Постанова № 75776176, 09.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4209/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Васильченко І.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Мельничука В.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач, Правобережне ОУПФУ) про зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:

- зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення сплаченого ОСОБА_2 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 2 614 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_2 здійснені нею судові витрати у розмірі 5 704, 80 грн., з яких витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 грн. та витрати пов'язані із розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 350, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмовлено у поверненні позивачу грошових коштів, помилково сплачених як пенсійний збір у розмірі 1 % від операції купівлі-продажу нерухомого майна під час нотаріального укладення договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2017, з огляду на те, що така квартира придбавалась позивачем вперше.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_2 (27500, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - у розмірі 2 614, 50 грн., сплаченого згідно з квитанцією № ПН118794С1 від 15.06.2017 р.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Присуджено на користь ОСОБА_2 (27500, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368).

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо яасткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 15.06.2017 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 32,7 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 133. Продаж квартири було вчинено за 261 450, 00 гривень.

У зв'язку із вищенаведеним, згідно п. 153затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості такого нерухомого майна, тобто 2 614, 50 грн., що підтверджується квитанцією № ПН118794С1 від 15.06.2017 р.

В той же час, позивач звертає увагу на те, що відповідно до положень п. 151 Порядку та п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» громадяни, які придбавають житло вперше звільняються від обов'язку сплачувати вищезазначений збір, у зв'язку із чим позивач 07.02.2018 року звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з письмовою заявою, в якій просив відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення надмірно сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 15.06.2017 р. у розмірі 2 614, 50 грн., сплаченого згідно квитанції № ПН118794С1 від 15.06.2017 р.

Своїм листом № 10198/09 від 21.02.2018 р. відповідач залишив вищезазначену заяву позивача без виконання, посилаючись на відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбавання нерухомості вперше, особою, яка придбаває житло вперше.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо вимоги позивача про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» 26 червня 1997 року N 400/97-ВР (далі - Закон N 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону N 400/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 153 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 15.06.2017 р. інша нерухомість нею не придбавалася.

Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України не спростовані та судом зворотного не встановлено.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 року у справі №К/9991/37325/11.

З матеріалів справи вбачається, зокрема, з квитанції № ПН118794С1 від 15.06.2017 р., що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України через банк отримувача - ГУ ДКСУ у місті Києві, отримувач: УДКСУ у Голосіївському районі м. Києва, який спрямовано до спеціального фонду державного бюджету.

Отже, за відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені в ході розгляду адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов'язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.

Таким чином, виходячи із встановлених обставин по справі, а також доказів у справі, а саме: Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 109519450 від 28.12.2017 р., згідно якої позивач вперше придбав квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 32,7 кв.м., придбана на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 133, виданий 15.06.2017 р., видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов О.О.. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35700684 від 15.06.2017 р. та, виходячи з вимог чинного законодавства, коленія суддів приходить до висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому має право на повернення помилково сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Виходячи з вищенаведених приписів законодавства, поданих позивачем документів і матеріалів, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення сплаченого судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 14.03.2018 №30, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Відтак, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, присудженню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, проте вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами ч.ч. 1 та 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу останнім надано до суду копію договору про надання правничої допомоги (правових послуг, правової допомоги) від 12.03.2017, укладеного між позивачем (замовник) та адвокатським об'єднанням «Міжнародна рада адвокатів» (виконавець), за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу замовнику у спорі про повернення Правобережним ОУПФУ в м. Києві сплаченого замовником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 2 614,50 грн., а замовник зобов'язується оплатити надані послуги. Вартість послуг по даному договору визначається з урахуванням Додатку №1 до Договору та актах виконаних робіт, і складає 4 350,00 грн.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією акту № 01 надання правничої допомоги від 14.03.2018 передачі-прийому наданих послуг від 07.11.2017, виконавець надав обумовлені договором послуги із розрахунку: 30 хвилин роботи з консультування позивача (у тому числі підготовлення на укладання договору про надання правничої допомоги) дорівнює 350,00 грн.; з підготовки позовної заяви (ознайомлення з матеріалами справи, опрацювання законодавства у сфері сплати та повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, узагальнення судової практики із схожих правовідносин, обрання способу захисту порушеного права, написання тексту позовної заяви, формування додатків до позовної заяви, сплата судового збору, направлення позовної заяви до суду, тощо) - 4 години вартість дорівнює 4 000 грн.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що порядок повернення понесених витрат на правову допомогу визначений ст.134 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч.6 та ч.7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні позивачем ні представником позивача не надано достатніх та детальних доказів на підтвердження понесених судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, а саме не надано доказів щодо понесення витрат на правову допомогу.

Та з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як само зайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затверджених наказом Міндоходів від 16.09.2013 року №481.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2018 року.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку щодо часткового обґрунтування позовних виог, а тму позов підлягає часткоому задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 09 серпня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: В.П. Мельничук,

Н.М. Троян