Постанова № 75773892, 02.08.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 серпня 2018 рокусправа № 808/1214/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Дурасова Ю.В.

судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

представників відповідача: Стешенка Віталія Євгеновича, Клюєвої Юлії Андріївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2018 (суддя Стрельнікова Наталя Вікторівна)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прокуратура Запорізької області, третя особа без самостійних вимог - Токмацька місцева прокуратура Запорізької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся з позовом до Прокуратури Запорізької області, третя особа без самостійних вимог - Токмацька місцева прокуратура Запорізької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважає наказ прокурора Запорізької області №190к від 10 квітня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_3 із займаної посади у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури відповідно до вимог частини 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" неправомірним. Посилається на те, що ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» визначені загальні підстави звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень, при цьому аналіз норм спеціального закону свідчить про відсмутність такої підстави для звільнення прокурора як відмова від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури, а тому для врегулювання вказаних правовідносин слід було застосовувати норми трудового законодавства, а саме положення п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗПП України, які не були застосовані. Тому вважає, що наказ слід скасувати як протиправний та поновити на роботі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2018 відмовлено у задоволенні позову. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відсутні підстави для поновлення особи на посаді та скасування наказу про звільнення, оскільки наказ про звільнення видано на підставі заяви позивача про звільнення у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем (ОСОБА_3) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що ЗУ «Про прокуратуру» є спеціальним законом. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що коли нормами спеціального закону не передбачено врегулювання певних правовідносин, зокрема щодо підстав відмови від запропонованих посад у органах прокуратури, оскільки всі вони пов'язані з переїздом до іншої місцевості, то слід застосовувати при звільненні положення п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗПП України, які не були застосовані.

Представником відповідача надано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що позивач помилково стверджує, що суд не навів причини відхилення всіх аргументів заявника. Посилається на те, що ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено порядок звільнення прокурора з адміністративної посади у разі відмови від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури. До моменту прийняття рішення про звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів. Оскільки позивача було звільнено наказом Генерального прокурора України від 24.03.2017 року №55к за неналежне виконання посадових обов'язків з адміністративної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, то з цієї дати позивач мав статус прокурора, повноваження якого зупинені в силу ст. 62 ЗУ «Про прокуратуру». 04.04.2017 року позивачем була подана заява про надання йому невикористаної частини щорічної відпустки з наступним звільненням. При цьому позивача було повідомлено про усі наявні в органах прокуратури Запорізької області вакантні та тимчасово вакантні посади. На підставі заяви позивача про надання відпустки з наступним звільненням позивачу була надана відпустка, останній день відпустки 15.05.2017 року - вважається датою звільнення. Однак 15.05.2017 року позивач звернувся з заявою про призначення його на посаду прокурора Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури. З цього приводу відповідач повідомив позивача, що станом на дату його звернення відсутня вакантна посада прокурора відділу, разом з тим наявна тимчасово вакантна посада прокурора цього відділу на період відпустки по вагітності та пологам. Цього ж дня позивач відмовився від призначення його на тимчасово вакантну посаду.

Представники відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Надали пояснення аналогічні, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що прокурор Свистун Олександр В'ячеславович радник юстиції перебував на посаді керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області. Наказом Генеральної прокуратури України від 24.03.2017 №55к за неналежне виконання посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури, що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, представництва інтересів держави в суді та захисту при виконанні судових рішень, незабезпеченні контролю за веденням та аналізом статистичних даних, інформаційно-аналітичним забезпеченням прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними представництва інтересів держави в суді радника юстиції ОСОБА_3 звільнено із займаної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області.

Листом Прокуратури Запорізької області від 03.04.2017 №11-722вих17 повідомлено ОСОБА_3 про вакантні посади та тимчасово вакантні посади в органах прокуратури Запорізької області, та запропоновано про згоду або відмову обійняти одну із зазначених посад подати письмову заяву до відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області у встановлений Законом України "Про прокуратуру" строк.

04.04.2017 ОСОБА_3 звернувся із заявою до Прокурора Запорізької області якою повідомив про відмову від запропонованих у листі від 03.04.2017 №11-722вих17 посад та просив надати щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення та соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати з наступним звільненням.

Наказом прокурора Запорізької області від 10.04.2017 №190к надано прокурору раднику юстиції ОСОБА_3 невикористану частину щорічної відпустки з наступним звільненням із займаної посади у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури відповідно до вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, згідно із положеннями ст. 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

При цьому, положеннями ч. 3 ст. 16 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Вказана норма кореспондується із положеннями, визначеними п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої підстави припинення трудового договору можуть бути передбачені іншими законами.

Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді визначаються статтею 41 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно з частиною 1 даної статті звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6 - 8, 11 частини 1 статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором України за рекомендацією Ради прокурорів України з таких підстав:

1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1 - 3 частини третьої статті 39 цього Закону);

3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.

Разом з тим, підпунктом 4 пункту 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

Водночас матеріали справи містять наказ Генерального прокурора України від 24.03.2017 № 55к відповідно до ч.2 ст. 9, п.3 ч. 1 ст. 41 та п.5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" за неналежне виконання посадових обов'язків ОСОБА_3 звільнено з адміністративної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області.

Таким чином позивач був звільнений з адміністративної посади згідно з наказом Генерального прокурора України від 24.03.2017 № 55к. При цьому після звільнення позивача з посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області (з адміністративної посади), його повноваження як прокурора не припинилися.

За приписами абз. 1 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру", після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач діяв у відповідності до зазначеної норми. Так, у строк визначений ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" ОСОБА_3 листом Запорізької прокуратури від 03.04.2017 №11-722вих17 повідомлено про наявні на той час в органах прокуратури Запорізької області вакантні та тимчасово вакантні посади (а.с. 139).

Також матеріали справи містять заяву ОСОБА_3, що датована 04.04.2017, згідно якої позивач відмовився від запропонованих у листі від 03.04.2017 №11-722вих17 посад та просив надати щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення та соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати з наступним звільненням (а.с. 138).

Колегія суддів апеляційної ін7станції вважає за необхідне зазначити, що статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так частиною 1 цієї статті передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" ;

4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

При цьому абз. 2-3 ч.5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Отже, частиною 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" встановлена підстава для звільнення прокурора у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду.

Матеріали справи містять Наказ прокурора Запорізької області від 10.04.2017 №190к, згідно якого прокурору раднику юстиції ОСОБА_3 надано невикористану частину щорічної відпустки по 15.05.2017 включно з наступним звільненням із займаної посади у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури відповідно до вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру". В наказі зазначено, що останній день відпустки вважається датою його звільнення (а.с. 12).

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції суд першої інстанції з урахуванням вищевикладеного дійшов правильного висновку про відсутність в діях відповідача порушень під час винесення наказу від 10.04.2017 №190к та звільнення позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання позивача на необхідність застосування у даному випадку положень п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України, якою передбачена така підстава припинення трудового договору як відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, виходячи з наступного.

В обґрунтування застосування вказаної норми позивач пояснює, що причиною відмови від запропонованих вакантних посад стала необхідність переведення його на роботу в іншу місцевість, про що позивач зазначив у своїй заяві від 04.04.2017.

З цього приводу суд першої інстанції правильно зазначає, що по-перше вказана норма застосовується у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

В даному випадку застосування норми п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України неможливо, оскільки спеціальним законом (Закону України "Про прокуратуру") чітко визначено порядок звільнення прокурора із займаної посади у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури (ч. 5 ст. 41).

А по-друге, відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Так, в силу положень частини 4 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Отже, тільки у відповідності до норм спеціального закону прокурор може бути звільнений з посади.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правовою позицією Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, якою визначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Натомість в справі, що розглядається норма спеціального закону регулює дані правовідносини, отже в цьому разі не можливо застосувати норми КЗПП.

Аналогічна позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, номер провадження К/9901/1664/18.

Отже, нормами спеціального закону врегульовано не тільки призначення особи на посаду прокурора, але і звільнення прокурора із займаної посади, тому може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Закону України "Про прокуратуру", який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами.

Щодо посилання позивача на факт відсутності на заяві позивача від 12.05.2017 резолюції прокурора Запорізької області, а також надання відповіді на вказану заяву не прокурором області, як єдиною уповноваженою особою на її розгляд, а іншим працівником - начальником відділу роботи з кадрами, що на думку позивача свідчить про порушення відповідачем норм власного Регламенту під час розгляду відповідної зави та як наслідок протиправну відмову відповідача у призначенні позивача на посаду в органах прокуратури Запорізької області, суд зазначає, що вказана обставина не впливає на правомірність спірного наказу з огляду на наступне. По-перше, така заява була подана позивачем вже після прийняття наказу про його звільнення, по-друге, станом на час надходження вказаної заяви до прокуратури Запорізької області (15.05.2017) у Вільнянському відділі Токмацької місцевої прокуратури була відсутня посада прокурора відділу, на якій позивач виявив бажання працювати згідно заяви від 12.05.2017, що підтверджєуться зокрема наданою суду відповідачем Інформацією щодо вакантних посад у Токмацькій місцевій прокуратурі Запорізької області у період з 25.03.2017 по 15.05.2017 включно (а.с. 142-145).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача з посади та відсутність підстав для поновлення позивача на посаді, оскільки наказ про звільнення видано на підставі заяви позивача про звільнення у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду.

Виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача не були порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 р. - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 02.08.2018.

В повному обсязі постанова виготовлена 06.08.2018

Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова