Постанова № 75803987, 02.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1801/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.,

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - ОСОБА_1;

представника відповідача - Руснакової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - УМВС України в Миколаївській області), в якому просив:

- визнати протиправним рішення, оформлене листом від 27.07.2017 року № Д-115/05/38-2017, про відмову здійснити виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ;

- зобов'язати здійснити виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму (на день виплати), встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду II групи, відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі - Порядок №850).

Підставами для задоволення позову ОСОБА_3 вважав встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, саме в органах внутрішніх справ та наполягав на тому, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 850, тобто за останнім місцем служби в органах внутрішніх справ.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з посиланням на висновки Верховного Суду, виходив з того, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію», оскільки зазначений закон щодо нього втратив чинність, а його право на отримання одноразової грошової допомоги врегульоване ст.ст. 97-99 Закону України «Про Національну поліцію».

Понад те, нарахування одноразової грошової допомоги у розмірах, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», Головне управління Національної поліції в Миколаївській області здійснило ще 28.12.2017 року, склавши висновок про необхідність виплати позивачу 144 000 грн., про що видано відповідний наказ.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

Доводи апеляції складаються з того, що на час звільнення його з поліції, Порядком №850 не було врегульовано механізм щодо виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, які отримали інвалідність під час проходження служби в ОВС.

Далі апелянт зазначає про те, що 12.09.2016 року були внесені зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року (далі - Порядок №4), де було враховано в якості підстав для виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, захворювання, що отримано під час проходження в органах внутрішніх справ.

Водночас, враховуючи, що дані зміни були внесені вже після його звільнення з поліції, позивач наполягає на тому, що на нього розповсюджуються норми Порядку № 850.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляції та про правильність висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 1998 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, звідки був звільнений за пунктом 64 «з» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інше міністерство, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

07 листопада 2015 року наказом № 1 о/с був зарахований до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з присвоєнням спеціального звання - майор поліції.

Наказом № 28 о/с від 22 лютого 2016 року за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивач був звільнений зі служби в поліції через хворобу.

02 лютого 2016 року відповідно до довідки МСЕК № 367898 ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності з причин захворювання, пов'язаного з проходженням служби.

16 січня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності.

Головне управління Національної поліції в Миколаївській області листом від 07 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки виплата такої допомоги поліцейським, яким інвалідність встановлена внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, не передбачена.

Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернувся до суду.

Рішенням суду, яке набрало законної сили, в позові відмовлено, у зв'язку з тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Далі, 18 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України та голови ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області з приводу виплати одноразової грошової допомоги в розмірі, встановленому Порядком №850.

24 липня 2017 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області листом відмовило ОСОБА_3 у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі, встановленому Порядком №850, оскільки позивач звільнений з поліції, а тому під дію вказаного Порядку не підпадає.

23 серпня 2017 року Головним управлінням Національної поліції в Миколаївській області складено висновок про призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 90 прожиткових мінімумів (144 000,00грн.), відповідно до ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» та 18.12.2017 року виплачено відповідну суму позивачу (а.с.82-83).

Аналіз фактичних обставин справи та відповідних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, свідчить про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію».

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами ст. 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком №850.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання ст. 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 затверджено Порядок № 850.

Відповідно до п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (п. 2 Порядку № 850).

Згідно з п. 5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Разом з тим, за змістом п. 15 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Згідно із ч. 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до ст. 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 916 від 12 вересня 2016 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, п. 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено пп. 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з п. 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (п. 3 Розділу ІІІ Порядку №4).

За змістом пп. «б» п. 4. ч. 1 ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Аналіз норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлені фактичні обставини справи дають підстави для висновку, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України «Про Національну поліцію». У зв'язку з цим необхідно зауважити, що позивачу підлягає нарахуванню і виплату одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом України «Про Національну поліцію», а не Законом України «Про міліцію», оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби поліцейського.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4.

Доводи апелянта, на обґрунтування своєї позиції, також складаються в тому, що він звільнився зі служби раніше, ніж почали діяти законодавчі норми щодо виплати поліцейським, які отримали захворювання під час служби в ОВС, відповідної грошової допомоги.

Аналізуючи даний аргумент, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Дійсно, на момент звільнення позивача зі служби, механізм виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, які отримали інвалідність під час проходження служби в ОВС, не було врегульовано на законодавчому рівні, однак на момент його звернення до суду з даним позовом, дане питання знайшло своє законодавче врегулювання, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.

Аналогічного правового висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 07 березня 2018 року (справа № 554/155/17), який, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У зв'язку з цим, висновок суду першої інстанції з цього приводу є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку №850 та Закону України «Про міліцію», такими, що не засновані на нормах викладеного вище законодавства та позиції Верховного Суду.

Поряд з цим, в обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що нарахування одноразової грошової допомоги відповідно до статті 99 Закону України «Про національну поліцію» звужує його соціальні права, оскільки розмір такої допомоги значно менший, ніж розмір, який був зазначений у статті 23 Закону України «Про міліцію».

Надаючи оцінку даному доводу, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом цієї норми звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Оскільки, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, який був встановлений статтею 23 Закону України «Про міліцію», то неможливо стверджувати і про звуження змісту та обсягу його прав, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючих прав.

Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Відповідно до вимог ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський

Повне судове рішення складено 07.08.2018 року.