Постанова № 75807541, 02.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №331/5054/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.

Провадження №22-ц/778/51/18 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_2

представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» - Білека Юрій Іванович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про повернення сплаченого за договором купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що в період з 14 по 31 березня 2015 року ним проводилось замовлення та придбання товарів у ТОВ «Дієса» через магазин «Ельдорадо» шляхом готівкового розрахунку.

Позивач стверджував, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання якого були видані фіскальні чеки, однак відповідач не виконав свої зобов'язання щодо передачі товару, визначеного вищезазначеним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ч. 2 ст. 530 ЦК України, ч. 1 ст. 665 ЦК України, ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 708 335 грн. 74 коп. вартості придбаного товару, 55 250 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 14 613 грн. 06 коп. 3% річних.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_2 суму коштів за придбаний товар у розмірі 708 33 грн. 74 коп.; індекс інфляції від простроченої сумі у розмірі 55 250 грн. 19 коп.; три відсотка річних у розмірі 14 613 грн. 06 коп..

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь держави судовий збір у розмірі 6 890 грн. 00 коп..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ «ДІЄСА» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було досліджено характер правовідносин між ТОВ «Дієса» та ФОП ОСОБА_2, які існували протягом тривалого періоду. Спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ОСОБА_2 придбав товар не для особистих потреб. Судом не виконано вказівки суду касаційної інстанції щодо визначення характеру спірних відносин. Суд порушив загальні принципи судочинства щодо змагальності.

Від ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить суд постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ТОВ «ДІЄСА» і залишення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року без змін. Заперечення обґрунтовані тим, що судом встановлено, що придбання позивачем товару у відповідача відбулось не на виконання господарсько-правового договору з огляду на відсутність будь-яких письмових документів. Суд, проаналізувавши всі обставини справи в їх нерозривній сукупності, такі як повний текст договору № 15\839 від 23.02.2015 р., граничний розмір розрахунків між суб'єктами господарювання, факт здійснення розрахунків в готівковій формі, факт закупівлі товарів в роздрібному магазині, що підтверджені належними письмовими доказами та поясненнями свідків, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі (т.3 а.с.131-141).

Відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.04.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.11.2016 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не перевірили доводи відповідача про те, що купуючи товар (пральні машини у кількості 89 штук) ОСОБА_2 діяв не як фізична особа, а як фізична особа - підприємець; суди не надали належної правової оцінки договору №15/839, укладеного між ТОВ «ДІЄСА» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та дійшли до передчасного висновку про розгляд даного спору в порядку цивільного судочинства.

Під час нового перегляду судом першої інстанції було досліджено умови договору №15/839 від 23.02.2015 року, встановлено правовий статус позивача під час виникнення та укладання спірних правовідносин в якості фізичної особи, суд дійшов до обґрунтованого висновку про регулювання спірних правовідносин положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановлено, що 14.03.2015 року, 25.03.2015 року, 26.03.2015 року, 22.03.2015 року, 27.03.2015 року 28.03.2015 року, 31.03.2015 року, 21.03.2015 року ОСОБА_2 за готівкові кошти (за фіскальними чеками) проводив оплату за товар - пральні машини у кількості 89 штук у ТОВ «ДІЄСА» через магазин роздрібної торгівлі «Ельдорадо» на загальну суму 708 335,74 гривень, які до теперішнього часу не отримав (т.1 а.с.7-14).

Наданими суду квитанціями, позивач довів, що уклав з відповідачем договір про придбання товару.

Відповідач не передав покупцю придбаний ним товар, про що свідчать письмові звернення позивача до самого відповідача.

Так, 30 квітня 2015 року позивач, діючи як фізична особа та посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» звернувся до відповідача з грошовою вимогою на суму 708 335 грн. 74 коп., яка останнім залишилася без задоволення (т.1 а.с.1-6).

