Постанова № 75797874, 09.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 145/559/16-ц

Провадження № 22-ц/772/14/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мазурчак А. Г.

Доповідач:Зайцев А. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 рокуСправа № 145/559/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів : Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання : Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Гніванська міська рада Тиврівського району Вінницької області про відновлення становища, яке існувало раніше,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.03.2017 року, ухвалене у складі судді Мазурчак А.Г., дата складання повного тексту рішення відсутня, -

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_6 про зобов'язання відновити межі земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що їй на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0.0464 га з кадастровим НОМЕР_1. Між її земельною ділянкою та суміжною земельною ділянкою, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, були облаштовані межові знаки у вигляді дерев'яного паркану. На даний час відповідач паркан зняла та облаштовує огорожу, під яку заклала бетонний фундамент. Закладаючи фундамент під нову огорожу, відповідач порушила межу між їх земельними ділянками, відступивши в сторону її земельної ділянки 0.54 м.

Зазначає, що вона намагалася вирішити спір в досудовому порядку, зверталася до відповідачки з проханням облаштовувати огорожу на тому самому місці, де стояв старий паркан, що відповідає фактичному користуванню їх земельними ділянками та даним земельно-кадастрової документації, на підставі якої виготовлявся її державний акт, однак її прохання відповідачкою ігнорувалися.

Виходячи з наведеного, положень статей 103, 107, 152 ЗК України, статей 15, 16 ЦК України, ОСОБА_3 просила зобов'язати ОСОБА_6 відновити межу між земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_1, які існували до порушення, згідно земельно-кадастрової документації та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27.12.2011 року.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.05.2016 року замінено у справі неналежного відповідача ОСОБА_6 на ОСОБА_4 та залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Гніванську міську раду.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.03.2017 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_4 відновити межу між земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_1, які існували до порушення, згідно земельно-кадастрової документації та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27.12.2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп. та витрати на юридичну допомогу в розмірі 1500 грн.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.03.2017 року внесено виправлення у другий абзац резолютивної частини рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.03.2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відновлення становища, яке існувало раніше, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Гніванська міська рада замінивши слово «АДРЕСА_1» на слово «АДРЕСА_2».

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що акт відновлення меж земельної ділянки в натурі від 10.11.2015 року складений з порушенням вимог законодавства у відсутності власника суміжної ділянки, не підписаний самим власником земельної ділянки та власником суміжних земельних ділянок. Таким чином, позивачем не доведено позовні вимоги.

Заперечення на апеляційну скаргу не надходили.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту восьмого, дев'ятого пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 263 ЦПК України визначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1, що підвереджується договором купівлі-продажу від 22.06.1989 року. Договір зареєстровано в КП «ВООБТІ» 10.07.1989 року.

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0.0464 га з кадастровим НОМЕР_1. Дана земельна ділянка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, належить позивачці на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 27 грудня 2011 року.

Суміжна земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_7, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого 03.02.2016 року вона зареєструвала належну їй земельну ділянку у реєстраційній службі Тиврівського районного управління юстиції за реєстраційним № 839699705245, кадастровий № НОМЕР_3.

Відповідно до акту відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10.11.2015 року, геодезистом ОСОБА_8 встановлений самозахват земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3, суміжником ОСОБА_6

Згідно плану землекористування у АДРЕСА_2 мають місце порушення меж земельних ділянок.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06.02.2017 року між сусідами ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 фактично змонтовано металевий паркан на фундаментній основі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких доказів правомірності своїх дій стосовно зміщення нового паркану на земельну ділянку позивачки, як і пояснень з яких причин здійснено дане зміщення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведено порушення його прав відповідачем та здійснення захвату частини його земельної ділянки.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статей 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном.

Згідно з статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Згідно з статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володінняземельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження обставин того, що відповідачкою при закладанні фундаменту під нову огорожу порушено межу між їх земельними ділянками, адже при закладанні фундаменту під нову огорожу відповідачка відступила в сторону земельної ділянки позивачки, фактично самовільно її зайнявши. В свою чергу відповідачка наявні у справі докази порушення нею межі земельних ділянок сторін не спростувала будь-якими іншими належними засобами доказування.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 31.05.2017 року було задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи № ОС-294 від 11.07.2018 року встановлено, що земельна ділянка площею 0,0008 га, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 27 грудня 2011 року належить на правах приватної власності ОСОБА_3, на дату проведення дослідження знаходиться у користування ОСОБА_4, що на план-схемі співставлення розмірів та конфігурації земельних ділянок домоволодінь НОМЕР_4 та НОМЕР_5, розташованих по АДРЕСА_1, по фактичному користуванню та згідно правовстановлюючих документів в додатку 3 до висновку відображена як Ділянка № 1.

Таким чином, при розгляді апеляційної скарги колегією суддів було також встановлено фактичне користування відповідачем ОСОБА_4 частиною земельної ділянки площею 0,0008 га, яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_3, що підтверджує законність вимог її позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують встановлених у справі судом першої інстанції обставин, які також були підтверджені і в суді апеляційної інстанції, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача відновити межу між земельними ділянками сторін ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись підпунктом вісім, дев'ять пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.03.2017 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О. С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев

Повний текст постанови виготовлено 10.08.2018 року.