Рішення № 75798226, 10.08.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2018 р. справа № 0940/1211/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до директора Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Семанюка Василя Миколайовича

про визнання протиправними дії щодо неповної виплати щорічної разової грошової допомоги, зобов'язання здійснити доплату вказаної виплати з урахуванням зменшеного у вісім разів розміру останньої та стягнути недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05.05.2018 в розмірі 3594 грн., з підстав неправомірності дій суб'єкта владних повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 11.07.2018 звернувся в суд з позовною заявою до директора Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними дії щодо неповної виплати щорічної разової грошової допомоги, зобов'язання здійснити доплату вказаної виплати з урахуванням зменшеного у вісім разів розміру останньої та стягнути недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05.05.2018 в розмірі 3594 грн., з підстав неправомірності дій суб'єкта владних повноважень.

В обгрунтування заявлених вимог позивач вказав, що він є ветераном військової служби, ветераном війни - учасником війни, а тому, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 25.12.1998 має право на щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак, така допомога виплачувалась йому в 2018 році у неповному розмірі, а саме - 525 гривень. Натомість, позивач, як ветеран війни, повинен був отримати до 5 травня 2018 року щорічну разову грошову допомогу у розмірі 4119 гривень, враховуючи те, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2018 року встановлено у розмірі 1373 гривні. Відтак, заборгованість відповідача стосовно виплати позивачу одноразової грошової допомоги у належному розмірі становить 3594 гривні (1373*3-525). На переконання позивача, дії відповідача щодо нарахування йому грошової допомоги у розмірі, меншому ніж визначено Законом є протиправними, та свідчать про звуження змісту та обсягу його існуючих прав і свобод.

Водночас позивач зауважив, що застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" суперечить вимогам Конституції України, натомість вірним є застосування приписів статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у відповідній редакції.

З огляду на вказане позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до особливостей розгляду окремих категорій справ незначної складності, передбачених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.08.2018 (а.с.36-37). Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги позивачу у 2018 році проводилася на підставі статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, чинній на момент здійснення нарахування та виплати вказаної допомоги, за приписами якої учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Відповідач наголосив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011, визначальним у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень, а тому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою. Враховуючи наведене, відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 являється ветераном війни - учасником війни, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 від 09.11.2004, а також копією довідки, виданої Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом №ХД-9269 від 26.03.2009 (а.с.19-20).

Не погоджуючись із розміром щорічної одноразової грошової допомоги, виплаченої йому у 2018 році, позивач 18.05.2018 звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати одноразової грошової допомоги за 2018 рік у розмірі 3594 гривні (а.с.23-27).

Відповідачем, у відповідь на вищевказане звернення направлено позивачу листа №Б/455 від 29.05.2018, відповідно до якого, позивача повідомлено про виплату йому разової грошової допомоги у розмірі 525 гривень, згідно із вимогами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а також Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (а.с.28).

Із наданою відповіддю позивач не погодився, та з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду.

Керуючись положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи приписи Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що права та інтереси позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, не були порушені виходячи із таких норм права та мотивів.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).

Судом встановлено, що зміст спірних правовідносин полягає у застосуванні приписів статті 14 Закону №3551-XII в різних редакціях.

Так, статтею 14 Закону №3551-XII у редакції від 25.12.1998, на яку посилається позивач, встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Однак, позивач не бажає приймати до уваги приписи Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі, також - Закон №79-VIII), відповідно до пункту 26 якого, норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі, також - Постанова №170), відповідно до підпункту 1 пункту 1 якої встановлено, що у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), та зокрема, учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - у розмірі 525 гривень.

Таким чином, з 01.01.2015 Законом №79-VІІІ припинено дії норм Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" №3551-XII, зокрема, і в частині, яка стосується визначення розміру разової грошової допомоги до 05 травня учасникам війни.

Водночас, суд погоджується з аргументами відповідача про можливість зміни державою механізму нарахування певних видів соціальних виплат, що підтверджується позицією Конституційного Суду України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011.

Так, відповідно до правової позиції Суду, викладеної у вказаному рішенні,передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 у справі №1-11/2012 визначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Враховуючи наведене, помилковими є твердження позивача стосовно відсутності належних повноважень у Кабінету Міністрів України з приводу встановлення розміру, зокрема, і грошової допомоги, право на виплату якої належить позивачу.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд, відповідно до змісту постанови від 26.07.2018 по справі №461/1034/17.

Окрім цього, стосовно тверджень позивача щодо невідповідності окремих приписів Постанови №170 та Закону №3551-XII Конституції України та визнання недійсними їх положень, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині виключно за рішенням Конституційного Суду України. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Враховуючи відсутність, станом на сьогоднішній час, відповідних рішень щодо неконституційності положень статті 14 Закону №3551-XII, а також підпункту 1 пункту 1 Постанови №170, такі вважаються чинними, а відтак, висновки позивача у цій частині є безпідставними.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Також, суд виходить і з того, що в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 Європейський суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

У зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини підтримав позицію держави України, наголосивши на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень

З огляду на все вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем згідно із положеннями статті 14 Закону №3551-XII, Постанови №170, а також враховуючи приписи Закону №79-VIII, правомірно здійснено нарахування та виплату позивачу щорічної грошової допомоги як учаснику війни у 2018 році в розмірі 525 (п'ятсот двадцять п'ять) гривень, а тому підстав для задоволення вимог даної позовної заяви немає.

Згідно з частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідачем у справі документально не підтверджено понесення ним судових витрат, то відсутні підстави для такої компенсації.

Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статтями 6, 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Відповідач: директор Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Семанюк Василь Миколайович, адреса: вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ - 36733431.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.