У цьому зверненні позивач повідомив відповідача про те, що у випадку відмови у задоволенні вимоги, договір купівлі-продажу вважається розірваним внаслідок грубого порушення істотних умов.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною першою статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (частина перша статті 664 ЦК України).

У разі неналежного виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, останній має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця ( ст..693 ЦК України).

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Отже, зі змісту даної правової норми слідує, що покупцем за договором роздрібної купівлі-продажу є фізична особа, яка придбаває товар для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, і оплатила його.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист справ споживачів» і в силу ч.3 ст. 9 цього Закону кошти сплачені за товар повинні бути повернуті позивачу, як споживачу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє аргументи, викладені в апеляційній скарзі з таких мотивів.

В апеляційній скарзі ТОВ «ДІЄСА» зазначало, що між позивачем та відповідачем наявні господарські відносини, що підтверджується договором №15/839 від 23 лютого 2015 року, укладеного між ТОВ «ДІЄСА» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (т.1 а.с.28-30).

Після аналізу змісту зазначеного документу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що умови зазначеного договору підпадають під ознаки договору поставки, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до п. 1.2 Договору №15/839 від 23 лютого 2015 року, укладеного між ТОВ «ДІЄСА» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - Договір), товар, що постачається за цим Договором призначений для використання в господарській діяльності Покупця на території України.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору продавець зобов'язаний передати покупцеві належним чином оформлені документи, зазначені в пункту 2.1.3 цього Договору (податкова накладна, видаткова накладна).

Товар за вказаним Договором постачається партіями. Номенклатура партії Товару, його кількість та ціна, встановлюється за погодженням Сторін на підставі заявки Покупця на поставку відповідної партії Товару ,далі - «Замовлення», та вказується в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або товарно-супровідних документах (видаткових накладних та/або транспортних накладних) на Товар, які є специфікацією в розумінні ст. 266 ГК України (п.3.1 Договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує їх здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, ТОВ «ДІЄСА» не було надано жодних заявок, рахунків-фактур, товарно-супровідних документів, актів звірок взаєморозрахунків, видаткових накладних, повідомлень про настання обставин непереборної сили, специфікацій чи інших документів, що відповідають предмету позовних вимог та визначені умовами договору №15/839 від 23 лютого 2015 року як обов'язкові під час виконання вказаного договору, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що спірні відносини, що склались між сторонами, виникли поза межами укладеного договору та на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

До апеляційного суду зазначені документи також не були надані.

Пунктом 22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що вказаний товар був придбаний ОСОБА_2 з метою здійснення підприємницької діяльності.

Доводи апелянта, що ОСОБА_2 придбав 89 пральних машин для здійснення підприємницької діяльності ґрунтуються на припущеннях.

За вимогами ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК (в редакції закону на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК (в редакції закону на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічні положення містяться і в ст.ст. 12 ч. 3, 13 ч. 1, 81, 82 ЦПК України, який набрав чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч.1 ст. 76 ЦПК України )

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Посилання апелянта на претензії ФОП ОСОБА_2 № б/н від 24.04.2015 р. та №б/н від 25.06.2015 р., грошову вимогу ФОП ОСОБА_2 № б/н від 25.06.2015 р. як на доказ існування господарських відносин є необґрунтованим.

Підтвердженням здійснення господарських операції є первинні документи.

Предмет зазначених претензій не співпадає з предметом позовних вимог.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на різницю в обґрунтуванні "грошових вимог": в тій, на яку посилається Позивач, містяться посилання на норми ч.1 ст. 665 ЦК України, ч.1 ст. 670 ЦК України, ч.3 ст. 9 Закону України "Про захист прав споживачів" (а.с. 5, т. 1), тоді як в тій, що подана Відповідачем (т.1, а.с 25-26), містяться посилання на загальні норми господарсько-правової відповідальності (ст. 193, 216 ГК України). Отже, грошова вимога, на яку посилається Відповідач, не відповідає ознакам належного доказу в розумінні ст. 58 ЦПК України, оскільки вказаний доказ не містить інформацію щодо предмету доказуванню по зазначеній справі.

За твердженнями апелянта ТОВ «ДІЄСА» при продажу товару в магазинах не ідентифікує осіб, які купують товар чи як фізичні, чи як суб'єкти господарювання, та така ідентифікація може бути лише за зверненням покупця із документальним підтвердженням, що останній є суб'єктом господарювання.

ОСОБА_2 звертаючись 30 квітня 2015 року із грошовою вимогою на суму 708 335 грн. 74 коп. до відповідача діяв як фізична особа.

Наявність статусу фізичної особи - підприємця жодним чином не обмежує його цивільну право- та дієздатність в якості фізичної особи.

Крім того, судом встановлено, що факт закупівлі товарів відбувався у роздрібному магазині за адресою: м. Запоріжжя, просп. Леніна, 53, та в готівковій формі.

У відповідності до ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п. 18 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 № 104, розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Разом з товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги.

Таким чином, висновок суду щодо цивільно-правового характеру спірних правовідносин між сторонами відповідає діючому законодавству, а також підтверджується наявними в матеріалах справи відповідями від офісу великих платників податків ДФС України «Про надання інформації», ПАТ «Альфа-Банк» №1414БТ-28.1-208206 від 28.12.2016 року, Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» №67/6-4/1бт від 11 січня 2017 року, які підтверджують, що безготівкових розрахунків між сторонами у справі в період з 14.03.2015 року по 31.03.2015 року не здійснювалось (т.2 а.с.232, 229, т.3 а.с.6).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, отже суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання апелянта на те, що господарські правовідносини між ТОВ «Дієса» та ФОП ОСОБА_2 існували вже більше трьох років (до моменту подання позову), ФОП ОСОБА_2 за весь час господарських правовідносин було придбано товарів на 25 млн. грн. не спростовують правильних висновків суду та не свідчать про те, що пральні машини, які є предметом позовних вимог придбані ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем.

Апелянт зазначає, що за період з 10.04.2014 року по 03.04.2015 року ФОП ОСОБА_2 на суму 8 212 987, 38 грн. було видано видаткові накладні, проте, зазначене не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно з ч 1. ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі продажу.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При вирішенні спорів про захист прав споживача слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

Відповідно до ч. 3 ст. 9. Закону України «Про захист прав споживачів» при розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Відповідач як на доказ видачі позивачеві товару до апеляційного суду надав електронні накладні на внутрішнє переміщення товарів.

Проте, колегія суддів не може прийняти їх як належні та допустимі докази, оскільки вони не оформлені у формі, передбаченій законодавством, а саме наказом Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», яким затверджено типову форму № М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє) переміщення матеріалів, де повинні зазначатись: дата складання, підстава переміщення, кореспондуючий рахунок, номенклатурний номер, ціна, інвентарний номер, номер паспорта, кількість відпущеного товару, підпис головного бухгалтера про дозвіл на переміщення тощо. Надані відповідачем накладні не містять інформації, передбаченої вищезазначеною типовою формою.

В матеріалах справи відсутні інші докази на підтвердження факту передання товару.

Відповідно до п.15 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Оскільки ТОВ «ДІЄСА» є юридичною особою, то нього поширюються вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Матеріали справи не містять первинних документів, які підтверджували б факт передачі товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що на час вирішення даного спору відповідачем не надано документального підтвердження реалізації магазином позивачу товарно-матеріальних цінностей.

При вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленого у цій справі позову та наявність підстав для його задоволення

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що відповідачем не доведено факт передання товару позивачу, а також те, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти за сплачений товар, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Неправильність визначених позивачем сум, які за висновками суду першої інстанції підлягають стягненню, не спростовані відповідачем в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом загальних принципів судочинства змагальності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди ТОВ «ДІЄСА» з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З мотивів, викладених вище, судова колегія приходить до висновку, що вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Судуз дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 серпня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова