вказаний пункт має назву «Директор зобов’язаний». Крім того, зазначене рішення не узгоджується з приписами п.5.3 Контракту, де вказано, що директор може бути звільнений з посади, а контракт розірвано з ініціативи Органу управління майном до закінчення терміну його дії у разі систематичного невиконання Директором без поважних причин обов’язків та завдань, покладених на нього Контрактом та Статутом підприємства. Разом з тим, систематичне невиконання обов’язків має підтверджуватись застосованими до особи двома або більше дисциплінарними стягненнями у вигляді доган, які мають бути не скасованими.

При цьому, за час його роботи на посаді директора ОСОБА_4, на нього жодного разу не було накладено дисциплінарне стягнення, в тому числі догани. Крім того, його жодного разу не заслуховували на засіданнях сесій селищної ради, не визнавали його роботу незадовільною, в тому числі і за його неодноразовими зверненнями з приводу вирішення виробничих питань та надання підтримки КП.

Крім того, засідання сесії, на якому вирішувалось питання про його звільнення, проходило під психологічним тиском на депутатів з боку селищного голови та за відсутності деяких депутатів, які, не погоджуючись з поведінкою голови, залишили залу засідань. Крім того, йому як директору комунального закладу, не було надано можливості виступити з доповіддю про стан підприємства та вжиті заходи. Його також було позбавлено можливості брати участь у обговоренні питання щодо підстав та порядку розірвання контракту в зв’язку з закінченням терміну його дії.

Припинення трудового договору повинно бути оформлене наказом за типовою формою №П-4 «Наказ про припинення трудового договору(контракту), який повинен бути вручений звільненому працівнику у день звільнення, однак до часу звернення до суду йому нічого не відомо про існування такого наказу, його з наказом ніхто не ознайомлював та копію не вручав.

Крім того, оскільки внаслідок незаконного звільнення, починаючи з 10.11.2016 року він ніде не працює, а тому вважає, що має право на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передували події, з якою пов’язана виплата.

Його було звільнено 10.11.2016 року, згідно довідки про доходи його заробітна плата за вересень-жовтень 2016 року становила 5668грн. 40коп., а виходячи з того, що у вказаний період було 43 робочі дні то середньоденна заробітна плата становить 131грн. 82коп.

З часу звільнення до часу звернення до суду вимушений прогул склав 17 днів, тобто сума середнього заробітку за цей час становить 2240грн. 94коп.

Він, вважає, що відповідач Новопразьке КП повинно також відшкодувати йому і моральну шкоду, яку він оцінив в 10000грн. та яку було завдано незаконним звільненням, оскільки він був позбавлений права на працю та можливості заробляти кошти на утримання своєї сім’ї, внаслідок чого весь час перебував в роздратованому стані та втратив душевний спокій.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та пояснив, що жодних підстав для розірвання контракту не було, претензій до нього як до директора КП за весь час перебування на посаді, не виникало. Щодо рішень селищної ради з приводу того, що його роботу було визнано незадовільною, то з одним із рішень його не було ознайомлено. Після того як він прозвітував на засіданнях сесії, голова селищної ради завжди говорила про те, що після цього він може бути вільним і немає потреби в його подальшій участі на засідання сесії. Тобто він жодного разу не був присутнім до кінця засідання сесії. Вважає, що контракт було розірвано через те, що він має погані стосунки з головою ОСОБА_4 селищної ради, які склались в зв’язку з тим, що він, будучи директором КП, неодноразово звертався до селищного голови з пропозиціями щодо покращення роботи КП, однак остання постійно відмахувалась від нього. Наприклад ремонт водогінної системи через неналежне фінансування виконувався майже три роки та було замінено лише частину мережі. Підставами для стягнення моральної шкоди є те, що голова селищної ради, маючи до нього особисті неприязні відносини, практично кожне засідання сесії просила депутатів проголосувати за його звільнення. Заборгованості по заробітній платі, утворилась ще до того як він став директором комунального підприємства, він навпаки намагався силами підприємства, тобто за рахунок доходів останнього, погасити заборгованість. Щодо моральної шкоди, то внаслідок незаконного звільнення, позивач втратив засоби для належного утримання сім’ї, яка складається з п’яти осіб, в тому числі дружини, яка на час звільнення перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та трьох неповнолітніх дітей. Внаслідок чого він весь час перебував в напружені, в нього почались нервові розлади, а згодом була виявлена друга стадія цукрового діабету, що потребує значних витрат на лікування. Крім того, оскільки був єдиною особою, яка забезпечувала всю сім’ю, дружина перебувала в декретній відпустці, тому і вона і троє їхніх спільних неповнолітніх дітей в той час перебували на його утриманні, інших джерел доходів вони не мали.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні 29.05.2017 року пояснила, що звільнення позивача було незаконним, оскільки позивач належним чином виконував свої обов’язки директора КП і підстав для звільнення не було. Відповідно до статуту КП головною метою діяльності підприємства є організація та виконання робіт та послуг в сфері комунально-побутового призначення на території ОСОБА_4 селищної ради. Серед предметів діяльності підприємства є експлуатація та утримання в належному стані водопровідних, каналізаційних, теплових та газових мереж, споруд і пристроїв комунального господарства, виконання планово-попереджувальних ремонтів, виконання робіт по благоустрою населення, надання житлово-комунальних та побутових послуг населенню, лікувальним закладам та установам освіти. Позивачем неодноразово було подано до ОСОБА_4 селищної ради заяви про необхідність ремонту водогінної системи та складено проект ремонтних робіт на суму 900000грн., однак Новопразька селищна рада, як власник водогінної мережі, проводила фінансування з бюджету не в повному обсязі, фактично на 325000грн. Як свідчить статут, майно підприємства, в першу чергу, утворюється за рахунок внеску власника. Те ж саме стосується договорів про виконання робіт по благоустрою населення, які були запропоновані позивачем, оскільки Новопразька селищна рада фактично ухилялась від укладення таких договорів. Управління поточною діяльністю підприємства здійснює директор, керуючись законами, нормативними актами та Статутом підприємства, який затверджено власником. В даному випадку власником КП являється Новопразька селищна рада. Крім того директор КП підзвітний власнику. Щодо заборгованості по заробітній платі, яка виникла внаслідок неналежного фінансування, то не зрозуміло коли утворилась ця заборгованість, за час керування підприємством позивачем чи ще до того. Щодо моральної шкоди, то внаслідок незаконного звільнення, позивач втратив засоби для належного утримання сім’ї, яка складається з п’яти осіб, в тому числі дружини, яка на час звільнення перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та трьох неповнолітніх дітей.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні 12.02.2018 року підтримав позицію останнього та пояснив, що вважає звільнення незаконним, оскільки для цього не було жодних підстав: не було проведено аудиторську перевірку та не зроблено аудиторського висновку щодо господарсько-фінансової діяльності підприємства, позивач жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Навіть навпаки, надана КП довідка від 14.08.2017 року свідчить про те, що за час роботи позивача на посаді директора КП була позитивна динаміка щодо виплат заборгованості по заробітній платі. Позивач завжди виявляв ініціативу щодо співпраці з головою селищної ради, однак остання чомусь такого бажання не виявляла. Він вважає, що аудиторська перевірка фінансової діяльності підприємства була необхідна, оскільки депутати селищної ради не являються фахівцями в цій галузі і не можуть вірно оцінити роботу як комунального підприємства так і його директора зокрема.

Представник відповідачів ОСОБА_4 селищної ради та ОСОБА_4 комунального підприємства ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог позивача, оскільки вважає, що були всі підстави для звільнення позивача, при цьому процедура і порядок звільнення були дотримані. Між позивачем та ОСОБА_4 селищною радою було укладено контракт, який відповідно до законодавства може буди укладений і з директором КП. Крім того, контракт, який являється особливою формою трудового договору, може передбачати і додаткові умови, прямо невизначені в законі, для його розірвання, також, зазвичай, він є строковим. Відповідно до статуту ОСОБА_4 останнє є юридичною особою, має свій баланс, власні оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки, для забезпечення мети та предмету своєї діяльності має право від свого імені укладати угоди. Майно підприємства утворюється за рахунок також прибутку, отриманого від реалізації продукції, робіт, послуг, а також інших видів господарської діяльності. Управління поточною діяльністю підприємства здійснює його директор. Підприємство самостійно визначає і організовує виробництво продукції, надання послуг, виконання робіт, на власний розсуд підбирає партнерів у сфері діяльності, є вільним у предметі договору та виборі його, визначенні зобов’язань. Крім того, підприємство має право набувати необхідні йому матеріальні ресурси у будь-яких підприємств та організацій, на біржах, у фізичних осіб. Отже, він вважає, що посилання позивача та його представника на те, що роботи не виконувались через неналежне фінансування з боку ОСОБА_4 селищної ради є безпідставними, оскільки КП є повністю самостійним господарюючим суб’єктом, тобто самостійно на власний ризик здійснює діяльність, заробляє кошти та розпоряджається цими коштами. При цьому селищна рада, як власник, має право зробити додаткові вливання, про те не зобов’язаний це робити. Отже, позивач, перебуваючи на посаді директора КП, мав забезпечити беззбиткову діяльність підприємства, однак цього не робив, тому як наслідок, його роботу було визнано незадовільною та звільнено. Отже, позивача було звільнено законно, з підстав, які передбачені контрактом, а саме, за невиконання підприємством на чолі з директором ОСОБА_1, своїх обов’язків, передбачених статутом.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона, будучи депутатом ОСОБА_4 селищної ради, з 2012 року була присутня на засіданнях сесій селищної ради, в тому числі на засіданні де вирішувалось питання про обрання позивача директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 охарактеризувала як добропорядного громадянина, гарного організатора, який має досвід роботи з колективом. Кандидатура позивача була затверджена. Років два, позивач будучи на посаді директора КП, щоквартально звітував про роботу КП, яке було прийняте ним з наявною заборгованістю по заробітній платі. Як їй здається, КП було передане під його керування без проведення відповідної перевірки фінансового стану підприємства. Позивач проводив роботи щодо прибирання території селища, ремонту водопроводу та інші роботи по благоустрою селища. Років через два, коли вони випадково зустрілись з позивачем, то останній сказав їй, що підприємство на даний час немає боргів. Однак на наступній сесії, ОСОБА_1, звітуючи про роботу КП пояснив, що у підприємства існують деякі фінансові проблеми. Він звертався до голови селищної ради з проханням про фінансову допомогу, оскільки треба було і зарплату платити працівникам і сплачувати відрахування до пенсійного фонду, однак йому весь час відмовляли, посилаючись на те, що підприємство повинно саме себе забезпечувати фінансово. При цьому, голова селищної ради зазначила на сесії, що причина такого становища КП в тому, що його директор не вміє організовувати роботу. Одного разу на засіданні сесії, позивач вкотре звертаючись з приводу фінансування, зазначив, що згоріли водяні насоси, що є непередбаченим доходами, однак коштів на їх ремонт так і не отримав. Вона особисто була присутня під час розмови позивача з головою селищної ради в кабінеті останньої, і в неї склалось враження, що між ними існують неприязні відносини.

Потім роботу ОСОБА_1 було поставлено на контроль, і коли він звітував на засіданнях сесії, його ніхто навіть не слухав.

В 2016 році на черговому засіданні сесії голова селищної ради сказала, що не може працювати з ОСОБА_1 і ставила питання про його звільнення, однак депутати селищної ради зазначили, що робота останнього на задовільному рівні, однак селищний голова наполягала на звільненні позивача і депутати прийняли рішення про його звільнення. На засіданні сесії мова про те, що ОСОБА_1 було вчинено дисциплінарний проступок не йшлась. З наданих позивачем документів про роботу підприємства було видно, що підстав для його звільнення немає, оскільки підприємство було дотаційним. ОСОБА_1 неодноразово звертався до голови селищної ради з проханням залучати працівників підприємства до роботи по благоустрію, однак остання відповідала, що немає коштів, щоб оплатити роботу.

На одному із засідань позивач зазначив, що демонтаж насосів було зроблено за його власні кошти, однак селищною радою вказані витрати відшкодовані не були.

У неї склалось враження про те, що між позивачем та головою селищної ради існує якийсь особистий конфлікт, оскільки остання раніше підтримувала роботу комунального підприємства, а потім заявила, що не в змозі працювати з ОСОБА_1 Про конфлікти між позивачем та іншими депутатами селищної ради вона нічого не чула.

Робота комунального підприємства не покращувалась, бо було відсутнє фінансування. Разом з тим, селищна рада не зобов’язана здійснювати фінансування комунального підприємства.

Питання про голосування за звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП підіймалось тричі, тобто на трьох засіданнях комісії селищної ради: перший раз депутати визнали роботу позивача задовільною, вдруге – не вистачило 1 голос,у щоб визнати його роботу незадовільною, а на третьому із засідань депутати якби і проголосували за його звільнення, однак, при цьому голосування не було доведене до кінця, оскільки депутати залишили залу сесійних засідань, не дочекавшись результатів голосування. Тому голова селищної ради в односторонньому порядку прийняла рішення про розірвання контракту з ОСОБА_1 Після звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП фінансування підприємства збільшилось.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, його представників, представника відповідачів, показання свідка ОСОБА_7, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до стаття 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України,зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ч.1ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. (ч.3 ст.21 КЗпП України).

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Підставою для укладення контрактів з керівниками підприємств незалежно від форми власності є стаття 65 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Згідно статуту ОСОБА_4 комунального підприємства, затвердженого 17.10.2003 року селищним головою, та який зареєстровано розпорядженням голови Олександрійської районної державної адміністрації від 18.12.2003 року №796, КП належить до комунальної власності ОСОБА_4 селищної ради та є правонаступником реорганізованого ОСОБА_4 ЖКУ. Засновником підприємства є Новопразька селищна рада згідно рішення сесії №117 від 17.10.2003 року.

03.07.2012 року між ОСОБА_4 селищною радою Олександрійського району, в особі селищного голови ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено контракт , який є особливою формою трудового договору. Контракт було укладено на строк з 03.07.2012 року по 03.07.2017 року.

На підставі рішення двадцять другої сесії шостого скликання №299 від 03.07.2012 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ОСОБА_4 комунального підприємства, що підтверджується наказом №35-к від 03.07.2012 року та відповідним записом до трудової книжки ОСОБА_1 (запис №20 від 03.07.2012 року).

Рішенням шістнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_4 селищної ради від 09.11.2016 року №162 контракт з директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 було розірвано до закінчення терміну його дії у зв’язку з постійним порушенням останнім пункту 2.1 Контракту.

11.11.2016 року на адресу ОСОБА_1 за підписом голови селищної ради було направлено лист №668 з проханням про те, що ОСОБА_1 необхідно з’явитись до ОСОБА_4 селищної ради для одержання трудової книжки у зв’язку зі звільненням.

Пункт 2.1 Контракту, в якому зазначені обов’язки директора КП, складається з чотирнадцяти підпунктів, відсутнє чітке зазначення, за порушення якого саме з підпунктів було звільнено ОСОБА_1

Згідно наданих позивачем копій звернень до голови ОСОБА_4 селищної ради останній неодноразово звертався для вирішення питань щодо роботи комунального підприємства, а саме:

щодо виділення коштів для забезпечення господарської діяльності підприємства на суму 10510 грн. для оплати енергоносіїв та проведення обов’язкових платежів (вих.№3 від 19.01.2015 року, вхідн. селищної ради №13 від 19.01.2015 року);

щодо розміру фінансування на функціонування та розвиток житлово-комунального господарства на 2016 рік та графіку запланованих робіт і заходів(вих.№5 від 25.01.2015 року, вхідн.№15 від 25.01.2015 року);

щодо необхідності фінансування необхідних заходів по підготовці до успішного проходження зимового періоду 2015-2016 років(вих..№4 від 21.01.2016 року, вхідн.№ 16 від 21.01.2016 року).

щодо прохання внести на розгляд сесії селищної ради питання про можливість надання допомоги з урегулювання ситуації з погашенням заборгованості по електроенергії у сумі 10500грн., оскільки попереднє звернення з цього приводу так і не було вирішено(вих..№261 від 06.2016 року, вхідн.№ 192 від 03.06.2016 року);

щодо внесення на розгляд сесії селищної ради питання про надання фінансової підтримки КП з метою стабілізації фінансового положення та вирівнювання економічних показників на сум 115743грн. 17коп. (вих.№304 від 14.09.2016 року, вхідн.№419 від 14.09.2016 року).

Згідно рішення п’ятої сесії сьомого скликання ОСОБА_4 селищної ради від 21.07.2015 року №733 водопровідні засоби, які знаходяться на території смт ОСОБА_8 і належать до спільної власності територіальної громади ОСОБА_4 селищної ради передано ОСОБА_4 комунальному підприємству для обслуговування та ефективної експлуатації.

Згідно пп.6.4 п.6 Статуту ОСОБА_4 підприємство самостійно розпоряджається виробленою ним продукцією і товарами, самостійно встановлює ціни на продукцію і товари, тарифи на види послуг, якщо це не регулюється державою. Разом з тим, як свідчить рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради від 16.01.2015 року №2, тарифи на послуги водопостачання для всіх категорій споживачів на території ОСОБА_4 селищної ради, хоча й за клопотанням директора ОСОБА_4, однак затверджуються саме виконавчим комітетом ОСОБА_4 селищної ради.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є підстави визначені контрактом (пункт 8 статті 36 КЗпП України).

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.8 ст.36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Як свідчать надані представником відповідачів копії договорів про виконання робіт, які було укладено між ОСОБА_4 селищною радою, в особі селищного голови ОСОБА_5, та ОСОБА_4, в особі директора ОСОБА_1, замовлені роботи та послуги, були виконанні своєчасно, жодних претензій до директора КП не було, про що свідчать акти приймання виконаних будівельних робіт: договір №28 від 16.04.2015 року – акт № 1 за квітень 2015 року, підписаний 22.04.2015 року; договір №29 від 17.04.2015 року – акт №1 за квітень 2015 року, підписаний 22.04.2015 року; договір №29 від 13.05.2015 року – акт №1 за квітень 2015 року, підписаний 18.05.2015 року,; договір №35 від 08.06.2015 року – акт №1 за червень 2015 року, підписаний 12.06.2015 року; договір №37 від 10.06.2015 року – акт №1 за червень 2015 року, підписаний 16.06.2015 року; договір №48 від 13.07.2015 року – акт №1 за липень 2015 року, підписаний 20.07.2015 року; договір № 64 від 10.09.2015 року – акт №1 за вересень 2015 року, підписаний 11.09.2018 року; договір №4 від 20.04.2016 року – акт №1 за квітень 2016 року, підписаний 20.04.2016 року; договір №5 від 20.04.2016 року – акт №1 за квітень 2016 року, підписаний 15.04.2016 року; договір №6 від 20.04.2016 року – акт №1 за квітень 2016 року, підписаний 19.04.2016 року; договір №12 від 12.05.2016 року - акт №1 за травень 2016 року, підписаний 11.05.2016 року; договір №13 від 17.05.2016 року – акт №1 за травень 2016 року, підписаний 24.05.2016 року; договір №15 від 18.05.2016 року – акт №1 за травень 2016 року, підписаний 24.05.2016 року; договір №18 від 22.06.2016 року – акт №1 за червень 2016 року, підписаний 24.06.2016 року; договір №17 від 05.07.2016 року – акт №1 за липень 2016 року, підписаний 08.07.2016 року.

Крім того, між тими ж самими особами 18.07.2016 року було укладено договір підряду №31 щодо реконструкції системи водопостачання по вулицях Червоноармійська, Дзержинського, Пушкіна та пров. Піонерський в смт.Нова Прага Олександрійського району Кіровоградської області, який, як свідчить акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за жовтень 2016 року, підписаний сторонами 13.10.2016 року, було виконано в строки та відповідно до умов договору.

Згідно протоколу сьомої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 23.03.2016 року на обговорення якої селищним головою було поставлено питання про звільнення директора ОСОБА_4 із займаної посади та дострокове розірвання контракту, «за» проголосувало 17 депутатів, «проти» - жодного, «утримались» - 1 депутат.

Разом з тим, відповідно до рішення №75 сьомої сесії сьомого скликання від 23.03.2016 року вирішено було визнати роботу ОСОБА_4 незадовільною та надано директору КП ОСОБА_1 строк до 01.07.2016 року для виправлення незадовільного стану у фінансово-господарській діяльності підприємства, в іншому випадку ставити питання про його звільнення та дострокове розірвання з ним контракту.

Відповідно до протоколу тринадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 22.06.2016 року та відповідного рішення №121 від 22.06.2016 року роботу ОСОБА_4 визнано задовільною.

Згідно з протоколом чотирнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 26.07.2016 року та відповідного рішення №130 від 26.07.2016 року роботу ОСОБА_4 визнано незадовільною та зобов’язано директора КП ОСОБА_1 ліквідувати недоліки в роботі.

Як свідчить протокол п’ятнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 15.09.2016 року, ОСОБА_1 звертався з письмовим зверненням стосовно надання фінансової підтримки комунальному підприємству на суму 115743,17грн., при цьому додаючи інформацію щодо боржників перед КП за спожиту воду, однак питання на голосування не ставилось, рішення прийняте не було.

Згідно відповіді, наданої ОСОБА_4 від 14.08.2017 року №379, заборгованість по заробітній платі комунального підприємства існувала вже на початок 2012 року, тобто за попередній період і до призначення позивача директором КП (наказ №35-к від 03.07.2017 року) при цьому, як свідчить надана відповідь, станом на 2015-2016 року наявна тенденція зменшення заборгованості по заробітній платі, так, станом на:

01.01.2012 року – 16769,43грн.,

01.01.2013 року – 39117,88грн.,

01.01.2014 року – 79579,82грн.,

01.01.2015 року – 52746,03грн.,

01.01.2016 року – 49408,82 грн.

Згідно звіту директора КП ОСОБА_1 станом на 01.01.2016 року заборгованість по заробітній платі складала 49294,74грн. На підприємстві працює 11 працівників, за 9 місяців 2016 року було нараховано заробітну плату на суму 123079,68грн., виплачено 105925,44грн. Станом на 01.11.2015 року заборгованість по заробітній платі становила 68280,73грн. При цьому,населення ОСОБА_4 становив 11777,60грн. штрафні санкції та пеня ЕВС – 10000грн. Надра та спецводокористування – 17383,18грн.

Відповідно до протоколу шістнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 09.11.2016 року на обговорення якої селищним головою було поставлено питання про розірвання контракту до закінчення терміну його дії з директором ОСОБА_4 ОСОБА_1, «за» проголосувало 11 депутатів, «проти» та, «утримались» - по 1 депутату.

Рішенням шістнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 09.11.2016 року звіт директора ОСОБА_4 ОСОБА_1 про фінансово-господарську діяльність підприємства за 9 місяців 2016 року взято до уваги, а роботу ОСОБА_4 вирішено вважати незадовільною.

Рішенням шістнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 09.11.2016 року №162 вирішено: в зв’язку з постійним порушенням пунктів Контракту 2.1 та керуючись п.5.3 Контракту, розірвати контракт до закінчення терміну його дії з директором ОСОБА_4 ОСОБА_1 та звільнити його з посади 10.11.2016 року.

На підставі вказаного рішення сесії було зроблено запис до трудової книжки позивача, відповідно до якої останнього звільнили з посади директора КП згідно п.8 ст.36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом.

Разом з тим, відповідно до п.5.3 Контракту з директором ОСОБА_4, який було укладено між ОСОБА_4 селищною радою, в особі селищного голови ОСОБА_5, та ОСОБА_1, директор може бути звільненим з посади, а цей Контракт розірваний з ініціативи Органу управління майном до закінчення терміну його дії:

- у разі систематичного невиконання Директором без поважних причин обов’язків та завдань, покладених на нього Контрактом та Статутом Підприємства. Під «систематичним невиконанням» для цілей даного Контракту розуміють невиконання Директором своїх обов’язків, якщо до Директора протягом року застосовано 2 або більше дисциплінарних стягнень у вигляді догани за неналежне виконання своїх обов’язків і такі догани не скасовані (не зняті),

- у разі одноразового грубого порушення Директором законодавства чи обов’язків, передбачених цим Контрактом, у результаті чого для Підприємства настали значні негативні наслідки (понесені збитки, виплачені штрафи, тощо),

- у разі невиконання Підприємством зобов’язань перед бюджетом та Пенсійним фондом, а також невиконання Підприємством зобов’язань щодо виплати заробітної плати працівниками чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати,

- у разі непогодження з Органом управління кошторисів доходів і видатків Підприємства,- у разі несплати реструктуризованої податкової заборгованості протягом трьох місяців при наявності вини Директора,

- за поданням службових осіб органів державного нагляду за охороною праці у оазі систематичних порушень вимог читки о законодавства з питань охорони праці.

- у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості.

- у разі неподання Орган) управління майном щорічного звіт) про результати виконання показників.

Як свідчать надані сторонами документи, протягом періоду роботи на посаді директора ОСОБА_4 ОСОБА_1 роботу підприємства декілька разів визнавали незадовільною, однак дисциплінарні стягнення у вигляді догани за неналежне виконання своїх обов’язків до останнього жодного разу не застосовувались.

Даних про те, яку саме з умов п.5.3 Контракту було порушено позивачем, що і стало підставою для звільнення, представником відповідачів надано не було.

Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість оспорюваного рішення селищної ради, оскільки в рішенні селищної ради не було конкретно зазначено, що стало приводом для звільнення працівника, а тому зазначене свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Вищевикладене, зокрема узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постановах від 21 травня 2014 року (справа N 6-33цс14) та від 23 січня 2013 року (справа N 6-127цс12).

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п. 4.1. Інструкції N 58 про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Мін'юсту України та Мінсоцзахисту України від 29.07.93 року, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Позивач зазначає що трудову книжку він отримав 15.11.2016 року, однак вимогу про внесення в трудову книжку нового дня про звільнення не заявляв. Факт того, що позивач трудову книжку отримав не в день звільнення підтверджується листом про виклик останнього до ОСОБА_4 селищної ради для отримання трудової книжки у зв’язку зі звільненням з займаної посади, який було направлено адресату 11.11.2016 року за вих. №668. Представником відповідачів в під час розгляду справи зазначене спростовано не було.

Щодо посилань позивача на те, що він до цього часу не ознайомлений з наказом про звільнення, то згідно ч.2 ст.47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Позивач доказів того, що звертався з вимогою про видачу наказу про його звільнення не надав.

Разом з тим, основним документом будь-якого розірвання трудового договору є наказ керівника про звільнення працівника, за яким проводиться остаточний розрахунок і видається трудова книжка.

Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 останній був звільнений на підставі рішення шістнадцятої сесії ОСОБА_4 селищної ради сьомого скликання від 09.11.2016 року №162, запису про наказ взагалі немає.

Отже, вимоги позивача в частині скасування рішення селищної ради та поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного суду, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у ч. 2 цієї статті зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02 листопада 2016 року (№ 6-1395цс16), вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду (ухвала ВССУ від 25.09.2017 у справі № 223/30/16-ц).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, ст. 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч. 1); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч. 3); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (ч. 5).

Отже, положення ст. 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Так, з урахуванням наведених вище норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 р. IV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п.8 Порядку).

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно довідки №348 від 08.08.2018 року, виданої директором ОСОБА_4 ОСОБА_9, позивачу за період вересень-жовтень 2016 року була нарахована заробітна плата на суму 5672,40грн., середньоденна заробітна плата становила 135,06грн.

Відповідно до додатків до листів Міністерства праці та соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на відповідний рік, кількість робочих днів за період з 10.11.2016 року по 31.12.2017 року становить:

2016 рік(лист від 20.07.2015 р. N 10846/0/14-15/13):

- з 10.11. по 30.11. включно – 15 робочих днів, грудень – 22 робочі дні;

2017 рік(від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13)

- січень – 20 робочих днів, лютий -16 робочих днів, березень - 22 робочі дня, квітень - 19 робочих днів, травень - 20 робочих днів, червень - 20 робочих днів, липень - 21 робочий день, серпень - 22 робочих дня, вересень - 21 робочий день, жовтень - 21 робочий день, листопад - 22 робочих дня, грудень - 20 робочих днів(з урахуванням нового свята – 25 грудня).

Розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік (у зв’язку з відсутністю відповідного листа Мінсоцполітики) за календарем п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день впродовж робочого тижня та зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, з урахуванням офіційних святкових днів з таким: січень 2018 року - 21 день, лютий 2018 року - 20 робочих днів, березень 2018 року - 21 робочий день, квітень 2018 року – 20 робочих днів, травень – 20 робочих днів, червень – 20 робочих днів, липень – 22 робочих дні, в період з 01.08. по 09.08. включно – 7 робочих днів.

Враховуючи викладене загальна кількість робочих днів за період з 10.11.2016 року по 09.08.2018 року включно становить 436 днів.

Отже, з відповідача - ОСОБА_4 на користь позивача необхідно стягнути компенсацію за час вимушеного прогулу на суму 58886,16грн.(436 х 135,06).

Відповідно до приписів ст. 163.1.1 Податкового кодексу України компенсація за час вимушеного прогулу є базою для оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Згідно ст.18 Податкового кодексу України особа, яка нараховує та виплачує доходи на користь фізичної особи називається податковим агентом, тобто роботодавець є відповідальним за нарахування та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб, який утримується з нарахованої виплати.

Зі змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, зважаючи на наведене сума компенсації за час вимушеного прогулу має бути виплачена позивачу після утримання необхідних податків і зборів.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до довідки виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради від 30.11.2016 року №4293 до складу сім’ї позивача входять: дружина – ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та троє синів: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно довідки управління соціального захисту населення Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 17.05.2017 року №726/08 ОСОБА_10 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Олександрійської РДА і їй призначена допомога в період з 01.01.2014 року по 31.01.2020 року при народженні дитини ОСОБА_12, 24.01.2014 року в розмірі 1576,67грн. щомісячно.

Відповідно до довідки комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Олександрійського району» від 15.05.2017 року №9 ОСОБА_10 в період з 03.04.2014 року по 24.01.2017 року перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років (наказ №23-цв від 02.04.2014 року), в період з 25.01.2017 року по 24.01.2018 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною віком до 4-х років(наказ №6-цв від 25.01.2017 року).

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач посилається на ст. 237-1 КЗпП України, в якій зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків i вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя.

Відповідно до абз. 1 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 4. Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного суду України від 25.05.2001 №5 та від 27.02.2009 №1 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно дост.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно із п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, вказаних в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Cудом встановлено, що незаконне звільнення позивача призвело до його моральних страждань та переживань, втрати нормальних життєвих зв’язків, необхідності з боку позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя та поновлення своїх прав.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг душевних страждань, завданих позивачу внаслідок його звільнення, тяжкість вимушених змін у житті позивача, а також вимоги розумності і справедливості, у зв'язку із чим приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

У відповідності до вимог ч.1 ст.430 ЦПК України та ч.7 ст.235 КЗпП України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідачів судовий збір пропорційно задоволеним вимогам: з ОСОБА_4 - на користь позивача 551,20грн. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на користь держави – 551,20грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди; з ОСОБА_4 селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на користь держави – 1104,40грн. за вимоги про скасування рішення селищної ради та поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст.10, 12,13, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення ОСОБА_4 селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області №162 від 09.11.2016 року «Про розірванняконтракту до закінчення терміну його дії з директором ОСОБА_4 ОСОБА_1С.».

Зобов’язати Новопразьку селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області поновити ОСОБА_1 на посаді директора ОСОБА_4 комунального підприємства з 10.11.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_4 комунального підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.11.2016 року по 09.08.2018 року включно, визначений без утримання податків й інших обов’язкових платежів, в розмірі 58886(п’ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість)грн. 16коп. та моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі )грн.

Стягнути з ОСОБА_4 комунального підприємства на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 551(п’ятсот п’ятдесят одна) грн. 21коп.

Стягнути з ОСОБА_4 комунального підприємства на користь держави и судовий збір в сумі 551(п’ятсот п’ятдесят одна) грн. 21коп.

Стягнути з ОСОБА_4 селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на користь держави судовий збір в сумі 1102(одна тисяча дві)грн. 40коп.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП-27564111391, місце реєстрації: 28042, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт.Нова Прага, вул.Миру,10;

Новопразька селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області, місцезнаходження: 28042, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт.Нова Прага, вул.Центральна,14, код ЄДРПОУ 04366086;

Новопразьке комунальне підприємство Олександрійського району Кіровоградської області, місцезнаходження: 28042, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт.Нова Прага, вул.Центральна,22, код ЄДРПОУ 30448101 ;

Суддя

Повний текст рішення складено 10 серпня 2018 року.