Рішення № 75799383, 09.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2060/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Кисличенко О.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви від 20.06.2018) до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру України в Полтавській області у вирішенні заяви про надання дозволу ОСОБА_3 (паспорт серії КО 609404 виданий 27 квітня 2005 року Чорнухинським РВ УМВС України в Полтавській області, РКПП НОМЕР_1) на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області,

- зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_3 (паспорт серії КО 609404 виданий 27 квітня 2005 року Чорнухинським РВ УМВС України в Полтавській області, РКПП НОМЕР_1) про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ним відповідачу було подано заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області. Проте, у відповідь на вказану заяву відповідач надав необґрунтовану та не вмотивовану відмову у задоволенні заяви на підставі частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України. На переконання позивача, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, спірна відмова відповідача є такою, що не відповідає статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

27.06.2018 до суду від ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед, учасникам антитерористичної операції. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднений на офіційному веб-сайті Головного управління http://poltavska.land.gov.ua. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, зазначено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні, зокрема, щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі, на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед, учасникам антитерористичної операції. Таким чином, позиція ГУ Держгеокадастру у Полтавській області викладена в листі від 30.03.2018 №2876/0/26-18, є законною та такою, що відповідає вимогам вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, оскільки земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, котра розташована на території Вороньківської сільської ради відсутня у переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті управління http://poltavska.land.gov.ua.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 27.02.2018 (вхідний номер А-3527/0/25-18 від 06.03.2018) про надання йому, як учаснику бойових дій, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області за межами населеного пункту (а.с. 20).

До вказаної заяви позивачем додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту та копію ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 30.03.2018 №2876/0/26-18 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомлено позивача, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області (а.с. 22). Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http://poltavska.land.gov.uа.

Не погодившись із цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521 (далі - Положення №333), визначено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного колдексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб’єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17 та від 24 квітня 2018 року в справі №814/1961/17.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Судом встановлено, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, разом отримав відповідь, яка не узгоджується зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 30.03.2018 №2876/0/26-16 повідомило, що ним сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління http://poltavska.land.gov.ua.

Разом з тим, наведені у листі обставини не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України в якості підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою. При цьому, у зв’язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними зміни до Земельного кодексу України також не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Як вбачається зі змісту Стратегії Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії.

Однак, на момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.

Окрім цього, затверджена постановою №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ОСОБА_4 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07.06.2017 №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листі відповідача від 30.03.2018 №2876/0/26-18, суд прийшов до висновку, що вони законом не передбачені, а отже є незаконними.

Як вже наголошувалося вище частина сьома статті 118 Земельного кодексу України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме, надати дозвіл, або надати мотивовану відмову в наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Разом з тим, у частині дев'ятій статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

Статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до пункту 10 Положення №333 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, в спірному випадку має місце протиправна бездіяльність.

Так, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів суду, що оформляючи лист від 30.03.2018 №2876/0/26-18 він діяв в межах повноважень, у спосіб та в порядку, встановленому чинним законодавством.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України cуд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип верховенства права, який відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Як слідує з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, а тому при поданні позову звільнений від сплати судового збору.

Як наслідок підстави для розподілу судових витрат в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (вул. Хутір, б. 24, с. Бубни, Чорнухинський район, Полтавська область, 37121, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36030, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгоекадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгоекадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) розглянути заяву ОСОБА_3 (РКПП НОМЕР_1) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено 10 серпня 2018 року.

Суддя ОСОБА_5