Постанова № 75803922, 08.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1354/15

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

при секретарі судового засідання Грабового В.О.,

за участю представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язання прийняти до виконання виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження,-

В С Т А Н О В И Л А :

03.03.2015 публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області в особі структурного підрозділу - відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) ВП №46621347 від 23.02.2015р.;

- зобов'язати відповідача прийняти до виконання виконавчий напис, вчинений 10.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №3913, та відкрити виконавче провадження.

Позов обґрунтований тим, що повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» за його заявою, не означає закінчення виконавчого провадження, тому не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження за таким виконавчим документом в разі повторного звернення стягувача із зазначеним виконавчим документів.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на правомірності оскаржуваної постанови № 46621347 від 23.02.2015, оскільки 26.02.2014 виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса, вчиненого 10.12.2007, було завершене на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, повернуто стягувачу на підставі його заяви. Тому при повторному зверненні стягувача у лютому 2015 року з виконавчим написом нотаріуса від 10.12.2007 обґрунтовано, на підставі п.7 ч.1 ст.26 Закону, відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року адміністративний позов задоволений в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову. Зокрема, апелянт зазначав, що судом не враховані ті обставини, що при винесенні спірної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець керувався прямою нормою Закону України «Про виконавче провадження», а саме, пунктом 7 статті 26 Закону. Апелянт вважає, що суд не вправі зобов'язувати орган державної виконавчої служби вчинити дії, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження», можуть здійснюватися тільки державним виконавцем. Судом також не враховано, що відділи примусового виконання рішень управлінь ДВС не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їх участі у справах як відповідачів.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року апеляційна скарга управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області залишена без задоволення, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року залишена без змін.

ОСОБА_4, як боржник за кредитним договором № 20/КФ-06 від 30.08.2006, та ОСОБА_5, як майновий поручитель за іпотечним договором № 10/ІФ-06 від 30.08.2006, зазначаючи, що їх не було залучено до участі у справі, в порядку ст.323 КАС України, подали апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року після закінчення апеляційного розгляду.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, апелянти зазначають, що питання правомірності відмови у відкритті виконавчого провадження, суд в порушення засад адміністративного судочинства вважав можливим розглянути при повній необізнаності боржника та майнового поручителя. Крім того, зобов'язуючи відповідача відкрити виконавче провадження у 2015 році, суд фактично поновив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, вчиненого у 2007 році, який відповідно до ч.3 ст.24 Закону «Про виконавче провадження» та п.7 ст.13 Закону «Про захист прав споживачів» поновленню не підлягає.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

30.08.2006р. між ЗАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал», як іпотекодержателем, та ОСОБА_5, як іпотекодавцем, яка є майновим поручителем ОСОБА_4 за кредитним договором від 30.08.2006р. №20/КФ-06, був укладений іпотечний договір №10/ІФ-06, за яким іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 595 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.

10.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. видано виконавчий напис №3913 про звернення стягнення на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку, площею 595кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за цією ж адресою та належать на праві приватної власності ОСОБА_5 За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, запропоновано задовольнити вимоги стягувача - ЗАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» на загальну суму заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 30.08.2006р. №20/КФ-06 890 088,41 доларів США та 220 271,65 грн.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області Кравець О.В. 25.01.2014р. відкрито виконавче провадження ВП №41681177 з виконання виконавчого напису нотаріуса №3913 від 10.12.2007р. та в подальшому здійснювалися заходи щодо його виконання, зокрема, 25.01.2014р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 03.02.2014р. - постанову про стягнення виконавчого збору.

У зв'язку з надходженням 26.02.2014р. заяви від ЗАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» про повернення без виконання виконавчого напису нотаріуса №3913 від 10.12.2007р., головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області Кравець О.В. у ВП №41681177 винесено постанову від 26.02.2014р. про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи, також, вбачається, що 19.02.2015р. ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» повторно звернулось до відповідача із заявою щодо прийняття до виконання виконавчого напису №3913 від 10.12.2007р., за результатами розгляду якої 23.02.2015р. відповідачем винесено постанову ВП №46621347 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа). У вказаній постанові зазначено, що оскільки виконавче провадження з виконання виконавчого напису №3913 від 10.12.2007р. було завершено на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», тому, у відповідності до п.7 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», це є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року без змін, погодився з висновками суду першої інстанції, що повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.

Відповідно до частин 4 та 5 ст.323 КАС України апеляційний суд при повторному апеляційному перегляді судового рішення розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Судова колегія вважає доводи апеляції такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, щодо доводів апелянтів про розгляд даної справи у їх відсутності, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що звернутися до адміністративного суду із захистом прав можуть особи, права яких порушено.

Посилаючись, що її неправомірно не притягнуто до участі у справі, ймовірно в якості третьої особи, ОСОБА_5 вимагає скасування постанови суду першої інстанції, якою прийнято рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Разом з тим, апеляційна скарга не містить посилань, в якій спосіб оскаржувана постанова суду першої інстанції вирішила питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_5

Судова колегія враховує доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що з 12.05.2016 року за постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області Мельниченко А.В. про відкриття виконавчого провадження № 51069714 розпочато примусове виконання виконавчого напису нотаріуса та здійснюється до цього часу.

ОСОБА_5, як боржнику у виконавчому провадженні, достеменно відомо про ці обставини, але нею постанова державного виконавця, яка дійсно встановлює для неї певні обов'язки, не оскаржена.

Доводи апелянтів про порушення прав ОСОБА_4 при розгляді даної справи судова колегія взагалі вважає недоречними, оскільки він не є учасником виконавчого провадження.

Щодо інших доводів апеляції, в яких зазначено, що внаслідок скасування постанови державного виконавця від 23.02.2015 судом фактично поновлений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, вчиненого у 2007 році, та який поновленню не підлягає, судова колегія вважає такими, що не відповідають вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що примусове виконання виконавчого напису здійснюється з 11.02.2008 року, декілька раз виконавчий документ повертався за заявою стягувача, але повторне звернення з тим самим виконавчим документом здійснювалось в межах строку, визначеного Законом України "Про виконавче провадження" (а.с.202-211), в зв'язку з чим відсутні підстави вважати строк пред'явлення виконавчого документу пропущеним.

Крім того, судова колегія зазначає, що положення ст.13 Закону України "Про захист прав споживачів", які на думку апелянтів не передбачають поновлення строку пред'явлення виконавчого напису до виконання через сім років після його вчинення, відповідно до ч.1 цієї ж статі не застосовуються до договорів, які стосуються фінансових послуг, правочинів з нерухомим майном тощо.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, судова колегія враховує, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013 року у справі № 1522/6649/12 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про скасування та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як безпідставної.

Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 використали належний спосіб захисту прав у цивільному судочинстві та оскарження в наступному судового рішення в адміністративній справі про скасування постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження більш ніж через три роки призводить лише до затягування проведення примусових виконавчих дій по виконанню виконавчого напису.

Судова колегія наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Особливих та непереборних обставин апеляційним судом не встановлено.

Відтак, оскарження у травні 2018 році постанови суду першої інстанції, яка ухвалена 20 березня 2015 року, тобто зі спливом значного періоду часу, порушує принцип правової безпеки, який inter alia передбачає захист довіри особи до надійності свого правового становища.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321,322,325, 329 КАС України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 9 серпня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К В.Кравченко