Постанова № 75781019, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5204/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Київ

Справа № 758/8859/15-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання -Станішевської Б.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Подільського районного суду м. Києва ухваленого 19 лютого 2018 року у складі судді Супрун Г.Б.

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «РОДОВІД БАНК», в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 10 серпня 2007 року на суму кредиту 174 250,00 доларів США, а також просила визнати недійсним іпотечний договір від 10 серпня 2017року.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 10 серпня 2007 року між нею та відповідачем в м. Донецьк був підписаний кредитний договір, згідно умов якого їй повинні були надати кредитні кошти в розмірі 174 250, 00 доларів США, зі строком повернення до 10 серпня 2028 року, зі сплатою 12% річних за користування кредитними коштами. Кошти повинні були їй видані через касу банку. Але кредитні кошти від відповідача вона не отримувала, у зв'язку з чим просила визнати недійсним спірний кредитний договір. Крім цього, вказує те, що при підписанні вказаного договору її волевиявлення було на 12% річних, як зазначено в п.1.3 договору, але реальна процентна ставка за кредитним договором складає 16% річних, що є підставою згідно ч. 3 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України визнати правочин недійсним, вважає, що банк ввів цим самим її в оману. Також просила визнати недійсним договір іпотеки від 10 серпня 2007 року як похідний, який укладався в забезпечення виконання зобов'язання.

В подальшому під час розгляду справі, представником позивача було збільшено розмір позовних вимог в порядку ст. 31 ЦПК України, представник просив також визнати недійсним п.4.14 кредитного договору, яким передбачена сплата позичальником комісії банку 0,2% від загальної суми наданого кредиту, оскільки на підставі ст.ст.11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» така комісія є несправедливою і такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «РОДОВІД БАНК» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк під час укладення договору приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за цим кредитним договором, чим ввів позичальника в оману. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки про реальну відсоткову ставку їй стало відомо 12 грудня 2014 року. Крім того, зазначає про те, що виконання нею умов договору свідчить про відсутність пропуску позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Родовід Банк» просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема, зазначив про те, що судом вірно встановлено, що позивачу були відомі всі умови кредитного договору, мету для якої кредит може бути надано, тіло кредиту, тип та розмір відсоткової ставки, строк, на який надається кредит, порядок нарахування та сплати процентів за кредитом.

Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судове засідання ОСОБА_2 не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлена, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.102), причини своєї неявки суду не повідомила, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу в її відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Представник ПАТ «Родовід Банк» - Янголь О.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 10 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» (Донбаська філія, якого розташована у м.Донецьку) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Д002/IЖ-330.07.1, предметом якого відповідно до п.1.1 є надання банком кредиту позичальнику на купівлю квартири, що зазначена у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15536331, на загальну суму 174250 доларів США, строком по 10 серпня 2028 року включно.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3, 1.4 договору для обліку виданого кредиту банк відкриває позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_1. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі 12%річних. Для обліку нарахованих процентів за користування кредитом банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_2.

Відповідно до п.2.1 договору банк зобов'язався надати кредит у розмірі 174250 доларів США на купівлю квартири. Видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівки з каси банку.

Згідно з п.3.1 договору, для забезпечення зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів, штрафу, а також відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору є іпотека квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.4.1 договору ОСОБА_2 зобов'язалась погашати кредит рівними частинами в сумі 691,47 доларів США щомісячно, в строк до 10 числа кожного місяця, починаючи з вересня місяця 2007 року шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку на рахунок, вказаний у пункті 1.2 договору.

Згідно з п.п.4.11, 4.14 договору, позичальник також зобов'язався забезпечувати протягом дії договору, страхування майна, переданого в іпотеку банку відповідно до п.3.1 цього договору, на строк до повного виконання зобов'язань шляхом укладення щорічно 9 серпня договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком, а також не здійснювати дій, направлених на зміну їх умов, що можуть призвести до зниження розміру страхових виплат на користь банку. Починаючи з місяця наступного за звітним, сплачувати банку комісію за управління кредитом у розмірі 0,2% від загальної суми наданого кредиту. Сплата комісії здійснюється щомісячно, в гривні по курсу НБУ на день сплати.

10 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Продаж квартири було вчинено за погоджену сторонами суму в розмірі 103525 грн. В пункті 4 договору купівлі-продажу зазначено, що ОСОБА_4 засвідчила, що вказану суму вона отримала від ОСОБА_2 в приміщенні Донбаської філії ВАТ «Родовід Банк» за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, 17 «б», повністю до підписання цього договору.

Також 10 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Родовід Банк» був укладений іпотечний договір № Д002/ IЖ-330/1.07.1, відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 ля забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього, щодо слати проценті, неустойки, вчасно та в повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості за кредитним договором та цим договором, передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

10 серпня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № Д002/ IЖ-330/2.07.1, відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором №Д002/IЖ-330.07.1 від 10 серпня 2007 року.

Крім того, судом установлено, що позивачкою був отриманий один примірник кредитного договору, що підтверджується розпискою написаною ОСОБА_2 власноручно 10 серпня 2007 року, якою позивач також підтвердила, що до моменту укладення кредитного договору вона повідомлена про всі умови кредитування передбачені п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачка ОСОБА_2 вносила грошові кошти на виконання грошових зобов'язань за кредитним договором за період з 10 серпня 2007 року по 21 січня 2016 року.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 12990/16-45 від 28 грудня 2016 року, складеного експертом КНДІСЕ, реальна відсоткова ставка по договору № Д002/ IЖ-330/2.07.1 від 10 серпня 2007 року, укладеному між ОСОБА_2 та АТ «Родовід Банк», складає 15,8%, а сукупна вартість кредиту складає 267721,32 доларів США за 252 періоди без врахування страхових платежів.

Розмір щомісячного платежу, визначений згідно умов договору № Д002/ IЖ-330/2.07.1 додатку № 1 до висновку, розрахунково не відповідає відсотковій ставці, яка встановлена в п.1.3 договору № Д002/ IЖ-330/2.07.1 в розмірі 12,00% річних.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та отримали те, на що вони розраховували при укладенні договору, позичальник була обізнана про всі умови кредитування, кошти отримані у банку в кредит були використані ОСОБА_2 в сумі зазначеній у договорі на придбання квартири, а висновок судово-економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз щодо розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту не підтверджує та не спростовує обставини отримання кредитних коштів в касі банку. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним сплив 11 серпня 2010 року, причини пропуску строку, зазначені позивачем, а саме, що остання про своє порушене право дізналася після звернення 12 грудня 2014 року до ТОВ «Аудиторська фірма «АудитІнформСкервіс» з проханням провести розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, суд не вважав поважними, оскільки позивач мала право звернутись за юридичною консультацією в будь-який час, але своїм правом не скористалась.

Проте, повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст..4 Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Згідно із ч.ч.1,3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановленні законом.

Відповідно до умов кредитного договорі від 10 серпня 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на придбання квартири (власні побутові проблеми), отже, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст.1, ст..11 Закону України «Про захист право споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями частини п'ятої статті 11, частини першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Крім того, відповідно до ст..55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України в постановах: від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-174цс16.

Таким чином, банк, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 0,2% відсотка від загальної суми наданого кредиту, яка підлягає сплаті в гривні по курсу НБУ на день сплати (п.4.14), порушив п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Така умова договору є несправедливою відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним п.4.14 недійсним, як такого, що суперечить актам цивільного законодавства, підлягають задоволенню, а висновки суду про відсутність підстав для визнання цього пункту недійсним є помилковими.

Враховуючи, що на сьогоднішній день кредитний договір діє, ОСОБА_2 виконує умови договору, серед яких міститься умова, яка є несправедливою відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», дія яких поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником, що виникають також і під час виконання умов договору, а тому відсутні підстави вважати, що початок перебігу позовної давності до вимог про визнання пункту договору недійсним, як такого, що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» (є несправедливою), починається з моменту укладення договору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 липня 2009 року у справі «Станьо проти Бельгії» ( скарга № 1062/07) зазначив, що неухильне застосування строку позовної давності без урахування конкретних обставин справи перешкодило заявникам у використанні засобу правового захисту, яке було їм доступне.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які позивач посилалась в обґрунтування своїх вимог, а саме не отримання нею грошових коштів в сумі 174250 доларів США, спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Судом установлено, що за грошові кошти, отримані позивачкою у кредит, ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, факт передачі коштів продавцю ОСОБА_4 за придбану квартиру підтверджується умовами договору купівлі-продажу квартири і така передача відбулася у приміщенні Донбаської філії ВАТ «Родовід Банк» ( за адресою: м.Донецьк, пр..Ілліча, 17 «б»). Таким чином, зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк під час укладення договору ввів позивача в оману, не надавши реальної інформації про сукупну вартість кредиту та про реальну відсоткову ставку, не заслуговують на увагу, оскільки наявні в матеріалах справи документи дають підстави для висновку, що позичальник була ознайомлена з умовами договору, з відсотковою ставкою, сукупною вартістю кредиту.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не врахував висновок експертизи як доказ, що підтверджує факт не надання банком позичальнику інформації щодо реальної відсоткової ставки і сукупної вартості кредиту, не можуть бути прийняті в якості підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки сам по собі факт застосування банком під час виконання кредитного договору відсоткової ставки, розмір якої є іншим, ніж визначено умовами кредитного договору, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Зазначені обставини можуть бути предметом розгляду при оскарженні дій банку, при оспорюванні заборгованості, за її наявності.

Отже, зважаючи на те, що обставини, на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог про визнання кредитного договору недійсним в цілому, не знайшли свого підтвердження, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих вимог, суд першої інстанції безпідставно послався в рішенні суду на пропуск позивачем позовної давності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 19 лютого 2018 року - скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати недійсним п.4.14 кредитного договору № Д002/ІЖ-330.07.1, укладеного 10 серпня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 9 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М.Стрижеус