Ухвала суду № 75786459, 03.08.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/355/18 Справа № 712/2227/15-к Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурорівОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_12 зі змінами на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2018 року, яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладено обов’язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_11:

- на користь потерпілого ОСОБА_13 8 326, 71 грн. матеріальної шкоди та 20 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- на користь КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР за лікування потерпілого ОСОБА_13 в сумі 4 722, 25 грн.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_11 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 15.12.2014 близько 18 год. 50 хв., керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Громова в м. Черкаси, зі сторони просп. Хіміків в напрямку вул. Чайковського, у момент виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_13, який порушуючи вимоги п. 4.7 Правил дорожнього руху України, переходив проїзну частину вулиці Громова, у невстановленому для переходу місці, зліва направо відносно напрямку його руху і якого він об’єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, продовжив рух та неподалік перехрестя з вул. Чіковані скоїв наїзд на останнього.

Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_13 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 196 від 28.01.2015 року отримав тілесні ушкодження у вигляді: травми голови із забоєм головного мозку середнього ступеня тяжкості, численними ранами, саднами м’яких тканин обличчя; травми грудної клітки з численними переломами ребер зліва, попаданням повітря в праву плевральну порожнину (пневмоторакс), переломом лівої ключиці; саден нижніх кінцівок, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_11, а саме пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, знаходиться у причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень.

Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 в апеляційній скарзі порушує питання про скасування вироку місцевого суду через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить ухвалити новий вирок з урахуванням результатів повторної судово-автотехнічної експертизи.

Апелянт наполягає на тому, що ОСОБА_11 не мав реальної можливості уникнути ДТП та не був спроможний завчасно виявити пішохода – потерпілого ОСОБА_13, який, порушуючи вимоги п. 4.7 ПДР України, переходив проїзну частину у невстановленому місці і тому скоїв наїзд на нього.

Вказує, що показання потерпілого, покладені судом в основу обвинувального вироку, не несуть жодної доказової бази, оскільки останній значний час перебував в комі і нічого про обставини ДТП не пам’ятає. Крім того, на думку сторони захисту, не несуть доказової бази і показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які очевидцями ДТП не були, а лише бачили обставини після наїзду на потерпілого. Щодо свідка ОСОБА_16 стверджує, що він ніякого відношення до обставин події не має, на місці ДТП його не було, він нічого не знає і не бачив, а лише складав протокол огляду місця ДТП, тому його показання не мають жодного відношення до доказування провини обвинувачення.

Звертає увагу на те, що висновки судово-технічної експертизи № 95/15-23 від 23.02.2015 та надані суду експертом ОСОБА_17 показання є недопустимими доказами і не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки експерт проводив експертизу на підставі матеріалів провадження та постанови слідчого з вказаними ним вихідними даними. При цьому, сам експерт на місце ДТП не виїжджав, з ОСОБА_11 не спілкувався, а про обставини події дізнався лише з даних наданих стороною обвинувачення, зокрема з вихідних даних встановлених слідчим в ході слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_15

Акцентує увагу на те, що сторона захисту неодноразово заявляла клопотання про проведення повторної експертизи на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_11, але суд першої інстанції безпідставно відмовляв в їх задоволенні, чим порушив вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, а саме принцип змагальності.

Апелянт наполягає на критичній оцінці даних протоколу слідчого експерименту від 03.02.2015, де свідок ОСОБА_15 вказав на місце, де пішохід вийшов на проїзну частину вулиці Громова та зазначив про видимість пішохода з автомобіля «Фольксваген Кадді», оскільки свідок, який стояв на вулиці в момент ДТП за жодних обставин не міг знати про видимість пішохода з автомобіля, для цього йому було потрібно знаходитись в автомобілі на час ДТП.

Зазначає, що судом, при вирішенні цивільного позову, не зазначено на підставі чого він дійшов висновку про його часткове задоволення.

З метою встановлення об’єктивної істини в провадженні апелянт просить призначити повторну судову-автотехнічну експертизу на підставі слідчого експерименту за участю ОСОБА_11 та експерта, проведення якого доручити органам досудового розслідування, на вирішення якої поставити питання, наведені в апеляційній скарзі.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи фактичні обставини справи, які суд визнав доведеними і кваліфікацію дій обвинуваченого, порушує питання про скасування вироку суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м’якості та просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Як на підставу такого скасування апелянт вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі дотримано вимоги ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 злочину, який є тяжким.

В апеляційній скарзі представник потерпілого – адвокат ОСОБА_10 порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині цивільного позову, задовольнивши його в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що при вирішенні судом першої інстанції цивільного позову потерпілого не в повному обсязі враховано, що він, в наслідок ДТП, отримав тяжкі тілесні ушкодження , як такі, що небезпечні для життя. Крім того, отримав психологічну травму, оскільки став інвалідом другої групи.

В обґрунтування заявленої потерпілим моральної шкоди в розмірі 200 000 грн., представник зазначає, що ОСОБА_13 злочинними діями обвинуваченого завдано значної моральної шкоди, оскільки він переніс страшний фізичний та душевний біль, втратив сон та спокій, можливість вести нормальний, звичайний спосіб життя, порушено його життєві зв’язки. Вказує, що саме ця заявлена сума моральної шкоди є адекватною та розумною по відношенню до понесених потерпілим моральних страждань.

На апеляційну скаргу представника потерпілого та прокурора у кримінальному провадженні захисником ОСОБА_18 подані заперечення, які зводяться до відсутності підстав для задоволення апеляційних вимог.

В змінах до апеляційної скарги, поданих в порядку ч. 3 ст. 403 КПК України, прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок суворості. Просить вважати ОСОБА_11 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України та покладанням обов’язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку: обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника – адвоката ОСОБА_9 про задоволення в повному обсязі апеляційних вимог сторони захисту та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого; прокурора про задоволення апеляційних вимог прокурора у кримінальному провадженні в зміненій редакції, оскільки вирок суду першої інстанції раніше скасовувався не за м’якістю призначеного покарання, задоволення апеляційних вимог представника потерпілого з наведених в апеляційній скарзі мотивів та залишення без задоволення апеляційних вимог захисника в інтересах обвинуваченого; представника потерпілого ОСОБА_13 – адвоката ОСОБА_10 в підтримку заявлених представником та прокурором апеляційних вимог та про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту; перевіривши доводи апеляційних скарг, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_11, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_12 зі змінами, підлягають до часткового задоволення.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ст.ст. 409, 412 КПК України підставами для скасування вироку є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

В ході апеляційного перегляду оскаржуваного вироку встановлено, що місцевий суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_11, допустивши при цьому його істотні порушення, що не може бути усунута судом апеляційної інстанції.

Зокрема, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження не виконано вимоги ст. 94 КПК України про те, що суд, для прийняття відповідного процесуального рішення, керується своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупність всіх зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку.

За змісту ч. 3 ст. 374 КПК України такий аналіз доказів має відображатися в мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, з посиланням на докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотивів неврахування окремих доказів.

Зазначене відображено і в п. 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» про те, що у разі визнання особи винуватою мотивувальна частина обвинувального вироку має містити: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду. В судовому рішенні дається остаточна оцінка доказам з точки зору їх достовірності, стосовності, допустимості і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК України.

З системного аналізу наведеного слідує, що в мотивувальній частині вироку викладається весь обсяг обвинувачення, визнаного судом доведеним, обставини, які визначають ступінь винності кожного з обвинувачених, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків та їх аналіз.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції формально підійшов до оформлення судового рішення, не проаналізувавши належним чином жодного доказу, дослідженого в ході судового розгляду та обмежився лише перерахуванням доказів з наведенням їх змісту на підтвердження вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, при цьому не дав їм оцінку, на виконання вимог ст. 94 КПК України.

Суд апеляційної інстанції з метою розв’язання апеляційних вимог, зокрема сторони захисту, позбавлений можливості дати оцінку дослідженим в ході судового розгляду судом першої інстанції доказам в порядку ч. 3 ст. 403 КПК України, оскільки переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг, а учасники судового провадження заперечили проти повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.

Колегія суддів визнає наведене вище порушення таким, що являються безпосередньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, в тому числі з огляду на те, що вони фактично порушують право обвинуваченого ОСОБА_11 на захист, з урахуванням його позиції висловленої в суді апеляційної інстанції, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, відповідно до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України.

В ході нового судового розгляду суду першої інстанції необхідно перевірити в тому числі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10 та прокурора, а в подальшому прийняти законне та обґрунтоване рішення, яке б відповідало вимогам кримінального і кримінального процесуального законів.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, п. 6 ч.1 ст. 407, ст.ст. 409, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника потерпілого – адвоката ОСОБА_10, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_12 зі змінами, задовольнити частково.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2018 року щодо ОСОБА_11, скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :