Рішення № 75772931, 08.08.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/2749/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУ НП у Львівській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області № 321 від 23.05.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції», відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника сектору превенції патрульної поліції Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, зарахувавши час вимушеного прогулу позивача до вислуги років;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на його користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23 травня 2018 року відповідач прийняв наказ № 321 о\с, яким позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Однак, позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказує, що оскаржуваний наказ видано на підставі рішення суду апеляційної інстанції у справі № 876/2314/18 від 15.05.2018, яке не відноситься до переліку судових рішень, які виконуються негайно відповідно до вимог ст. 371 КАСУ. Окрім того, позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з проханням залишити його на службі в поліції. У зв'язку з наведеним просить позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що позивач проходив службу в органах поліції та був звільнений відповідно до наказу від 22.08.2017 № 2771, яким на позивача було накладено дисциплінарне стягнення-звільнення зі служби в поліції та було виконано шляхом видачі наказу від 15.09.2017 № 715 о/с про звільнення зі служби в поліції, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Вказані накази позивачем було оскаржено до Львівського окружного адміністративного суду. 13 лютого 2018 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/3387/17 позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській області було задоволено, визнано протиправними та скасовано зазначенні накази та поновлено позивача на посаді. За результатами розгляду адміністративної справи № 813/3387/17, Львівським апеляційним адміністративним судом прийнято постанову, якою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 813/3387/17 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. На виконання зазначеної постанови відповідачем, 15.05.2018 видано наказ від 23.05.2018 № 321 о/с «Про звільнення», яким позивача звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідач також зазначив, що ухвалою Верховного суду від 13.06.2018, позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №813/3387/17. У зв'язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 2 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

З 03.08.1999 ОСОБА_1 проходить службу в органах внутрішніх справ України. На посаді заступника начальника Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області перебував з 01.02.2017 року.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.08.2017 року № 2771 "Про накладення дисциплінарного стягнення на працівника поліції Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області" на заступника начальника Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області підполковника поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.09.2017 року № 715 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Не погоджуючись із вказаними наказами позивач оскаржив їх до Львівського окружного адміністративного суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 813/3387/17 адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.08.2017 року № 2771 "Про накладення дисциплінарного стягнення на працівника поліції Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області" про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15.09.2017 року № 715 о/с "По особовому складу" про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 16.09.2017 року;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; місце проживання: 79060, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 65662 (шістдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 50 коп.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 28 лютого 2018 року № 150 о/с ОСОБА_2 поновлено на посаді заступника начальника Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 16.09.2017.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 у справі №813/3387/17 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

З метою виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 Головним управлінням Національної поліції у Львівській області було видано наказ №321 о/с від 23.05.2018, яким підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору превенції патрульної поліції Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області звільнено зі служби з 23.05.2018 (підстава постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі № 876/2314/18).

Не погодившись із таким рішенням відповідача позивач оскаржив його до суду.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ, який згідно з пунктом 1 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону набрав чинності з 7 листопада 2015 року.

Згідно із частиною 2 статті 19 цього Закону підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 року № 901-VIII до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (Дисциплінарний статут), затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Частиною першою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції.

Зокрема, пунктом 6 частини 1 вказаної статті визначено як підставу звільнення, реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Положення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затверджене Законом України від 22.02.2006 №3460-ІУ визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів. Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Частини 1, 2 статті 5 Дисциплінарного статуту встановлюють, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ, згідно з цим Статутом.

Звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, як вид дисциплінарного стягнення передбачено пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" та відповідно до статті 14 цього Закону є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Стаття 14 Дисциплінарного статуту передбачає, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис, у разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення. Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності.

Згідно з статтею 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Як встановлено судом, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 у справі №813/3387/17 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Дане судове рішення набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковість судового рішення є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Основним законом України - Конституцією України, у статті 129-1 визначено, що суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов'язковості виконання судових рішень.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII визначено - судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії": нагадав, що п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р.) надано кожному право звертатися до суду у разі будь-якого спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що являє право порушувати позовне провадження у судах з питань цивільно-правового характеру; проте таке право було б ілюзорним, якби правова система держави-учасника Європейської конвенції припускала, щоб судове рішення, яке набрало чинності та є обов'язковим до виконання, залишалося б недіючим.

Також суд звертає увагу, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У цьому контексті слід звернути увагу на правову позицію, висловлену у рішенні Євросуду у справах "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) від 27.07.2004 р., " в якому зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року).

З огляду на те, що виконання судового рішення є невід'ємним елементом права на справедливий суд, державні органи та посадові особи повинні використовувати свої повноваження для повного та своєчасного виконання судових рішень.

Таким чином, Головне управління Національної поліції у Львівській області в повному обсязі виконало свої повноваження для повного та своєчасного виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі № 876/2314/18 та видало наказ №321 о/с від 23.05.2018.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області №321 о/с від 23.05.2018.

Відповідно не підлягають до задоволення і вимоги ОСОБА_2 про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги є похідними від основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявленої позовної вимоги, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а отже у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір з сторін не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський