Рішення № 75776397, 03.08.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2076/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Палюх Н.М.

при секретарі Чапран Н.І.

за участю представника позивача - ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника третьої особи Львівської міської ради - Поповича Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, законним представником якої є ОСОБА_10, треті особи: Львівська міська рада. Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, військова частина А2166, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про виселення без надання іншого жилого приміщення,

встановив:

Позивач у квітні 2017 року звернувся в суд з позовом, уточнивши в подальшому позовні вимоги, про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, законним представником якої є ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перевіркою законності зайняття житлового фонду Міністерства оборони України встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 безпідставно та без реєстрації проживають ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та неповнолітня ОСОБА_10 Дана квартира є постійним житлом, до службових не належить, перебуває у державній власності та на обліку у КЕВ м.Львова. Так, згідно протоколу засідання об"єднаної житлової комісії військової частини А2166 №2 від 10.02.2004р. вказану квартиру було надано старшому солдату ОСОБА_2 на згаданий склад сім"ї. У цьому ж протоколі зазначено про отримання житла ОСОБА_2 як особою, що перебуває під №5 на першочерговому квартирному обліку за умови забезпечення попередніх черговиків житлом. Зважаючи на наявність житла у відомчому гуртожитку Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_1 1, ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання здати це житлове приміщення у гуртожитку у разі отримання постійного житла, однак цього відповідачі не зробили і продовжують займати житлове приміщення та бути зареєстрованими. При цьому ОСОБА_2 не видавався та вона не отримувала відповідного ордера, що є єдиною правовою підставою згідно ЖК України, який надавав би останній законні підстави для вселення та проживання у АДРЕСА_1. Таким чином, відповідачі, будучи зареєстрованими та забезпеченими житлом у гуртожитку по АДРЕСА_1, безпідставно і без реєстрації проживають у спірній квартирі. На підставі ст. 109 ЖК України, 391 ЦК України, просить виселити відповідачів із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві та просить виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник позову не визнали та зазначили, що 01.06.2004р. ОСОБА_2, на підставі рішення житлової комісії В/ч А2166 №2 від 10.02.2004р., було видане договірне свідоцтво про право на вселення та тимчасового проживання у АДРЕСА_1 разом з членами сім"ї в кількості чотирьох осіб: чоловік ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, та доньки: ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5. Львівською КЕВ району було складено подання №99 від 05.01.2005 року до Залізничної районної адміністрації про оформлення ОСОБА_2 та членам її сім"ї ордера на вказану квартиру, проте ордер видано не було. Між тим, сім"я ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру в 2004 році і з того часу проживає в цій квартирі. В 2016 році шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було розірвано і з того часу ОСОБА_11 не проживає у спірній квартирі. Вважають, що відповідачі вселилися і проживають у вказаній квартирі на законних підставах, а тому відсутні правові підстави для їх виселення. Окрім того, спірна квартира належить територіальній громаді м.Львова, що підтверджується ухвалою Львівської міської ради від 07.12.2012р. №2062 „Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова від управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України відомчих житлових будинків АДРЕСА_1", наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 24.01.2013р. №22 „Про затвердження актів приймання-передачі відомчих житлових будинків АДРЕСА_1 від управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України у власність територіальної громади м.Львова" та актом передачі-приймання відомчого житлового фонду у власність територіальної громади м.Львова, а тому вважають, що відсутні правові підстави для задоволення вимог КЕВ м.Львова про виселення відповідачів із спірної квартири, яка належить територіальній громаді м.Львова. Просять в позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися, проте подали до суду заяви, в яких просять розглядати справу без їх участі, що суд вважає за можливе, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення по суті.

Відповідач ОСОБА_11 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомив і суд ухвалив розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи - Львівської міської ради проти позову заперечив та зазначив, що будинок АДРЕСА_1, згідно ухвали Львівської міської ради від 07.12.2012р. №2062, наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 24.01.2013р. №22 та акту передачі-приймання відомчого житлового фонду у власність територіальної громади м.Львова від 24.01.2013р., передано у власність територіальної громади м.Львова, а відтак покликання позивача на те, що Міністерство оборони України є власником квартири №4 у вказаному будинку, є безпідставними. Вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову. Просить в позові відмовити.

Представники третіх осіб - Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, військової частини А2166 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомили і суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачки та її представника, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК Української РСР, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.

Частиною 1 ст. 5 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно ст.58 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині А2602 та перебувала на черзі на першочергове отримання житла в НОМЕР_1 під №5. Наказом командира військової частини А0780 (по особовому складу) від 16 жовтня 2009 року № 55пм ОСОБА_2 звільнена у відставку за пунктом „В" частини 6 статті 26 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу" (за віком).

З витягу з наказу командира військової частини А0780 (по стройовій службі) від 11.11.2009 року №210 вбачається, що старший солдат військової служби ОСОБА_2 постійним житлом забезпечена за адресою: АДРЕСА_1. Звільняється з служби із залишенням на квартирному обліку.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 21 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради, треті особи: військова частина А2166, Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова про визнання права на отримання ордера на квартиру та зобов"язання укласти договір найму житлового приміщення відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року зобов'язано Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_2 від 29.03.2016 року про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_1.

Зазначеними судовими рішенням встановлено наступні обставини.

10 лютого 2004 року житловою комісією військової частини А 2166 було прийнято рішення про надання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 старшому солдату ОСОБА_2 на склад сім"ї з п"яти осіб.

Житловою комісією військової частини А 2166 було прийнято рішення № 2 від 02 березня 2006 року про підтвердження надання ОСОБА_2 трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

01 червня 2004 року ОСОБА_2 було видано договірне свідоцтво № 99 на право заселення та тимчасове проживання в АДРЕСА_1 до отримання у встановленому порядку ордера.

Львівська КЕВ району було складено подання №99 від 05.01.2005 року на Залізничну районну адміністрацію для оформлення ОСОБА_2 та членам її сім"ї ордера на квартиру АДРЕСА_1.

В травні 2006 року ОСОБА_2 звернулась до Залізничної районної адміністрації м.Львова з поданням на оформлення ордера на квартиру АДРЕСА_1. Листом № 32/61532-01 від 14 червня 2006 року їй було повідомлено про відмову в оформленні ордера.

З пояснень представника позивача та відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні, акта ЛКП «Богданівка» від 01.02.2018р., повідомлень на оплату житлово-комунальних послуг встановлено, що відповідачі на підставі договірного свідоцтва у 2004 році вселилися у спірну квартиру, в якій з того часу постійно проживають, сплачуючи житлово-комунальні послуги. Після розірвання 24 березня 2016 році шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_11, останній залишив спірну квартиру і з того часу в такій не проживає.

Згідно ухвали Львівської міської ради від 07.12.2012р. №2062 „Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова від управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України відомчих житлових будинків АДРЕСА_1", наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 24.01.2013р. №22 „Про затвердження актів приймання-передачі відомчих житлових будинків АДРЕСА_1 від управління капітального будівництва та ремонту Повітряних сил Збройних сил України у власність територіальної громади м.Львова" та акту передачі-приймання відомчого житлового фонду у власність територіальної громади м.Львова від 24.01.2013р., будинок АДРЕСА_1 передано у власність територіальної громади м.Львові.

Отже, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 з січня 2013 року перебуває у власності територіальної громади м.Львова. Балансоутримувачем даного будинку є ЛКП «Богданівка».

Позивачем не надано суду доказів, що квартира АДРЕСА_1 має статус службового житла.

Суд не приймає до уваги покликання позивача, що квартира АДРЕСА_1 належить до житлового фонду Міністерства оборони України, оскільки суду не надано належних доказів на підтвердження цього і таке спростовується поясненнями представника Львівської міської ради, а також вищенаведеними доказами по справі, за якими зазначений будинок з 2013 року перебуває у власності територіальної громади м.Львова.

Відповідно до ст. 9 ЖК Української РСР України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Можливість виселення без надання іншого житла передбачена в ст.ст.109,116,117 ЖК Української РСР, згідно з якими таке виселення може мати місце в таких випадках: 1) якщо наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними; 2) самоправне зайняття жилого приміщення; 3) визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 червня 2017 року в справі за № 6-2010 цс 16).

Суд зазначає, що законність вселення відповідачів в квартиру АДРЕСА_1 підтверджується договірним свідоцтвом №99 від 01.06.2004р., на підставі якого сім'я ОСОБА_2 отримала право на вселення у вказану квартиру до отримання у встановленому порядку ордера на тимчасове проживання.

В ході розгляду справи встановлено, що питання щодо ордеру на вселення у вищевказане житлове приміщення залишається невирішеним.

Незважаючи на неотримання ОСОБА_2 ордеру на вселення у квартиру АДРЕСА_1, судом враховано, що ОСОБА_2 разом із членами своєї сім'ї відкрито користується спірним житлом з 2004 року, виконує обов'язки щодо утримання цього житлового приміщення та здійснює оплату житлово-комунальних послуг. При цьому, в судовому засіданні встановлено, що користування відповідачами спірною квартирою не порушує права та інтереси інших осіб, оскільки вказане жиле приміщення не закріплене за будь-ким іншим.

За наведеного вище, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 з 2013 року належить територіальній громаді м.Львова і балансоутримувачем цього будинку є ЛКП «Богданівка», а не Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, а також враховуючи те, що сім'я ОСОБА_13 отримала право на вселення у АДРЕСА_1 вказаного будинку на підставі договірного свідоцтва №99 від 01.06.2004р., тобто не самоправно зайняла жиле приміщення, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Відмовити у задоволені позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, законним представником якої є ОСОБА_10, треті особи: Львівська міська рада, Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, військова частина А2166, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.08.2018 року.

Суддя: