Рішення № 75798755, 09.08.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 серпня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1726/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради про скасування рішення, визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, в якому позивач просив суд:

- скасувати рішення засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол №98-1 від 15.01.2018) щодо відмови позивачу у відновленні пенсії;

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо припинення виплат пенсії позивачу;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області поновити виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період, починаючи з моменту її припинення (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач з 2014 року виїхав до м.Лисичанськ Луганської області для можливості отримувати пенсію та отримав там довідку ВПО, звернувся до органу Пенсійного фонду для отримання пенсії.

Пенсію позивач отримував в УПФУ у м. Лисичанськ Луганської області по серпень 2016 року включно.

У 2016 році позивачу було призупинено виплату пенсії, на підставі заяви власника житла.

У жовтні 2017 року позивач отримав нову довідку ВПО, та звернувся за поновленням виплат пенсії 20.11.2017 року.

У січні 2018 року в УПФУ йому повідомили про необхідність отримання електронного пенсійного посвідчення для отримання пенсії.

У травні 2018 позивач звернувся до відділення Ощадбанку та отримав інформацію про те, що картка заблокована, гроші на ній відсутні.

Позивач звернувся до УПФУ за отриманням інформації щодо поновлення пенсії, на що позивачу було повідомлено про відмову.

Листом УПФУ в м. Лисичанськ № 165/Г-7 від 30.05.2018 року йому повідомлено про те, що Рішенням засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 15.01.2018) було відмовлено у відновленні пенсії у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

Позивач зазначає, що оскільки його родина фактично мешкає у м. Петровське, то більшість часу знаходиться дійсно там.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області позовні вимоги не визнав, про що надав відзив (а.с.23-24) в обґрунтування якого зазначив наступне.

У вересні 2014 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області з особистою заявою про взяття на облік пенсійної справи. 30.10.2014 позивача взято на облік в управління Пенсійного фонду України в Лисичанську Луганської області.

Згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 31.10.2017 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Лисичанської міської ради соціального захисту населення.

Для перевірки фактичного місця реєстрації за довідкою внутрішньо переміщеної особи, з особистою заявою до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську позивач ОСОБА_1 звернувся 20.11.2017 року.

Згідно витягу з протоколу № 78-1 від 15.01.2018 р. позивачу відмовлено в поновлені виплаті пенсії згідно з п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

Відповідач зазначив, що призначає (відновлює) пенсію тільки на підставі рішення комісії.

В останнє позивач отримав пенсію в серпні місяці 2016 року у розмірі 1926,10 грн.

На підставі викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради позовні вимоги не визнав, про що надав відзив (а.с.44-46) в обґрунтування якого зазначив наступне. Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509 управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради взятий на облік ОСОБА_1, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи під 24.12.2014 № 924004058 за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_4. На підставі заяви власника, житла ОСОБА_3 від 03.08.2016 щодо зняття з обліку всіх зареєстрованих переміщених осіб за вище вказаною адресою, відповідну довідку було скасовано 03.08.2016 (протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.03.2017 №38-3.

31.10.2017 року позивач повторно звернувся до УПСЗН з заявою про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи. На підставі заяви ОСОБА_1 видана довідка від 31.10.2017 № НОМЕР_1 за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1. На запит управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську від 20.11.2017 /б 11710/02-33 спеціалістами УПСЗН була здійснена перевірка за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 зі складанням акту №7391 від 08.12.2017 - факт проживання не підтверджено. Міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення проведення повторної перевірки (протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.12.2017 №75-1).

Перевірка була здійснена зі складанням акту № 88 від 09.01.2018 - факт проживання не підтверджено. Фізичну ідентифікація позивач пройшов 10.01.2018.

Міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про відмову позивачу у поновленні виплати пенсії, згідно з п.13 Порядку у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.01.2018 № 78-1).

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради вважає, що залучення УПСЗН в якості відповідача до участі у справі є безпідставним.

Відповідач - Міська комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради позовні вимоги також не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, наступне (а.с.81-83).

За поданням УПСЗН Лисичанської міської ради на засіданні 18.12.2017 міська комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняла рішення щодо проведення повторної перевірки за місцем проживання ОСОБА_1 (протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.12.2017 № 75-1). Під час прийняття рішення, комісією до уваги брався акт № 7391 від 08.12.2017 щодо перевірки факту фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

За поданням УПСЗН Лисичанської міської ради на засіданні 15.01.2018 міська комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняла рішення про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, згідно з п.13 Порядку, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (протокол засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.01.2018 № 78-1). Під час прийняття рішення, комісією до уваги бралися акт № 7391 від 08.12.2017 та акт № 88 від 09.01.2018 щодо перевірки факту фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Міська комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради вважає, що рішення про відмову у поновленні виплати пенсії прийняте відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на наведене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Ухвалою суду від 20.06.2018 по справі відкрито провадження, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного без виклику сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 17.07.2018 залучено до участі у справі як другого відповідача міську комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради. Суд також призначив справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін у судове засідання на 09.08.2018 (а.с.56-57).

В судове засідання 09.08.2018 позивач не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, однак до суду повернувся конверт з довідкою поштового відділення за формою №20 з зазначенням причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.68).

За приписами ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Представники відповідачів про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.62-64).

09.08.2018 через канцелярію суду представник Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради та представник Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради надали клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні (а.с.93,95.).

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області просив розглянути справу за відсутності представника (зворотній бік а.с.24).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про розгляд справи в письмовому провадженні на підставі ч.9 ст.205 КАС України.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.6-8).

Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні НОМЕР_3 позивачу призначено пенсію за віком (а.с.8).

24.12.2014 позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа в Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради та зазначив фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці ВПО від 24.12.2014 №924004058 (а.с.9).

03.08.2016 до УПСЗН Лисичанської міської ради з заявою звернулась власниця квартири за якої фактично проживав/перебував позивач, та просила зняти з обліку всіх зареєстрованих переміщених осіб за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.47).

З 01.09.2016 виплата пенсії позивачу призупинена, що підтверджується довідкою управління ПФУ в м.Лисичанську Луганської області №2433 (а.с.с38).

31.07.2017 позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа в Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради та зазначив фактичне місце проживання/перебування: 93100, АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці ВПО від 31.10.2017 №0000386341 (а.с.10).

20.11.2017 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії, яку призупинено з 01.09.2016 (а.с.35).

На запит Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 20.11.2017 №11710/02-33 спеціалістами УПСЗН 08.12.2017 була здійснена перевірка за місцем фактичного проживання позивача, проведено обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, про що було складено акт від 08.12.2017 №7391, у розділі VIII акту зазначено, що при перевірці заявник за адресою був відсутній, телефоном він повідомив, що зараз він знаходиться в м.Петровське. Було залишено повідомлення про перевірку ВПО. 10.01.2018 до УПСЗН Лисичанської міської ради звернувся ОСОБА_1 для проходження фізичної ідентифікації, повідомив, що на момент перевірки знаходився в м.Красний Луч (а.с.49).

З витягу з протоколу №75-1 від 18.12.2017 вбачається, що на розгляді Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради перебувало подання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат, зокрема ОСОБА_1, та вирішено здійснити повторну перевірку фактичного проживання (а.с.50-51,85).

09.01.2018 року уповноваженими особами УПСЗН Лисичанської міської ради повторно проведено обстеження матеріально - побутових умов сім'ї позивача по питанню фактичного проживання, про що було складено акт від 09.01.2018 №88, у розділі VIII акту зазначено, що при перевірці заявник за адресою був відсутній, телефоном він повідомив, що зараз він знаходиться в м.Петровське. Було залишено повідомлення про перевірку ВПО. 10.01.2018 до УПСЗН Лисичанської міської ради звернувся ОСОБА_1 для проходження фізичної ідентифікації, повідомив, що на момент перевірки знаходився в м.Красний Луч (а.с.52).

15.01.2018 за поданням УПСЗН Лисичанської міської ради протоколом Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради №78-1 від 15.01.2018 ОСОБА_1 вирішено відмовити у призначенні (відновленні) згідно з п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.84,53-54).

З матеріалів справи також вбачається, що розпорядженням УПФУ ум.Лисичанску Луганської області від 18.01.2018 позивачу припинено виплату пенсії на підставі витягу з протоколу №78-1 від 15.01.2018 (а.с.33).

31.05.2018 на звернення позивача УПСЗН Лисичанської міської ради надало відповідь в якому, серед іншого, вказало, що 15.01.2018 міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам йому було відмовлено у поновленні виплати пенсії відповідно до п.13 Порядку №365 КМУ, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.11).

31.05.2018 на звернення позивача УПФУ в м.Лисичанську надало позивачу відповідь на звернення №165/Г-17, в якому зазначив, що рішенням засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол №78-1 від 15.01.2018) ОСОБА_1 у призначення (відновленні) пенсії відмовлено згідно п.13 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.12).

Позивач не погоджуючись з рішенням засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо відмови йому у відновленні пенсії та діями Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо припинення виплат пенсії, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом свої прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

УПФУ у м.Лисичанську Луганської області не надало суду рішення про припинення виплати позивачу пенсії, яке б узгоджувалось з вимогами ст.49 Закону № 1058-IV.

При цьому в матеріалах справи наявне розпорядження органу Пенсійного фонду України від 18 січня 2018 року згідно з якого виплата пенсії позивачу призупинена на підставі витяга з протоколу №78-1 від 15.01.2018 (а.с.33).

Суд не приймає вказане розпорядження до уваги, оскільки фактична виплата припинилась, як зазначав сам відповідач, в автоматичному порядку, без винесення будь-якого рішення ще в серпні 2016 року, тому вказане розпорядження зовсім не несе ніяких правових наслідків для позивача.

Як вже зазначалось раніше на підставі подання про призначення (відновлення) соціальних виплат Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат на підставі п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (а.с.53).

Відповідно до п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем фактичного проживання та його повернення до покинутого місця постійного проживання на непідконтрольній Україні території.

Посилання УПФУ в м.Лисичанську Луганської області на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним і відповідає вимогам п.5 ч.1 ст.49 Закон №1058-ІV, оскільки відбулось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, що можливо віднести до «в інших випадках, передбачених законом», суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, УПФУ в м.Лисичанску Луганської області порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до підпункту 2 пункту 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідно до пункту 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінуту Міністрів України від 08.06.2016 № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

Матеріалами справи встановлено, що довідка № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана ОСОБА_1 31.10.2017 є дійсною на час розгляду справи, рішення щодо скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не приймалось (а.с.10,41).

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач вже 10.01.2018 пройшов ідентифікацію в УПСЗН, що підтверджується вище вказаними актами (а.с.49,52).

Суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідачі повинні всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

За наведених обставин та виходячи з пріоритетності норм суд застосовує вимоги статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не приймає до уваги доводи відповідачів щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо протиправності рішення (протоколу) засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лисичанської міської ради від №78-1 від 15.01.2018 щодо відмови у відновленні виплати пенсії згідно пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, а також про протиправності дій управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року. Як наслідок позовні вимоги підлягають задоволенню.

До того ж суд зауважує, що станом на час розгляду справи набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, якою визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 та абз. 10 п.1 постанови Кабінету міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637.

Як вже зазначалось раніше ОСОБА_1 виплата пенсії припинена УПФУ в м.Лисичанську з 01.09.2016 (а.с.38).

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідно виплата пенсії позивачу повинна бути поновлена з моменту її припинення, а саме з 01.09.2016.

Щодо строків звернення позивача до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, протокол (рішення) засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради №78-1 був прийнятий 15 січня 2018 року. На підставі вказаного протоколу орган Пенсійного фонду не поновив виплату позивачу пенсії, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушених прав. Адміністративний позов 13.06.2018 надісланий поштою і отриманий судом 18.06.2018, тобто позов поданий в межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у серпні 2016 року (а.с.38). Сума стягнення за один місяць складає 2266,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивача ухвалою суду від 20.06.2018 звільнено від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради про скасування рішення, визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати протокол (рішення) засідання Міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Лисичанської міської ради №78-1 від 15 січня 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у відновленні виплат пенсії.

Визнати протиправним дії управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, призначеної йому пенсії за віком, починаючи з 01 вересня 2016 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова