Рішення № 75798311, 10.08.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2018 р. справа № 0940/1219/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування розпорядження про припинення виплати пенсії з 01.04.2018 та зобов'язання відновити виплату призначеної пенсії за віком з 01.04.2018, з підстав його неправомірності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 12.07.2018 звернувся в суд з позовною заявою до Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (надалі, також - відповідач) про визнання протиправним і скасування розпорядження про припинення виплати пенсії з 01.04.2018 та зобов'язання відновити виплату призначеної пенсії за віком з 01.04.2018, з підстав його неправомірності.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем, відповідно до положень статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" припинено виплату пенсії, не врахувавши при цьому висновків Конституційного Суду України у рішенні від 07.10.2009 по справі №25-рп/2009. Окрім цього, оскаржуване розпорядження відповідача свідчить про порушення ним статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право особи вільно володіти своїм майном.

Таким чином, на переконання позивача, видане Коломийським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області розпорядження про припинення виплати пенсії є протиправним, підлягає скасуванню, а виплата припиненої пенсії - поновленню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до особливостей розгляду окремих категорій справ незначної складності, передбачених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.08.2018 (а.с.23-26). Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначив, що враховуючи визнання рішенням Конституційного Суду України положень пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" неконституційними, застосуванню в даному випадку підлягають приписи статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення". При цьому, враховуючи вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер зобов'язаний особисто або через законного представника подати заяву про поновлення виплати пенсії, разом із додатковими документами, однак, таких позивачем не надано. Водночас, відповідач вказав на те, що порядок переказу пенсії, зокрема, з України в Чеську Республіку, визначено Інструкцією про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні.

Враховуючи наведене, відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.28-29).

Відповідно до ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2018, враховуючи незначну складність справи та той факт, що для її розгляду пріоритетним є швидке вирішення, зазначене клопотання повернено позивачу без розгляду як очевидно безпідставне та необґрунтоване (а.с.30-31).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої позиції, встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.15)

Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.12.2004 (а.с.13), Управлінням Пенсійного фонду України в Коломийському районі позивачу з 01.09.2004 призначено пенсію за віком довічно.

Копією відповідних сторінок паспорта позивача підтверджується те, що з 17.03.2004 по 07.03.2018 він перебував на реєстраційному обліку Коломийського МРВ УМВС України в Івано-Франківській області за адресою: АДРЕСА_1, та з 07.03.2018 Державною міграційною службою України оформлено виїзд на постійне місце проживання позивача до Чеської Республіки (а.с.15 та зворот).

Відповідно до матеріалів даної справи, відповідачем з 01.04.2018 припинено здійснення виплати позивачу призначеної пенсії.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до відповідача. У відповідь на таке звернення Коломийським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області направлено позивачу листа №6754/031 від 29.05.2018. Відповідно до змісту останнього, згідно з інформацією наданою відповідачу Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області позивачу оформлено документи для виїзду за кордон на постійне місце проживання, та відповідно до інформації, отриманої у телефонному режимі, позивача знято з реєстраційного обліку з 07.03.2018. Враховуючи наведене, виплата пенсії позивача підлягає припиненню, відповідно до вимог статтей 49 та 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.10-11).

З метою отримання копії оскаржуваного розпорядження позивач звернувся до відповідача. Так, згідно із розпорядженням Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про припинення виплати пенсії, без номера та дати, на підставі листа Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області №2601.4.3-25/25.2-10 від 07.03.2018 та згідно зі статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01.04.2018, виплату пенсії за віком ОСОБА_1 припинено (а.с.12).

Вважаючи таке розпорядження протиправним, з метою відновлення свого порушеного права позивач звернувся із позовною заявою до суду.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі, також - Закон №1058-IV), Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі, також - Закон №1788-XII), Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі, також - Порядок №22-1), Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 №4-5 (надалі, також - Інструкція №4-5), Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, Договору між Україною та Чеською Республікою про соційальне забезпечення, ратифікованого Законом України від 22.11.2002 №238-IV, у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом №1058-ІV.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України рішенням від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено Конституційним Судом, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі, також - Європейський Суд) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії, відповідно до пункту 51 цього рішення.

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд зазначив, що наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі, також - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Додатково слід вказати на висновки Європейського Суду, викладені у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014. Суд вказав, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Враховуючи те, що відповідач, згідно із оскаржуваним розпорядженням, припинив виплату пенсії позивачу на підставі правової норми, яка визнана неконституційною, таке розпорядження є незаконним та підлягає скасуванню.

Окрім цього, на переконання суду, твердження відповідача стосовно наявності підстав для застосування при розгляді даної справи статті 92 Закону №1788-XII є безпідставними. Так, приписами вказаної статті передбачено заборону призначення пенсій особам які проживають за кордоном, а також встановлено, що пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон, за час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Суд наголошує, що зазначеною статтею не врегульовано питання припинення та виплати пенсій призначених, в тому числі за віком, особам що виїхали на постійне проживання за кордон, окрім пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Водночас, Конституційний Суд у резолютивній частині рішення №25-рп/2009 вказав на необхідність приведення Верховною Радою України у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Суд зазначає, що наведена рекомендація Конституційного Суду стосується, зокрема, і положень статті 92 Закону України №1788-XIІ.

Стосовно посилань відповідача на положення Інструкції №4-5, якою визначено, зокрема, порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, суд звертає увагу на пункт 1.5, яким встановлено, щопереказування пенсій здійснюється з дня припинення їх виплати в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Окрім цього, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції, у разі виїзду з України пенсіонера на постійне місце проживання за кордон головні управління Фонду на запит структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва надсилають пенсійну справу з розпорядженнями про перерахунки пенсії станом на дату надсилання пенсійної справи, довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії та документи, які підтверджують зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання в Україні у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Після надходження пенсійної справи з усіма необхідними документами структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва готує розпорядження про переказування пенсії за кордон і подає його керівництву Фонду для затвердження.

На підставі розпорядження, прийнятого відповідно до пункту 2.1, структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва відкриває особовий рахунок одержувача пенсії.

На підставі особових рахунків структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва складає відомості на виплату пенсій із зазначенням розміру пенсії в національній валюті України та розміру пенсії до виплати в іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України, на дату складання такої відомості.

Кошти на виплату пенсій переказуються платіжним дорученням в іноземній валюті.

Наведені приписи підтверджують те, що вказаною Інструкцією не передбачено обов'язку пенсіонера звертатись до органів Пенсійного фонду з будь-якими документами задля забезпечення проведення виплати пенсії на час його перебування за кордоном.

Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем документів, що підтверджують місце його проживання (реєстрації) в Україні, суд зазначає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Згідно статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Окрім зазначеного, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до Закону України від 22.11.2002 №238-IV Верховною Радою України ратифіковано Договір між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, що підписаний 4 липня 2001 року. Положення вказаного Договору поширюються, зокрема і виплати пенсії за віком громадянам Договірних Сторін, що підпадають або підпадали під дію правових норм однієї або двох Договірних Сторін.

Враховуючи наведене, а також порядок переказування пенсій, встановлений Інструкцією №4-5 та висновки викладені Конституційним Судом України у рішенні №25-рп/2009, на переконання суду, правових підстав для припинення виплати пенсії позивача, чи відмови у здійсненні такого поновлення немає.

Таким чином, припинення відповідачем виплати пенсії, опираючись на приписи Закону №1058-IV, що визнані неконституційними і втратили чинність, свідчить про протиправність таких дій, що призвели до порушення гарантованих Конституцією прав позивача, а відтак, позовні вимоги, заявлені позивачем є у повній мірі обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплата судового збору позивачем у розмірі 1409,60 грн. підтверджується оригіналом квитанції №43.129.1/16886951 від 09.07.2018 (а.с.3).

Оскільки позивачем у справі документально не підтверджено понесення будь-яких інших судових витрат, то розподілу підлягає лише сплачена сума судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 6, 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018.

Зобов'язати Коломийське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області поновити виплату призначеної пенсії за віком ОСОБА_1, відповідно до наявних у пенсійній справі документів починаючи з 01.04.2018.

Стягнути з Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ - 37904176) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1;

Відповідач: Коломийське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, адреса: вул. Валова, буд. 47а, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ - 37904176.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.