Рішення № 75797719, 08.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 р. Справа№805/4673/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Головного

управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

до відповідача Державного підприємства «Селидіввугілля»

про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника

податків, що перебуває у податковій заставі, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» про надання дозволу на погашення податкового боргу у сумі 831414 грн. 50 коп. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що станом на час подання позовної заяви у ДП «Селидіввугілля» рахується податковий борг в сумі 831414 грн. 50 коп., який відповідач не сплачує в установлені законодавством строки.

Зазначає, що з метою погашення податкового боргу на рахунки відповідача виставлялись платіжні вимоги, які не виконані банком у зв’язку з відсутністю коштів на рахунках.

Враховуючи наведене, просить відповідно до пунктів 1, 3 статті 95 Податкового кодексу України надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що звернення позивача до суду з вимогою про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника повинно бути підтверджено відсутністю коштів на рахунках боржника.

Зазначив, що має 25 відкритих рахунків у 9 банківських установах, в той час як відповідачем запити про стягнення податкової заборгованості направлені лише до 7 банківських установ.

Вказав, що позивачем, як вважає відповідач, не доведена відсутність грошових коштів на відкритих банківських рахунках відповідача.

Враховуючи наведене, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за його участю не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.

ДП «Селидіввугілля» зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ 33426253), зареєстроване за юридичною адресою: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41, основним видом економічної діяльності ДП «Селидіввугілля» є добування кам’яного вугілля. (а.с. 11-19).

Станом на 14.03.2018 року у ДП «Селидіввугілля» рахується сума податкового боргу в розмірі 831414 грн. 50 коп., що підтверджене зворотнім боком облікової картки платник аподатків (а.с. 39-92).

01.07.2005 року Красноармійською ОДПІ на адресу ДП «Селидіввугілля» направлена податкова вимога форми «Ю1» № 1/92 на загальну суму 47662577 грн. 06 коп. (а.с. 20).

05.08.2005 року Красноармійською ОДПІ на адресу ДП «Селидіввугілля» направлена податкова вимога форми «Ю2» № 2/103 на загальну суму 81629904 грн. 39 коп. (а.с. 21).

28.05.2013 року Красноармійською ОДПІ на підставі рішення від 07.02.2011 року № 2 про опис майна, складений акт № 20 опису мана ДП «Селидіввугілля» у податкову заставу (а.с. 112).

29.05.2013 року Красноармійською ОДПІ на підставі рішення від 07.02.2011 року № 2 про опис майна, складений акт № 24 опису мана ДП «Селидіввугілля» у податкову заставу (а.с. 130).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 року у справі № 805/2548/13-а задоволений адміністративний позов Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення податкового боргу у розмірі 1 218 384 грн. 55 коп. з банківських рахунків платника податку.

Згідно витягу від 09.06.2016 року майно ДП «Селидіввугілля» внесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна згідно акту опису майна від 28.05.2013 року (а.с. 132).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить надати дозвіл на погашення суми податкового боргу в сумі 831414 грн. 50 коп. за рахунок майна відповідача.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Таким чином, позивач у справі - суб’єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, станом на 14.03.2017 року у нього рахується податковий борг в сумі 831414 грн. 50 коп.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 41.5 статті 41 Податкового кодексу України визначено, що органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Згідно пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Відповідно до п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Згідно пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Оскільки на час звернення до суду у відповідача рахується сума податкового боргу, існує майно яке знаходиться у податковій заставі та може бути джерелом погашення податкового боргу платника податків, доказів погашення податкового боргу відповідач суду не надав, суд дійшов висновку, що податковий орган в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, звернувся до суду з позовною заявою про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна.

Наряду з викладеним, суд враховує наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, основним видом економічної діяльності ДП «Селидіввугілля» є добування кам’яного вугілля.

Відповідно до ч.ч.4-6 ст.12 Закону України «Про приватизацію державного майна» з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється, зокрема здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності. Зазначене обмеження діє до завершення приватизації об'єкта. Строк проведення приватизації об'єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію. Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації.

Згідно ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» прийняття рішення про приватизацію відповідними суб'єктами є однією із стадій, визначених цим законом порядку приватизації державного майна.

Особливості правового, економічного та організаційного регулювання приватизації державного майна вугледобувних підприємств та особливості їх діяльності у післяприватизаційний період регулюється Законом України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств».

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» вугледобувне підприємство - гірниче підприємство, основним видом економічної діяльності якого є підземне або відкрите добування вугілля, до складу якого можуть входити шахти, шахтоуправління, розрізи та інші відокремлені підрозділи, що виконують допоміжні функції.

Згідно ст. 4 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» до об'єктів приватизації належать, вугледобувні підприємства як єдині майнові комплекси; шахти (шахтоуправління) як єдині майнові комплекси; розрізи як єдині майнові комплекси;

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» приватизація об'єктів, зазначених у ст. 4 цього Закону, здійснюється такими способами: визначення способу приватизації об'єкта приватизації, включеного до переліку об'єктів приватизації, здійснюється державними органами приватизації спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» передбачає, що з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» дія норм статей 2 і 13 цього Закону поширюється виключно на вугледобувні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію після набрання чинності цим Законом, та вугледобувні підприємства, приватизовані після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 року № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 – 2017 роках» затверджений, серед іншого, перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 – 2017 роках, до складу якого входять відокремлені підрозділи ДП «Селидіввугілля», а саме: Відокремлений підрозділ «Шахта 1-3 «Новогродівська», Відокремлений підрозділ «Шахта «Росія», Відокремлений підрозділ «Шахта «Україна», Відокремлений підрозділ «Шахта «Курахівська».

На виконання цієї постанови наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 08.06.2015 року № 344 «Про передприватизаційну підготовку підприємств» відповідальність за здійснення передприватизаційної підготовки вугледобувних об'єктів приватизації покладено на керівників державних вугледобувних підприємств, зокрема і на керівника ДП «Селидіввугілля».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить надати дозвіл на погашення податкового боргу ДП «Селидіввугілля» за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі згідно з актами опису, перелік яких наведений вище.

Оскільки відповідно до вимог норм чинного законодавства, включення до переліку об'єктів приватизації відокремлених підрозділів ДП «Селидіввугілля» надає їм статусу об'єкта приватизації, на який розповсюджуються положення про мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна, суд дійшов висновку, що відчужувати майно підприємства відповідно до норм чинного законодавства заборонено.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.05.2015 року (справа №5006/33/70/2012).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до Державного підприємства «Селидіввугілля» про надання дозволу на погашення податкового боргу у сумі 831414 грн. 50 коп. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Давиденко Т.В.