Постанова № 75807338, 02.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 336/3665/16 Головуючий у 1 інстанції: Кляшторний В.С.

провадження № 22-ц/778/2336/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів Подліянової Г.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

за участі:

позивача ОСОБА_3, його представника - адвоката ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5, його представника - адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 у особі представника ОСОБА_6 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23-00 год. він у якості пішохода рухався по узбіччю вздовж краю проїзної частини автодороги «Запоріжжя-Донецьк». В цей же час водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Шкода», р.н. НОМЕР_2, здійснював рух по вказаному автошляху у зустрічному напрямку, із боку м. Донецьк в напрямку м. Запоріжжя. Під час руху в районі 11 км автодороги «Запоріжжя-Донецьк» водій ОСОБА_5 припустив наїзд передньою правою частиною кузову автомобіля на нього як пішохода. Внаслідок цією дорожньої пригоди йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому обох кісток лівої гомілки; в середній третині із зміщенням кісткових фрагментів; розриву правого крестцово-підвздошного з'єднання тазу із зміщенням; закритого перелому лівої гомілки без зміщення, які у сукупності мали ознаки небезпечні для життя під час спричинення та поєднанні зі стійкою втратою працездатності не менше однієї третини.

У зв'язку з отриманням тяжких тілесних ушкоджень він тривалий час перебував у різних медичних закладах, у т.ч. відділенні реанімації, та проходить лікування і по теперішній час. Як наслідок ДТП він зазнав непоправне погіршення здоров'я, та 07.06.2005 р. його визнано інвалідом першої групи.

Вказує, що з моменту отримання тілесних ушкоджень і до теперішнього часу відповідач не прийняв ніяких дій щодо відшкодування шкоди та не надавав елементарної допомоги, навіть не висловлював співчуття. Більш того, відповідач весь цей час поводиться цинічно та зухвало, намагається уникнути відповідальності за скоєне, що спричиняє йому як потерпілому додаткові моральні страждання.

Під час травмування він отримав значні травми, що супроводжувались нестерпними болями, які продовжуються до теперішнього часу. Тривалий час він був прикутий до ліжка, не маючи змоги самостійно підніматися та ходити, що порушило звичний режим та спосіб його життя. Для елементарного нагляду за собою він був вимушений звертатися за допомогою, що спричиняло додаткові моральні страждання.

07.06.2005р. внаслідок травм, отриманих під час дорожньої пригоди його офіційно визнано інвалідом першої групи, що само по собі спричинило душевну біль від того, що він втратив здоров'я, яке не підлягає відновленню. Крім того, у зв'язку з отриманням інвалідності він невзмозі виконувати певні звичні дії, оскільки пошкодження опорно-рухової системи не надає можливості повноцінно навіть пересуватися. Замість того, щоб вести звичний спосіб життя, він тривалий час знаходився в лікарняних закладах, де фактично провів повних 4 роки, і до теперішнього часу вимушений періодично лікуватися як стаціонарно, так і амбулаторно.

За 4 роки стаціонарного лікування та ще 9 років лікарського нагляду позивач витратив дуже значну суму коштів. Але за такий тривалий час лікування він не зміг зберегти чеків та квитанцій, які б підтверджували розмір цих витрат. Тому вважав справедливим вимагати відшкодувати йому хоча б моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 500 000,00 грн. Вважав, що стягнення на його користь зазначеної грошової суми в рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди буде розумним і справедливим та, на його думку, повністю відповідатиме розміру пережитих ним страждань. Також просив відшкодувати за рахунок відповідача його витрати на правничу допомогу у цій справі в розмірі 3 000 гривень.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму у розмірі 250 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2018р. заяву ОСОБА_5 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв»язку з неповним дослідження всіх доказів, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції; кримінальне провадження відносно нього було закрито, оскільки в його діях не було встановлено вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України; позивач сам створив аварійну ситуацію, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження; він в добровільному порядку надавав матеріальну допомогу позивачу одразу після його травмування, а також вважає розмір стягнутої моральної шкоди завищеним та нічим не підтвердженим. Також зазначає, що суд не врахував його матеріальний стан, зокрема, що на його утриманні знаходиться малолітня дитина. Вважає, що розумний та обґрунтований розмір відшкодування може становити 25 000 грн., який він і готовий відшкодувати.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги слід за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення, визначеними частиною 1 ст. 367 ЦПК України , є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 367 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено що ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2016 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП та призначено попереднє судове засідання на 07.07.2016 року об 11 год. 30 хв. (т. 1 а.с. 52).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2016 року справу було призначено до розгляду на 10 год. 27 липня 2016 року. В ухвалі було зазначено, що відповідач в попереднє судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, заперечень на позов не надіслав (т. 1 а.с. 58).

Проте матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про судове засідання, оскільки в матеріалах справи міститься лист разом з копією ухвали про відкриття провадження, який був надісланий відповідачу рекомендованим листом з повідомленням, але 02.07.2016р. був повернутий до суду у зв'язку з закінченням терміну зберігання (т. 1 а.с. 60).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП було задоволено частково. В тексті рішення було зазначено, що ОСОБА_5, своєчасно повідомлений про день, час та місце слухання справи, до суду повторно не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, заперечень не надав (т. 1 а.с. 68).

Але такі зазначені судом обставини не відповідають наявним матеріалам справи.

Так, зі справі вбачається, що рекомендований лист з повідомленням, яким відповідачу 08 липня 2016 року було направлено повістку про виклик у судове засідання на 27.07.2016 року о 10 год., 16.07.2016р. повернувся до суду без вручення відповідачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання. (т. 1 а.с. 59).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ОСОБА_5 не був не лише належним чином повідомлений про призначення попереднього судового засідання та про слухання справи 27.07.2016р. по суті, а і взагалі не був обізнаним про те, що в Шевченківському районному суду м. Запоріжжя слухається справа, у якій він є відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

У відповідності з ч. 1 ст. 224 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що, розглянувши справу у відсутності не повідомленого відповідача, судом першої інстанції було допущено порушення ч. 1 ст. 224 ЦПК України, що призвело до незабезпечення відповідачу гарантованих ст. 27 ЦПК України (ред.. від 18.03.2004р.) прав сторони у справі.

Такі допущені судом порушення норм процесуального законодавства, на яких наголошує відповідач у своїй апеляційній скарзі, у відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 367 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП у розмірі 250 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ця сума є достатньою сатисфакцією з урахуванням ступеню та характеру отриманих ним тілесних ушкоджень, що впливало на характер та обсяг страждань, які зазнав позивач, характеру понесених ним втрат, часу та зусиль, необхідних для його лікування, а також наслідків у вигляді отримання інвалідності І групи.

Та колегія суддів апеляційного суду не у повній мірі погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що факт дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з учасниками в особі водія ОСОБА_5 та пішохода ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на автодорозі «Запоріжжя-Донецьк», підтверджується копією постанови про закриття кримінального провадження від 29.05.2015 року (т. 1 а.с. 6-11).

З матеріалів цивільної справи вбачається, що закриттю кримінального провадження передувало тривале слідство, в ході якого були проведені чисельні експертизи.

Вказаною постановою встановлено, що провівши аналіз зібраних доказів, слідство не може зробити однозначний висновок про розташування місця наїзду на пішохода щодо елементів проїзної частини, але його встановлення має одне із першочергових значень і є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні. В цей же час, органом досудового розслідування вичерпано за 12 років усі можливості довести або спростувати факт того, що сліди гальмування, зафіксовані на проїжджій частині, а також виявлений осип скла належить саме автомобілю під керуванням ОСОБА_5 ( Т. 1 а.с. 11).

У зв»язку із вказаним, при наявності різних висновків судових експертиз, а також суттєвих протиріч у показах учасників ДТП орган досудового розслідування об»єкивно не- спроможний встановити достатні докази для доведення винуватості водія ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а можливість отримання будь-яких доказів вичерпана (Т. а.с. 11).

Отже, вина ОСОБА_5 у наїзді на пішохода ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження є недоведеною.

Між тим, ніким не оспорюється той факт, що ОСОБА_5 здійснив наїзд на ОСОБА_3, внаслідок чого останній був тяжко травмований та доставлений самим же ОСОБА_5 до медичної установи.

Факт спричинення позивачу тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди, підтверджується висновками комісійних судово-медичних експертиз № 133/К від 18.11.2005р. та № 83/К від 07.12.2006р., в яких містяться наступні висновки: пішоходу ОСОБА_3 внаслідок ДТП від ІНФОРМАЦІЯ_1 були заподіяні наступні тілесні ушкодження: відкритий перелом обох кісток лівої гомілки в середній третині із зміщенням кісткових фрагментів; зрощений розрив правого крижово-клубового зчленування; незрощений розрив лонного зчленування таза зі зміщенням; закритий двогомілковий перелам лівої гомілки без зміщення, які в сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння і сполучені зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (т. 1 а.с. 12-16).

Тривале лікування ОСОБА_3 від отримання вказаних тілесних ушкоджень, яке проходив та продовжує проходити позивач, підтверджується чисельними виписними епікризами, випискою з медичної карти амбулаторного хворого (а.с. 18-49).

Як вбачається з довідки МСЕК від 07.06.2005р., позивача ОСОБА_3 визнано інвалідом першої групи (т.1 а.с.17).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони дають підстави вважати, що позивач зазнав фізичного болю та страждань, а тому має право на відшкодування завданої моральної шкоди, розмір якої суд за сукупністю доказів у справі визначив в сумі 250 000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що вказаний розмір є завищеним та не відповідає наданим позивачем доказам. Також вказує, що суд не врахував наступні обставини: відсутність його вини в ДТП, неправомірні дії з боку ОСОБА_3, який пересікав проїзну частину вночі на неосвітленій частині автодороги, повне відшкодування ним первісних витрат позивача на лікування та моральної шкоди, наявність у нього на утриманні малолітньої дитини.

Дослідивши доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів

Статтею 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» надані такі роз»яснення, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, навівши вказані положення норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, та з урахування роз»ясень постанов Пленумів вищих судів, суд першої інстанції правильно визнав, що за обставинами цієї справи відповідач, як особа, яка спричинила тілесні ушкодження позивачеві внаслідок наїзду на нього керованим ним автомобілем, то шкода є пов»язаною з дією джерела підвищеної небезпеки, а тому має бути відшкодована потерпілому заподіювачем, незалежно від наявності його вини, яку не було доведено внаслідок неналежного фіксування місця ДТП та суперечностей у показах її учасників ОСОБА_3 і ОСОБА_5, і це упущення в ході розслідування не надалось можливим усунути.

Між тим, сам факт наїзду на потерпілого ОСОБА_3, а також його серйозне травмування внаслідок цього, відповідач ОСОБА_5 не заперечує.

Кардинальним між сторонами у справі виявляється питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди.

З цього приводу судом враховані роз»яснення Пленуму.

Так, в п. 9 вищезагаданої Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Так, судом було враховано, що внаслідок наїду на потерпілого останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент спричинення; тривалість його лікування, яке з дня ДТП продовжується до теперішнього часу - протягом 14 років, оскільки потерпілий постійно потребує підтримаючого та реабілітуючого медичного втручання; невідновлення повністю стану здоров»я потерпілого; отримання ним 1 групи інвалідності, пов»язаної з отриманими травмами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що ОСОБА_3 сприяв виникненню ДТП, пересікаючи проїзну частину, що і створило небезпеку на дорозі, яку він намагався уникнути.

Між тим, зважаючи, що решта проміжних постанов в ході слідства була скасована, за мотивацією останньої постави про закриття кримінального провадження від 29.05.2015р., визначено, що шляхом проведення судових медичних експертиз у Дніпропетровському СМЕ, Харківському СМЕ і Головному бюро СМЕ м. Києва був встановлений повноцінний механізм отримання тілесних ушкоджень пішоходом ОСОБА_3 в ДТП, взаємне розташування тіла постраждалого і кузова автомобілю в момент наїзду. Даний механізм, а саме, розташування передньою частиною до автомобіля в момент наїзду, повністю узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що він рухався прямо назустріч автомобілю, та повністю спростовує свідчення водія ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3 перетинав проїзну частину справа наліво впоперек руху автомобілю ( Т. 1 а.с. 8).

Висновки ж судово-автотехнічних експертиз, проведених у справі, мали розбіжності щодо механізму розвитку ДТП, оскільки слідством не було надано доказів приналежності сліду гальмування та осипу скла від правого бокового дзеркала на проїзній частині саме до автомобіля під керуванням водія ОСОБА_5, а отже не було чітко визначено місце наїзду на пішохода ОСОБА_3

Отже, вказаною постановою не доводиться, що ОСОБА_3 створив небезпечну обстановки на дорозі, як це інтерпретує відповідач, посилаючись на ті висновки експертиз, які свідчать на користь цій версії, в той час як інші висновки автотехнічних експертиз надають інший розвиток механізму ДТП, ставлячи під сумнів покази ОСОБА_5

Вказаним спростовуються доводи скарги ОСОБА_5 про винні дії самого потерпі-

лого у ДТП, а відтак і в його травмуванні.

Положеннями ст. 1193 ЦК України передбачені випадки зменшення розміру відшкодування, які визначені у ч.ч. 2, 4 цієї норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 4 вказаної норми, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, якщо шкоди завдано внаслідок злочину.

Апелянт вказує на недотримання ОСОБА_3 правил дорожнього руху стосовно пересування по автошляху у темний час доби, та колегія вважає слушними вказані доводи з огляду на таке.

Оскільки позивач ОСОБА_3 є пішоходом та відповідно до ПДР України є учасником дорожнього руху, то повинен дотримуватись ПДР України.

Відповідно до п. 4.4. ПДР України, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.

Вказані порушення були допущені позивачем, який, рухаючись в темний час доби автошляхом, не виділив себе ніяким чином для виявлення іншими учасниками дорожнього руху, що, хоча і не було в прямому причинному зв»язку з ДТП, але могло запобігти наїзду на нього, оскільки він міг бути поміченим водієм раніше, який в такому разі своєчасно прийняв би відповідні заходи.

Також суд, розглянувши справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений, не зміг повно з»ясувати всі обставини у справі, зокрема, той факт, що відповідач добровільно надавав позивачу допомогу на лікування.

Так, 11 травня 2003 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн. в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що підтверджується розпискою, яка була підписана ОСОБА_3, його дочкою ОСОБА_9 та двома свідками: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 В розписці також було зазначено, що ОСОБА_3 претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_5 не має, ні до яких органів він звертатися не буде (т.1 а.с.186).

Також ОСОБА_5 допомагав матеріально у лікуванні ОСОБА_3, про що свідчить розписка від 11 травня 2003 року та від 30 квітня 2003 року про одержання дочкою позивача ОСОБА_9 коштів на лікування батька у розмірі 57 грн. 26 коп. та у розмірі 707 грн. 69 коп. (т. 1 а.с. 187-188).

Також судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що відповідач одразу після ДТП на власному транспортному засобі доставив позивача до лікарні, де останньому було надано медичну допомогу.

Станом на 2003р. вказані суми становили значний розмір, оскільки прожитковий мінімум станом на 01.01.2003р. складав 365 грн., а розмір мінімальної заробітної плати - 185 грн., тому ОСОБА_3 безпідставно посилався на те, що відповідач взагалі ніяким чином не відреагував на йото травмування в сенсі надання допомоги.

Між тим, колегія не бере до уваги пояснення ОСОБА_5, що всю допомогу він вже надав позивачу після ДТП, тому з урахуванням розписки про відсутність претензій, не має відшкодовувати потерпілому ніяку шкоду.

Вказана розписка не породжує правового значення щодо відмови потерпілого від подальшої допомоги або від будь-яких претензій у випадку, коли вказані кошти не покрили його витрати на відновлення здоров»я внаслідок травмування джерелом підвищено небезпеки.

Тому, колегія не бере до уваги такої відмови ОСОБА_3 щодо подальших претензій до ОСОБА_5, оскільки позивач потерпає від наслідків ДТП вже протягом 14 років, а не поновив стан свого здоров»я повністю за рахунок отриманих від відповідача коштів, що і було б підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки відповідач не приймав участь у судових засідання, то колегія приймає і досліджує нові доказі, долучені ним до апеляційної скарги: вищенаведені копії розписок, фіскальні чеки на придбання ліків ( Т. 1 а.с. 186-189).

Також відповідач в суді апеляційної інстанції посилається на те, що на теперішній час має незадовільний матеріальний стан, який не дозволить йому сплатити позивачу визначену суму у розмірі 250 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, тому просить зменшити її до 25 000 грн., що є, на його думку, співмірним із обсягом моральних страждань потерпілого.

На підтвердження матеріального стану ним надано свідоцтво про народження дочки ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т. 1 а.с. 185). Тобто на теперішній час його донька має вік 3,5 роки.

Проте доказів щодо його доходу відповідач не надає, тому зробити висновок про його скрутне матеріальне становище тільки на підставі наявності в нього малолітньої доньки, колегія не може.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що з урахуванням усіх обставин скоєння ДТП, поведінки обох сторін, надання первісної допомоги позивачу відповідачем як фізичної (доставлення до мед. закладу), так і матеріальної, завданих ушкоджень здоров'ю, тривалості розладу здоров»я потерпілого (14 років та наразі триває), який не поновив його в повному обсягу, наслідків ДТП у вигляді отримання 1 групи інвалідності, що впливає на ступінь моральних страждань позивача, а також з урахуванням наявності у відповідача малолітньої дитини на утриманні, є справедливою, розумною та достатньою сума компенсації моральної шкоди позивачеві у розмірі 150 000, 00 грн.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, приймаючи нову постанову, апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

За загальним правилом, встановленим у частині 1 вказаної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_3 задовольняється частково, то позивач повинен компенсувати відповідачу понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у частині, пропорційній до розміру задоволених вимог.

Але так як позивач звільнений від сплати судових витрат як інвалід І групи, то судові витрати відповідачу повинні бути компенсовані за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідачем було сплачено 3 397,60 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги (т.2 а.с.2). Відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції, яким з нього було стягнуто 250 000 грн. Рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким розмір стягнутих коштів було зменшено на 100 000 грн. Тому пропорційно до задоволених вимог компенсуванню відповідачу за рахунок держави підлягає сума судового збору у розмірі: (3 397,60 х 100 000) : 250 000 = 1 359,04 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 у особі представника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2016 року 2018 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (який мешкає за адресою: АДРЕСА_2) 150 000,00 (сто п'ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

Судові витрати ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1) в сумі 1 359 (одна тисяча триста п'ятдесят дев'ять) гривень 04 копійки підлягають поверненню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 серпня 2018р.

Головуючий:

Судді: