Рішення № 75772967, 06.08.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2018 року м. Рівне №817/1476/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Ілюк Ю.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі – позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом №П-6702/0-8212/0/6-17 від 26 грудня 2017 року, зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (па місцевості) площею 0,0703га, яка розташована в Садово-городньому товаристві «Пролісок» на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що йому відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі. При цьому, як стверджує позивач, ним були надані всі документи, необхідні для прийняття рішення про надання відповідного дозволу, однак, відповідач в порушення вимог земельного законодавства вимагав у позивача додаткові документи, не передбачені Земельним кодексом України, не мотивував відмову в наданні дозволу. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав суду відзив на позов в якому позовні вимоги уважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не належать до задоволення. Свою позицію аргументує наступним. Дійсно, позивач звернувся до нього із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0703га, яка розташована в садово-городньому товаристві «Пролісок» на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Однак, при поданні вказаного клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивач не надав жодного документа, який би підтверджував факт надання йому в користування земельної ділянки. В той же час, надані ним документи суперечать один одному. Таким чином, у відповідача були всі правові та законні підстави для відмови позивачу в наданні відповідного дозволу. Також відповідач стверджує про дискреційні повноваження при прийнятті управлінських рішень з питань розпорядження землями. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій підтримує аргументи, викладені у позові та посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року в справі №814/1961/17, від 27.02.2018 року в справі №545/808/17, практику Європейського суду, зокрема: рішення по справі «Рисовський проти України» (№29979/04), «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05, «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Відповідач заперечень на відповідь на відзив не подавав.

Представник позивача в судовому позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

Заслухавши учасників сторін, дослідивши подані письмові докази, суд виходить з такого.

09.04.2001 рішенням Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області №114 затверджений проект відведення земельної ділянки СГТ «Пролісок» для ведення колективного садівництва-городництва та надана в постійне користування земельна ділянка площею 23,7га.

22.11.2001 року, на виконання рішення №114 від 09.04.2001, СГТ «Пролісок» виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-РВ №001946.

25.08.2017 на засіданні правління СГТ «Пролісок» виключено із членів товариства ОСОБА_4 та одночасно включено до членів ОСОБА_3. Вказане рішення оформлено протоколом №20.

16.11.2017 рішення правління СГТ «Пролісок» про вихід із членів товариства та вступ нових членів, зокрема позивача, затверджене загальними зборами членів, а також затверджений оновлений список членів СГТ «Пролісок», що підтверджується витягом із протоколу №3.

17.11.2017 СГТ «Пролісок» видана позивачу довідка про те, що останній дійсно являється членом садово-городнього товариства «ПРОЛІСОК». Згідно схеми в його користуванні знаходиться земельна ділянка №25, черга І для індивідуального садівництва, загальною площею 0,0703га.

При цьому, як слідує із вказаної довідки, ОСОБА_3 добросовісно, відкрито і безперервно користувався даною земельною ділянкою з 2010 року і користується по даний час.

26.12.2017р. відповідач, листом №П-6702/0-8212/0/6-17, відмовив у задоволенні клопотання позивача, мотивувавши відмову тим, що в поданих матеріалах існує невідповідність щодо наявності у користуванні бажаної земельної ділянки, так як згідно долученого витягу із протоколу №3 від 16.11.2017 загальних зборів Садово-городнього товариства «пролісок», позивач є членом цього товариства та користуєтесь земельною ділянкою 0,0703 га, яка була надана у користування з 2010 року. Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може бути прийняте за умови підтвердження факту користування земельною ділянкою належним документом, а саме рішенням розпорядника землі. Зважаючи на те, що до клопотання не додано рішення про надання позивачу земельної ділянки у користування, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області відмовляє у його задоволенні.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 Земельного Кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї)

За приписами ст.35 ЗК України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Аналіз наведеної норми дає підстави стверджувати, що член садівницького товариства має право на приватизацію земельної ділянки.

За правилами частин 1, 2, 4, 6 статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судом встановлено, що позивач з 16.07.2017 року (з часу затвердження загальними зборами членів СГТ «Пролісок» рішення правління про включення позивача в члени) є членом зазначеного товариства. Згідно наданої товариством довідки №55 від 17.11.2017. позивач користується земельною ділянкою №25 для індивідуального садівництва загальною площею 0,0703га.

Разом з тим, у зазначеній довідці вказано, що позивач користується вказаною земельною ділянкою з 2010 року, однак не зазначено, на якій підставі позивач користується вказаною земельною ділянкою з 2010 року, будучи членом садівничого кооперативу лише з 2017 року. Тобто, вказана довідка містить суперечності з приводу періоду права користування.

Суд зауважує, що право користування земельною ділянкою садівницького товариства виникає у громадянина з часу прийняття його в члени такого товариства.

З врахуванням викладеного, суд погоджується із відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0703 га, яка розташована в садово-огородньому товаристві «Пролісок» на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Попри вказане, суд не погоджується із доводами відповідача щодо надання позивачем рішення про надання йому земельної ділянки у користування, оскільки як вказано вище по тексту, позивач є членом садово-огороднього товариства «Пролісок», і в даному випадку рішенням про надання йому в користування земельної ділянки є протокол загальних зборів членів цього товариства та довідка про користування земельною ділянкою.

В той же час, суд наголошує, що у довідці має бути вказаний фактичний період користування земельною ділянкою, який повинен бути підтверджений належними доказами (це може бути, зокрема, протокол загальних зборів про вступ у члени товариства).

Крім цього, суд не погоджується із доводами відповідача про наявність у даному спорі у нього дискреційних повноважень.

Так, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідно до частин 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 статті 245 КАС України зазначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається із ст.5, ст.245 КАС України. При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

Більше того, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 ОСОБА_5 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, суд зважає також й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів ОСОБА_5 Європи, державам-членам «Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту», ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54), Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Тобто, держава має надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією, тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Аналіз національної системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод викладений також Європейським судом у рішеннях: «Гурепка проти України» від 06.09.2005р., №61406/00, п.59; «Кудла проти ОСОБА_1» від 26.10.2000р.; «Гарнага проти України» від 16.08.2013 №20390/07 п.29.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, «ефективний спосіб правового захисту» – це всього лише обраний позивачем спосіб захисту, який останній вважає найефективнішим.

В той же час, твердження позивача про те, що відповідач, приймаючи відмову в задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації діяв без законних на те підстав є помилковими, з огляду на наступне.

Так, дійсно, в силу вимог ч.7 ст.118 ЗК України, підставою відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як видно, вказаною правовою нормою передбачений вичерпний перелік підстав з яких може бути відмовлено у задоволенні відповідного клопотання і рішення про надання у користування земельної ділянки до вказаного переліку не входить.

Однак, позивач звернувся до відповідача із клопотанням в порядку ч.1 ст.118 ЗК України, а не на підставі ч.6 ст. 118 ЗК України.

Суд наголошує, що у відповідності до ч.1 ст.118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим.

Зазначена норма права побудована таким чином, що в принципі не допускає можливості звернення громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, якщо така земельна ділянка не знаходиться у його користуванні. Тобто, громадянин має право приватизувати земельну ділянку лише за умови, що така земельна ділянка знаходиться в його користуванні, а право користування має бути підтверджене відповідним рішенням.

Отже, якщо громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, не підтверджує право користування нею відповідним рішенням, або якщо рішення містить суперечності щодо права користування, то відповідач вправі відмовити такому громадянину у задоволенні відповідного клопотання.

Підсумовуючи вище викладене в його сукупності суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Судові витрати позивачу відповідно до вимог ст. 139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_3 (34403, Рівненська обл., м. Вараш, мікрорайон БудівельниківАДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1);

2) відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області (33013, м. Рівне, вул. С.Петлюри, 37, код ЄДРПОУ 39768252).

Повний текст рішення складений 09 серпня 2018 року.

Суддя Комшелюк Т.О.