Рішення № 75797962, 10.08.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 серпня 2018 року м. Ужгород№ 308/2897/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Черешнева, буд. 15) до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 2) про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті позивачу пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з січня 2018 року по березень 2018 року в розмірі 16972,50 грн. (а.с.1-4).

23 березня 2018 року суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області по справі № 308/2897/18 виніс ухвалу, якою передав справу за підсудністю до Закарпатського окружного адміністративного суду (а.с.29).

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду ухвалою від 23 квітня 2018 року відкрив спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Позовній вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 17.06.2011 р. задоволено позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Ужгороді, визнано протиправною відмову Управління пенсійного фонду України в м. Ужгороді у перерахунку пенсії та зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 23 листопада 2010 року, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак станом на день звернення до суду рішення суду в повному обсязі не виконано. Так, заборгованість органів Пенсійного фонду по виплаті позивачу пенсії та додаткової пенсії у встановленому розмірі з січня по березень 2018 року включно складає 16972,50 грн. Свою відмову відповідач аргументує відсутністю коштів.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, аргументуючи обмеженістю фінансування виплат пенсії особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та ненадходженням відповідної суми коштів, передбаченої на вказані цілі, до Управління пенсійного фонду України в м. Ужгороді, а тому, враховуючи положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Управління не наділене повноваженнями щодо самостійного розпорядження коштами фонду, а виконання рішення в частині виплати стане можливим в разі виділення коштів з Державного бюджету. Окрім того, вважає, що заявлені позовні вимоги по своїй суті спрямовані на забезпечення виконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а тому при їх задоволенні відбудеться подвійне стягнення сум призначених пенсій.

В надісланій до Закарпатського окружного адміністративного суду відповіді на відзив позивач спростовує вищезазначені аргументи відповідача, зокрема, вважає, що оскільки пенсію, визначену постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, відповідач виплачує без врахування постанови суду, то відповідно відсутнє подвійне стягнення, а тому одним із способів захисту порушеного права є стягнення заборгованості в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що позивач, відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р., являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та його визнано інвалідом 3 групи з 26.06.2007 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 14).

Позивач перебуває на обліку в Ужгородському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.06.2011 р. у справі №2а-2733/11 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Ужгороді, визнано протиправною відмову Управління пенсійного фонду України в м. Ужгороді у перерахунку пенсії та зобов’язано здійснити перерахунок та виплатити пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 23 листопада 2010 року, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Окрім того, судом визнано право позивача на отримання державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, а також додаткової пенсії по інвалідності ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі, встановленому ст.ст. 54 та 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та 50% мінімальної пенсії за віком відповідно.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2011 р. та набрала законної сили.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Незважаючи на вищенаведене, сума пенсії за період з січня по березень 2018 року у визначеному в постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області розмірі позивачу виплачена не була. Вказана обставина відповідачем не спростовується.

З метою захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Ст. 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII 02.06.2016 р. також регламентують обов’язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 зазначеного законодавчого акта визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Отже, обов'язковість рішень суду являється однією з основних засад судочинства.

Незважаючи на вищенаведені законодавчі норми, відповідач виплату пенсії у встановленому судом розмірі не здійснює, у зв’язку з чим у період з січня по березень 2018 року перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 16972,50 грн.

На час розгляду даної адміністративної справи відповідач наявну заборгованість не погасив.

Заявлена позивачем до стягнення сума пенсії відповідачем не оскаржується. Свою відмову здійснювати виплату пенсії у встановленому судом розмірі відповідач мотивує виключно відсутністю бюджетних асигнувань на реалізацію бюджетної програми, відповідно до якої здійснюється фінансування видатків бюджету на виплату, в тому числі, пенсій особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Разом з тим, з такою аргументацією відмови суб’єкта владних повноважень виконувати передбачені законодавством обов’язки суд погодитися не може з огляду на наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII 05.11.1991 р. встановлює право громадян України на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України (ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Тобто обов’язок щодо виплати передбачених законом пенсій громадянам покладено на органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбула Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, гарантує захист власності. Так, зокрема, зазначеною статтею визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зазначене також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Отже, з прецедентної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що пенсійні виплати також можуть розглядатися як «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадають під захист, гарантований цією статтею.

Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у виплаті пенсії позивачу.

Також суд не бере до уваги твердження відповідача що заявлені позовні вимоги по своїй суті спрямовані на забезпечення виконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а тому при їх задоволенні відбудеться подвійне стягнення сум призначених пенсій, оскільки таке не стосується стягнення заборгованості за невиплачену пенсію за період січень – березень 2018 року.

Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання, що позовні вимоги обґрунтовані належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Позивач в даній адміністративній справі звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі наведеного та керуючись статтями 5, 6, 9, 77, 78, 90, 243-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Черешнева, буд. 15, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 2, код ЄДРПОУ - 40384233) про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 2, код ЄДРПОУ - 40384233) на користь ОСОБА_1 (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Черешнева, буд. 15, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) заборгованість по виплаті пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з січня 2018 року по березень 2018 року в розмірі 16972,50 грн. (Шістнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят дві грн. 50 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року).

СуддяОСОБА_2