Постанова № 75780630, 03.08.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/2337/16-ц Провадження № 22-ц/795/584/2018 Головуючий у I інстанції - Кухта В. О. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

із секретарем - Шкарупою Ю.В.,

сторони: позивач - військова частина польова пошта А1815,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року у справі за позовом військової частини польова пошта А1815 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року військова частина - польова пошта В1688 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у військовій частині А1815 (військова частина - польова пошта В1688) проходив військову службу військовослужбовець призваний за мобілізацією солдат ОСОБА_2, який наказом командира військової частини А1815 від 21.03.2014 № 56 призначений на посаду старшого механіка-водія евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону та звільнений з військової служби у запас наказом командира військової частини - польова пошта В1688 від 18.03.2015 № 56.

07.10.2014 ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «МАЗ - 537/85105720» з причепом лафетом, на якому знаходився танк Т-64 «Булат» при зміні напрямку руху здійснив зіткнення з транспортним засобом «Мерседес Бенц», що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів, а водій транспортного засобу «Мерседес Бенц» ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24.05.2016 скасовано рішення Барашівського районного суду Київської області від 22.02.2016, та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з військової частини А1815 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП в розмірі 275 771,32 грн та 1 378,86 грн витрат по сплаті судового збору. Рішення суду військовою частиною виконано.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми діями заподіяв шкоди державі в особі військової частини А1815 на загальну суму 277 150,18 грн.

Посилаючись на ст. 1191 ЦК України позивач в позові просить стягнути з ОСОБА_2 на користь військової частини - польова пошта В1688 грошові кошти в розмірі 277 150,18 грн та 4 157, 25 грн судового збору.

Рішенням Чернігівського районного суду від 27.02.2018 позов військової частини польова пошта В1688 (А1815) до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь військової частини польова пошта В1688 (А1815) 277150, 18 грн виплаченого відшкодування та судовий збір в розмірі 4157,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на ст. 1191 ЦК України та п.п. 2 та 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995, та врахувавши рішення Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016, зазначивши, що шкода внаслідок ДТП була спричинена саме винними протиправними діями ОСОБА_2, то сплачені військовою частиною розмір шкоди та судовий збір, як надлишкові виплати, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь Військової частини А1815.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду адвокат відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду від 27.02.2018, та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Військової частини - польова пошта В1688 до ОСОБА_2 - відмовити.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування основоположного конституційного принципу верховенства права.

У скарзі заявник посилається, що судами під час вирішення справи за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1815 та Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної шкоди були залишені без належної правової оцінки пояснення ОСОБА_2 щодо обставин настання ДТП, недостатня доказова база для встановлення його вини в її настанні. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження та постанова суду про закриття провадження у справі не містять жодних висновків вини відповідача в настанні ДТП. Не з»ясовувася той факт, що обставини настання ДТП свідчать про очевидне порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля Мерседес Бенц, адже за умови дотримання безпечної дистанції та безпечного інтервалу, що передбачено п. 13.1, ДТП б не настало.

Зазначає, що в момент настання ДТП ОСОБА_2 керував автомобілем МАЗ 537 у зв»язку з виконанням посадових обов»язків. При цьому не укладав з Військовою частиною договору про повну матеріальну відповідальність.

Судом не враховано скрутне майнове становище відповідача у справі, наявність на його утриманні двох малолітніх дітей, що дає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина - польова пошта В1688 (А1815) просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду від 27.02.2018 - без змін. У відзиві посилається, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та його статус військовослужбовця, а не працівника Збройних Сил України - цивільної особи, з яким укладається трудовий договір, положення КЗпП України поширенню на спірні правовідносини не підлягають. Посилається на рішення Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016, та зазначає, що шкода внаслідок ДТП була спричинена саме винними протиправними діями ОСОБА_2, то сплачені військовою частиною розмір шкоди та судовий збір, як надлишкові виплати, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь Військової частини А1815.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку про задоволення апеляційної скарги частково та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення в тому, що він, 07.10.2014, о 19:00, на дорозі Київ-Харків, керуючи транспортним засобом «МАЗ-537/85105720» з причепом лафетом, на якому знаходився танк Т-64 «Булат», при зміні напрямку руху, здійснив зіткнення з транспортним засобом «Мерседес», н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.

Матеріали справи містять витяг з наказу командира військової частини А1815 (по стройовій частині) від 21.03.2014 № 56, з якого вбачається, що солдата ОСОБА_2 відповідно до мобілізаційного плану призначено на посаду старшого механіка - водієм евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтної роти, ВОС - 840791, Чернігівським ОМВК Чернігівської області (а.с. 16).

Наказом командира військової частини В1688 (по стройовій частині) від 18.03.2015 № 56 старшого солдата ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу, направлено для зарахування на військовий облік до Чернігівського РВК (а.с. 17).

Матеріали справи містять копію постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.06.2015, яка набрала законної сили, закрито провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП в зв»язку з закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 6).

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22.02.2016 позов ОСОБА_3 до Військової частини А1815, Міністерства оборони України, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Військової частини А1815 та Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 завдану шкоду в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 275771,32 грн та 2757,72 грн витрат по сплаті судового збору (а.с. 7-11).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016 скасовано рішення Баришівського районного суду Київської області від 22.02.2016 та ухвалено нове. Позов ОСОБА_3 до Військової частини А1815, Міністерства оборони України, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А1815 на користь ОСОБА_3 завдану шкоду в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 275 771, 32 грн, та 1 378,86 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 1 516,74 грн (а.с. 12-15).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.08.2017 рішення Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016 залишено без змін (а.с. 129-132).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на ст. 1191 ЦК України та п.п. 2 та 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995, та врахувавши рішення Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016, зазначивши, що шкода внаслідок ДТП була спричинена саме винними протиправними діями ОСОБА_2, то сплачені військовою частиною розмір шкоди та судовий збір, як надлишкові виплати, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь Військової частини А1815.

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані не в повному обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, не відповідно до встановлених обставин, суд неправильно визначив суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України).

Правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

При цьому, за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.

Стаття 2 вказаного закону передбачає, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах» (далі - Положення) визначається порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, його списання та використання.

Пункт 3 цього Положення зазначає, що Міноборони, як центральний орган управління Збройних Сил, закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням (пункт 5 вказаного Положення).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

Даними постанови від 14.02.2015 про закриття кримінального провадження № 12014110070000935, рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.05.2016, рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22.02.2016 встановлено, що автомобіль марки МАЗ 537/85105720 у складі з автопоїздом (причепом, лафетом), на якому знаходився танк Т-64 «Булат» відповідно до дорожнього листа № 2776 належить військовій частині В1688 (а.с. 7-15).

Власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє, тобто вказаний транспортний засіб, на якому військовослужбовець скоїв дорожньо-транспортну пригоду, перебуває на обліку цієї військової частини. Таким чином, як встановлено судовими рішеннями відповідальність за шкоду, спричинену військовослужбовцем, повинна нести військова частина, на обліку та у оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Слід враховувати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Правилами ст. ст. 3, 15, 45 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Аналіз ст. 15 ЦПК України та ст. 17 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач також обґрунтовував свої позовні вимоги з посиланням на Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року, таким чином слід дійти висновку про наявність спеціального підзаконного нормативного акту, яким врегульовано, як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовців за заподіяну шкоду державі.

Так, розділом І передбачено, що Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.

Перебування ОСОБА_2 в цей час на військовій службі сторонами визнається та підтверджується витягом з наказу командира військової частини А1815 №56 від 21.03.2014.

Тобто, відповідач не був власником автомобіля, на якому вчинив ДТП, та не володів ним на підставі будь-якого речового права, а в момент заподіяння шкоди виконував обов»язки військової служби.

Даних про те, що відповідач заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій та страхування власником транспортного засобу цивільно-правової відповідальності в матеріалах справи не має.

За змістом пунктів 2, 13, 31 зазначеного Положення, військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.

Повна матеріальна відповідальність за шкоду військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, заподіяна з їх вини державі настає у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій, дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину.

Було встановлено, що ОСОБА_2, було вчинено адміністративне правопорушення, що підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.06.2015, слід дійти висновку про наявність підстав про покладення матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення, як це передбачено п. 10 Положення, оскільки шкоду заподіяно недбалим виконанням ним службових обов»язків.

Покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності не відповідає вимогам зазначеного положення, оскільки матеріали справи не містять даних про вчинення дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину, що також підтверджується даними постанови від 14.02.2015 про закриття кримінального провадження № 12014110070000935 від 08.10.2014, у зв»язку з відсутністю в діянні водіїв, ознак складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України або посилання на наявність інших обставин за яких настає повна матеріальна відповідальність.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, з повідомлень про безспірне списання коштів з рахунку боржника від 25.08.2016 №27 та від 22.09.2016 №27, а також меморіальних ордерів (а.с. 18-22), Військова частина А1815 виплатила ОСОБА_3 275 771,32 грн завданої в ДТП шкоди та 1378 грн судового збору за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

З врахуванням наведеного слід дійти висновку, що судовий збір не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки відшкодуванню підлягає втрачене або пошкоджене майно, що виключає задоволення позову в цій частині, з посиланням на норми ст. 1191 ЦК України, якими передбачено регрес.

Суд на зазначене уваги не звернув, доводів відповідача належним чином не перевірив, підстав позову не уточнив, у зв'язку з чим у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, з врахуванням наданої довідки від 27.07.2018 № 658 військової частини № 1815 про отримання грошового забезпечення у жовтні 2014 року в сумі 3097, 87 грн, позов підлягає задоволенню на зазначену суму.

Фактично суд допустив однобічність у дослідженні доказів і не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з посиланнями викладеними у відзиві на апеляційну скаргу щодо врегулювання порядку відшкодування шкоди державі спеціальними нормами, а саме Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року, та не ґрунтуються на нормах права доводи апеляційної скарги, щодо не застосування судом першої інстанції норми ст. 132 КЗпП України.

З врахуванням вище викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задовольняється частково, з відповідача слід стягнути на користь військової частини польова пошта А1815 судовий збір в розмірі 41,57 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.

З врахуванням задоволення апеляційної скарги частково з військової частини польова пошта А1815 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір в розмірі 1808,41 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, ОСОБА_2 ухвалою суду від 23.04.2018 було зменшено розмір судового збору за подання апеляційної скарги, на користь держави підлягає стягненню з військової частини польова пошта А 1815 недоплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 4365,12 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року скасувати.

Позов військової частини польова пошта А1815 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) на користь військової частини польова пошта А1815 (код ЄДРПОУ 07880688, місцезнаходження: Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Гончарівське, вул.Танкістів) у відшкодування шкоди 3097,87 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) на користь військової частини польова пошта А1815 (код ЄДРПОУ 07880688, місцезнаходження: Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Гончарівське, вул. Танкістів) судовий збір в розмірі 41,57 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з військової частини польова пошта А1815 (код ЄДРПОУ 07880688, місцезнаходження: Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Гончарівське, вул. Танкістів) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 1808,41 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з військової частини польова пошта А1815 (код ЄДРПОУ 07880688, місцезнаходження: Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Гончарівське, вул. Танкістів) на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 4365,12 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення у повному обсязі складено 08.08.2018

Головуючий:Судді: