Постанова № 75774466, 08.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/511/18 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційна контра №6» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року (повний текст виготовлено 02 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Білоцерківського міського центру зайнятості до Білоцерківської міської ради Київської області, Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційна контра №6» про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року позивач, Білоцерківський міський центр зайнятості, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційна контра №6» допомогу по безробіттю, виплачену гр.. ОСОБА_3, у сумі 43 704 грн. 54 коп..

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини справи.

31 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Білоцерківського міського центру зайнятості надійшов відзив на апеляційну скаргу яким останній підтримує правову позицію суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_3 працював у Комунальному підприємстві Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 на посаді начальника.

10 березня 2017 року ОСОБА_3 був звільнений з роботи на підставі розпорядження Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 09 березн 2017 року № 91-к.

20 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

Позивач визнав за ОСОБА_3 статус безробітного та у період з 27 березня 2017 року по 11 жовтня 2017 року виплатив йому допомогу по безробіттю у загальній сумі 43704,54 грн, що підтверджується довідкою від 06 листопада 2017 року № 173б, виданою Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості.

Рішенням Апеляційного суду Киїської області від 26 жовтня 2017 року у справі №22ц-780/4780/17 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду та ухвалено нове рішення, відповідно до якого задоволено позов ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; розпорядження Білоцерківської міської ради від 09 березня 2017 року № 91-к визнано незаконним та скасовано; визнано незаконним та скасовано наказ від 10 березня 2017 року Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 про звільнення ОСОБА_3 та стягнуто з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 від 27 жовтня 2017 року № 435 ВК ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді начальника на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року у справі № 22ц-780/4780/2017.

У листопаді 2017 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості звернувся до відповідачів з претензією № 1493-02 про відшкодування допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_3.

Листом від 05 грудня 2017 року № 680 відмовився відшкодовувати Фонду виплачені кошти з тих підстав, що роботодавцем ОСОБА_3, в даних трудових відносинах, виступає Білоцерківська міська рада Київської області, в особі міського голови, а Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 є місцем роботи, тому відсутні підстави для стягнення з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 виплачених коштів.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції виходив з того, що такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, де суди перевіряють, чи прийнятті вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, суть даного адміністративного позову полягає у стягненні коштів (допомоги по безробіттю) внаслідок поновлення працівника на посаді.

Системний аналіз фактичних обставин справи та обґрунтування позовних вимог дає підстави для висновку про те, що позов, фактично, спрямований на погашення відповідачем боргу, що виник перед позивачем.

Так, юрисдикція адміністративних судів відповідно до ст.. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності.

Поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла станом на дату подання адміністративного позову), згідно з якою - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №927/465/17.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Оскільки у відносинах щодо стягнення коштів, комунальне підприємство та відповідна місцева рада виступають не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

Відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так, адміністративні суди не є «судом, встановленим законом» для розгляду такої категорії справ.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд роз'яснює позивачеві, що даний спір предметно підсудний суду господарському суду та повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. 243, 315, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційна контро №6» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом Білоцерківського міського центру зайнятості до білоцерківської міської ради Київської області, Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційна контро №6» про стягнення заборгованості - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 08.08.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма