Рішення № 75773881, 07.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 серпня 2018 року № 826/17914/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особаУповноваженого Верховної Ради з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенко Богдан Володимировичпровизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни, третя особа: Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенко Богдан Володимирович, в якому просить:

1. Визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р. та зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р. відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

2. Стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 10 240,00 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.01.2018 р. відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги мотивовані неналежним розглядом звернення позивача. Так, лист відповідача не містить відповіді на питання позивача щодо «особи, яка в порушення імперативного припису ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», доручила керівнику Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Криквенко Б.В. розглядати його звернення із скаргою на нього самого».

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зазначає, що звернення позивача було розглянуто належним чином.

Третя особа письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» ОСОБА_1 подав на розгляд Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутківської В.В. звернення від 07.09.2017 (далі - Перше звернення) про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенка Б.В. (далі - Третя особа).

Перше звернення позивача до відповідача містило такі пропозиції:

- розглянути можливість відкликання наданого Третьою особою погодження до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.11.2016 № 1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України»;

- вступити у судову справу № 826/6378/17;

- притягнути до дисциплінарної відповідальності Третю особу за неналежне виконання повноважень, які призвели до порушення прав людини, зокрема, права заявника на інформацію про себе.

Позивачем у відповідь на Перше звернення отримано лист Третьої особи від 26.09.2017 р. № 2/9-К298859.17/26-96, яке в порушення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» було розглянуто тою самою посадовою особою, дії чи рішення яких оскаржуються.

Позивач зазначає, що Третя особа одноосібно розглянула скаргу на самого себе, дійшовши висновку про відсутність в своїх діях протиправної поведінки.

З огляду на викладене, оскільки ані Законом України «Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини», ані Положенням про Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, затвердженим наказом Позивача від 20.06.2012 р. № 4/8-12, ані будь яким іншим нормативно-правовим актом, Секретаріат та його керівник (Третя особа) не наділені повноваженнями Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, тому, позивач повторно направив на розгляд відповідача звернення від 17.10.2017 р. (далі - Друге звернення) з проханням повідомити про посадову особу, яка в порушення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» доручила Третій особі розглянути Перше звернення із скаргою на нього самого.

26.12.2017 р. позивач отримав від відповідача листа від 15.12.2017 № 1/9-К301652.17/26-73, який відповідно до штампу поштового відділення було подано 19.12.2017 р. Таким чином, позивач зазначає, що відповідачем порушено встановлений ч. 1 ст. 20 Законом України «Про звернення громадян» місячний строк розгляду Другого звернення позивача від 17.10.2017.

Окрім цього, позивач наголошує на тому, що вказаний вище лист відповідача взагалі не містить відповіді на поставлене позивачем у Другому зверненні питання, зокрема, на питання: «прошу Вас повідомити мені про посадову особу, яка в порушення імперативного припису ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», доручила керівнику Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенко Б.В. розглядати моє звернення із скаргою на нього самого».

Позивач вказує, що вказаним вище листом відповідач фактично розглянув Перше звернення позивача, а Друге звернення позивача залишив без розгляду.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно ст. 40 Конституції України, держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, регулюється Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР (далі - Закон N 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 15 Закону N 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (ч. 3 ст. 15 Закону).

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч. 4 ст. 15 Закону).

Згідно приписів ч. 1 ст. 20 Закону N 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Статтею 101 Конституції України визначено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року N 776/97-ВР (надалі - Закон N 776/97-ВР) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Відповідач у цій справі), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 16 названого закону визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (ч. 1 ст. 17 цього ж Закону).

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою (ч. 5 ст. 17 Закону N 776/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, Перше та Друге звернення позивача стосувалося протиправних дій Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенка Богдана Володимировича, що полягають в розгляді скарги позивача з порушенням ч. 4 ст. 7 Закону N 393/96-ВР, якою забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Зазначене положення Закону цілком узгоджується з відомою латинською сентенцією «nemo esse debet judex in propria causa» (ніхто не може бути суддею у своїй власній справі).

З вказаного вбачається, що існує імперативна норма (заборона) розглядати скарги громадян тим органом або посадовою особою, дії чи бездіяльність яких оскаржується.

Відповідач, спростовуючи позицію позивача, зазначає, що ОСОБА_1 було роз'яснено, що за результатами опрацювання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.11.2016 № 1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України» (далі - Наказ МВС) на відповідність вимогам Закону України «Про захист персональних даних» Секретаріатом Уповноваженого зауважень та пропозицій висловлено не було, оскільки його положення не суперечили вимогам Закону України «Про захист персональних даних».

Також ОСОБА_1 було роз'яснено, що прийняття Наказу МВС, яким передбачено надання відомостей з персонально-довідкового обліку у формі відповідної довідки, не обмежує його право на доступ до інформації про себе, оскільки існування такого Наказу не позбавляє особу права відповідно до статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» звернутися до Міністерства внутрішніх справ України з проханням надати саме таку інформацію, яку бажає отримати особа, незалежно від форми надання такої інформації.

ОСОБА_1 було повідомлено, що справи щодо законності та відповідності нормативно-правових актів міністерств правовим актам вищої юридичної сили розглядаються адміністративним судом і, що за результатами розгляду такої справи, суд ухвалює постанову, якою може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Також ОСОБА_1 було роз'яснено про недоцільність вступу Уповноваженого у справу, провадження у якій було відкрито за його позовом до Міністерства внутрішніх справ. Зокрема, було наголошено, що адміністративний суд допускає третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, до участі у справі лише в тому випадку, якщо визнає, що прийняте ним рішення може вплинути на її права і обов'язки. Також, у листі Уповноваженого було наголошено, що після уважного вивчення матеріалів звернень ОСОБА_1 підстав для ініціювання дисциплінарного провадження стосовно Керівника Секретаріату Уповноваженого Крикливенка Б.В. не вбачається.

Відповідач зазначає, що звернення ОСОБА_1 від 07.09.2017 не розглядалось як скарга на дії Керівника Секретаріату Уповноваженого Крикливенка Б.В., оскільки воно не є скаргою у розумінні Закону України «Про звернення громадян», адже не містило вимоги щодо поновлення його прав. Також згадане звернення не містило обґрунтування того, яким чином його права, зокрема на доступ до інформації про себе, або законні інтереси було порушено діями Керівника Секретаріату Уповноваженого Крикливенка Б.В., а, отже, вважає, що звернення ОСОБА_1 від 07.09.2017 та від 17.10.2017 були належно та всебічно розглянуті.

Проаналізувавши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, суд не може погодитися із відповідачем, оскільки дійсно надана ним відповідь на звернення позивача від 17.10.2017 р. не містить відповіді на питання щодо посадової особи, яка доручила керівнику Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Криквенко Б.В. розглядати звернення позивача. Зокрема, відповідачем не зазначено у відповіді, що заяви позивача розглядалися не в порядку, що передбачений для розгляду скарг, необхідність чого обумовлена тим, що позивач скаржився на порушення порядку розгляду його звернення (скарги).

Тому, відповідачу слід було зазначити, чи відповідає звернення позивача ознакам скарги та, з урахуванням наведеного зазначити, в якому порядку розглядається останнє. Також відповідачу слід було зазначити, чи проставляєтся в такому випадку резолюція та/або надається доручення для розгляду звернення.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що відповідачем не було всебічно розглянуто звернення позивача від 17.10.2017 р., а тому суд визнає дії Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р. протиправними та зобов'язує Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р. відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Щодо позовної вимоги про стягнення з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 10 240,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позивач вбачає моральну шкоду, зокрема, в тому, що йому спричинено душевні страждання у зв'язку з необхідністю підготовки та подання позовної заяви до суду, виготовленням копій документів, використанням витратних матеріалів оргтехніки, витратами на електричну енергію та поштовими витратами.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в у пункті З Постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пунктів 4, 5 зазначеної Постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується.

У зв'язку із цим слід зазначити, що позивачем не подано до суду доказів того, що за період листування з відповідачем він дійсно зазнав фізичних або душевних страждань (зокрема, чи звертався до медичних установ з питання погіршення свого душевного (морального) стану), приниження честі та гідності або ділової репутації тощо.

Необхідність підготовки позовної заяви до суду, витрати на виготовлення копій документів, витратні матеріали оргтехніки, витрати електричної енергії, поштові витрати не можуть розцінюватись як дії, які могли б викликати душевні страждання позивача.

Посилання позивача на його витрати матеріального характеру жодними доказами не обґрунтовані і не підтверджені та за своєю природою не є моральною шкодою.

За таких обставин, слід наголосити про безпідставність позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, оцінивши докази, які є у справі, та пояснення сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а відтак позовні вимоги задовольняє частково.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню повністю.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (03179, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р.

Зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.10.2017 р. відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (03179, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати в сумі 640,00 гривень за рахунок Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко