Рішення № 75798256, 07.08.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Справа № 808/2961/17 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2017 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 99)» (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.09.2017 №278 про накладення штрафу у розмірі 64 000,00 грн.

Ухвалою суду від 09.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 17.10.2017 провадження у справі зупинено.

Ухвалами суду від 16.11.2017 провадження у справі поновлено та зупинено.

Ухвалою суду від 23.01.2018 провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 27.02.2018 розгляд справи відкладено.

Ухвалою суду від 20.03.2018 провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 08.06.2018 (суддя Лазаренко) адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 09.07.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за результатами проведеної перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог законодавства України про працю, а також необґрунтовано застосував до позивача штрафні санкції. Зазначає, що в установі було запроваджено підсумковий облік робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період (рік) не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства. Оскільки відповідно до календаря робочого часу, фактична норма не завжди співпадає із затвердженим лімітом робочого часу, тому по установі запровадили підсумковий облік робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період - рік, не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства. Зазначає, що засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перевищили річну норму робочого часу встановлену законодавством, претензій до адміністрації установи, щодо умов праці та тривалості робочого часу вказані засуджені не мають.

09 липня 2018 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідачем в порядку встановленому чинним законодавством України проведено перевірку додержання Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» приписів чинного законодавства України про працю. За результатами проведено перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем ст.106 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статті 12 Закону України «Про оплату праці» в частині недотримання мінімальних гарантів в оплаті. Вказує, що зазначені порушення повністю підтверджуються зібраними в ході інспектування матеріалами та фактично були визнані позивачем, оскільки позивач усунув виявлені порушення та повідомив про усунення порушень орган Держпраці. Вказує, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції за порушення вимог законодавства про працю.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а також просив розглядати адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Згідно ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що 14 серпня 2017 року до ГУ Держпраці у Запорізькій області надійшов лист Запорізької місцевої прокуратури №2, в якому остання прохала провести перевірку додержання вимог законодавства про оплату та охорону праці адміністрацією ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (а.с.63).

18 серпня 2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ про проведення інспекційного відвідування №1049, яким наказано забезпечити організацію та проведення інспекційного відвідування ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» з питань додержання законодавства про працю (а.с.64).

У період з 19.08.2018 по 28.08.2017 співробітниками ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено перевірку додержання ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки №08-18-568/0114.

За результатами проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» ст.106 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці» - за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час не оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Так, при 40-годинному робочому тижні, норма тривалості робочого часу за липень 2017 року становить 168 годин, з урахуванням встановленої штатним розписом ставки 0,25 - 42 години. Згідно табеля обліку робочого часу засуджених за липень 2017, водії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відпрацювали 43,5 годин, з них -1,5 годин надурочно. Згідно відомості заробітної плати засуджених за липень 2017 року, водіям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оплата надурочних годин у подвійному розмірі не здійснювалась, що є порушенням мінімальних гарантій згідно ст.12 Закону України «Про оплату праці».

На підставі висновків акту перевірки, 28 серпня 2017 року головним державним інспектором Дубровка П.В. винесено припис №08-18-568/0114-0060, яким приписано у строк до 28.09.2017 усунути порушення виявлені в акті перевірки (а.с.9).

Крім того, 19 вересня 2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу №278, якою до позивача, на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 64000,00 грн. (а.с.8).

Позивач, не погодившись з правомірністю притягнення до відповідальності на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до пп.3, 4 п.5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Згідно пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування (п.20 Порядку №295).

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Так, статтею 106 КЗпП України визначено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Разом з тим, під час проведеного інспектування відповідачем було встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час не оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Так, при 40-годинному робочому тижні, норма тривалості робочого часу за липень 2017 року становить 168 годин, з урахуванням встановленої штатним розписом ставки 0,25 - 42 години. Згідно табеля обліку робочого часу засуджених за липень 2017, водії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відпрацювали 43,5 годин, з них - 1,5 годин надурочно. Згідно відомості заробітної плати засуджених за липень 2017 року, водіям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оплата надурочних годин у подвійному розмірі не здійснювалась, що є порушенням мінімальних гарантій згідно ст.12 Закону України «Про оплату праці».

Виявленні відповідачем порушення підтверджуються наданою до матеріалів адміністративної справи відомістю по к/поселенню за червень 2017 року, в якій зазначено про те, що водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично відпрацьовано 43,5 годин (а.с.78).

Щодо посилань позивача на те, що наказом начальника установи №33/аг-16 від 26.12.2016 було запроваджено по установі підсумковий облік робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період (рік) не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.119 Кримінально-виконавчого кодексу України для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

Частиною 2 статті 119 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що з урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Відповідно до ч.1 ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Згідно приписів статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Судом встановлено, що наказом начальника Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» «Про встановлення шестиденного робочого тижня для засуджених», серед іншого наказано запровадити по установі підсумований облік робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період (рік) не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства (а.с.96).

Разом з тим, суд критично оцінює такий доказ оскільки с пояснень відповідача встановлено, що відповідний наказ під час проведення інспектування інспектору Держпраці не надавався, доказів протилежного суду не надано.

Також, матеріали адміністративної справи не містить доказів, що зазначений наказ було доведено як до співробітників Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)», так і до засуджених які залучались до праці.

Більш того, на спростування зазначених доводів позивача в матеріалах адміністративної справи міститься довідка за підписом директора ДП «Підприємство ДКВСУ (№99)», в якій керівник зазначає про те, що при нарахуванні заробітної плати водіям із числа засуджених помилково не донараховано у липні 2017 року 1,5 години надурочного часу, в серпні 2017 року було донараховано оплату праці за надурочний час (а.с.85-86).

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу і на ту обставину, що виплата заробітної плати засудженим здійснювалась позивачем помісячно, а відтак позивач зобов'язаний був виплатити заробітну плату за фактично відпрацьований час, проте, позивачем не було виплачено заробітну плату у липні 2017 року за 1,5 годин понадурочного робочого часу.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження встановленого територіальним органом Держпраці порушення позивачем вимог статті 106 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про оплату праці».

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю.

Так, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При цьому, зазначений штраф є фінансовою санкцією і не належить до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Згідно з положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громадами.

Так, у зв'язку з виявленими в ході інспекційного відвідування порушеннями вимог законодавства про працю, першим заступником начальника Управління Держпраці у Запорізькій області ОСОБА_4 19.09.2017 винесено постанову про накладення штрафу №278, якою на позивача накладено штрафи в розмірі 64000,00 грн.

Виявленні порушення були усунуті позивачем в добровільному порядку у встановлений у приписі строк, проте, на переконання суду, у відповідача був наявний обов'язок щодо накладення на позивача штрафу з огляду на наступне.

Так, частиною 11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», встановлено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються,

Проте, положення наведеної норми Закону суперечать змісту Конвенції МОП № 81.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Також, відповідно до ч.6 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як було вище зазначено, згідно ч. 4 ст.2 Закону України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

При цьому, ч. 5 вказаної статті передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм, вбачається, що всі інші норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі, і положення ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.03.2018 справа №697/2073/17.

Відповідно до п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно п.28 Порядку №295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Однак, відповідно до положень п. 29 Порядку № 295, заходи про притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем допущено порушення законодавства України в частині недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно прийнято спірну постанову про накладення штрафу.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахування всіх обставин, що мають значення при прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)».

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99)» (70441, Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Запорізька, буд.32) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25) про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складена та підписана 07.08.2018.

Суддя М.С. Лазаренко