Рішення № 75772554, 08.08.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 серпня 2018 року м. Ужгород№ 305/987/18

головуючого судді Іванчулинця Д.В.

при секретарі судових засідань Фількорн В.В.

за участю представника

відповідача: Александрова Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Незалежності, буд. 10, оф. 16, код 41416119), третя особа - Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Вербник, буд. 2, код 03192879), про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 серпня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення в повному обсязі складено 09 серпня 2018 року.

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, третя особа - Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправним рішення Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області щодо відмови у взятті на облік ОСОБА_3, як особи, інвалідність якої пов'язана із трудовим каліцтвом. Також просить зобов'язати Тячівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області визнати та поставити на облік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, як особу, інвалідність якої пов'язана з трудовим каліцтвом, - з дня звернення - 15 березня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він являється інвалідом ІІ групи з приводу трудового каліцтва, яке мало місце 08 лютого 1965 року в смт. Ясіня Рахівського району. Дані про зазначене каліцтво підтверджені комісією Рахівського автопарку і Ясінянського лісокомбінату від 09 лютого 1965 року, а також вироком народного суду Рахівського району від 23 квітня 1965 року. Згідно документації Рахівської районної МСЕК позивач являється непрацездатним, йому встановлено ІІ групу інвалідності з приводу трудового каліцтва довічно. Через виражені обмеження життєдіяльності щодо пересування, самообслуговування та трудової діяльності ОСОБА_3 потребує переліку заходів медичної реабілітації, зокрема, існує необхідність санаторно-курортного лікування, технічних засобів для пересування - палиць (милиць). Оскільки через недостатній розмір пенсійного грошового забезпечення позивач не в змозі самостійно забезпечити себе вищенаведеними заходами медичної реабілітації, він, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення», письмово звернувся із даного приводу до Управління соціального захисту населення Рахівської РДА. Відповіддю від 26 січня 2017 року № 285/06-10 позивачу у наданні заходів медичної реабілітації відмовлено з посиланням на норми постанов Кабінету Міністрів України № 321 від 05 квітня 2012 року та № 187 від 22 лютого 2006 року, згідно яких забезпечення технічними засобами реабілітації та санаторно-курортним лікуванням осіб, інвалідність яких настала внаслідок трудового каліцтва, - здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

15 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою з проханням розглянути питання про постановку його на облік як інваліда з приводу трудового каліцтва, для проведення страхових виплат та надання соціальних послуг.

Однак, відповіддю № 07-01/10-236 від 20 березня 2018 року позивачу у задоволенні заяви було відмовлено із посиланням на відсутність правових підстав, а саме - відсутність акту розслідування нещасного випадку за встановленою формою.

ОСОБА_3 вважає зазначене рішення протиправним та таким, що порушує його права. Зазначає, що в УСЗН Рахівського району та в районному органі пенсійного Фонду України він визнаний особою з інвалідністю, пов'язаною з трудовим каліцтвом. У позивача наявна копію акту розслідування нещасного випадку, що складений у 1965 році, і не відповідає встановленій на даний час формі. Оскільки нещасний випадок стався у 1965 році, на даний час неможливо складання та подача акту розслідування за встановленою формою. У ОСОБА_3 наявні документи, що містять всі необхідні дані, що вносять в акт розслідування нещасного випадку.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки не проведено розгляд справи про страхові випадки згідно встановленої процедури, а проведено тільки розгляд його заяви.

На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, в матеріалах справи міститься клопотання позивача від 31 липня 2018 року про розгляд справи за його відсутності та за відсутності його представника.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив.

Суд констатує, що у встановлений згідно ухвали суду від 09 липня 2018 року строк відповідач відзив на дану позовну заяву не подав, а також не подав письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, 24 квітня 1941 року, являється інвалідом ІІ групи з приводу трудового каліцтва. Зазначене підтверджується копією трудової книжки позивача (а. с. 17), копією акту комісії Рахівського автопарку і Ясінянського лісокомбінату від 09 лютого 1965 року, зі змісту якого вбачається, що випадок, який спричинив інвалідність ОСОБА_3, мав місце 08 лютого 1965 року в смт. Ясіня Рахівського району, коли останній, працюючи водієм Ясінянського лісокомбінату, по дорозі з роботи додому, рухаючись на велосипеді, був збитий автомобілем під керуванням ОСОБА_5 (а. с. 6), вироком народного суду Рахівського району від 23 квітня 1965 року відносно ОСОБА_5 (а. с. 7-9), пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2, висновками МСЕК (а. с. 20-21).

З матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою з проханням розглянути питання про постановку його на облік як інваліда з приводу трудового каліцтва, для проведення страхових виплат та надання соціальних послуг (а. с. 13-14).

Однак, відповіддю № 07-01/10-236 від 20 березня 2018 року позивачу у задоволенні заяви було відмовлено із посиланням на відсутність правових підстав, а саме - відсутність акту розслідування нещасного випадку за встановленою формою (а. с. 11-12).

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статей 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Згідно п. «б» ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків протиправного діяння) по дорозі на роботу або з роботи.

Відповідно до п. 1 Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні засоби реабілітації, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 05 квітня 2012 року, особи, інвалідність яких пов'язана з трудовим каліцтвом, що настало внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, а ті особи, що не підлягають забезпеченню зазначеними засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, - згідно з цим Порядком на підставі довідки територіального відділення Фонду соціального страхування України про відмову особи у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації.

Згідно п. 1 Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 22 лютого 2006 року цей Порядок визначає механізм забезпечення структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад санаторно-курортними путівками (далі - путівками) до санаторно-курортних закладів відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських рад забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно-курортних закладів: інвалідів усіх категорій за рахунок коштів, передбачених Мінсоцполітики.

Відповідно до п. 3 даного Порядку особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, повинні за зареєстрованим місцем проживання перебувати на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органах міських рад для санаторно-курортного лікування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до п. 3 ст. 36 Закону підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються:

1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;

2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 44 Закону Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Суд констатує, що відповідно до прикінцевих та перехідних положень даного Закону 01 січня 2015 року утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Натомість, нещасний випадок із позивачем, що призвів до інвалідності останнього з приводу трудового каліцтва, стався 08 лютого 1965 року, про що комісією було складено відповідний акт 09 лютого 1965 року. Тому суд вважає протиправним посилання відповідача на відсутність у ОСОБА_3 акту за встановленою на даний час формою.

Крім того, суд бере до уваги, що рішення Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, всупереч нормам ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не оформлено відповідною постановою. Також, при розгляді заяви ОСОБА_3 відповідачем не враховано норми статті 43 даного Закону, відповідно до яких для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на неподання відповідачем відзиву на дану позовну заяву, не подання письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, беручи до уваги ч. 3 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення, а тому суд приходить до переконання, що заявлений позов слід задовольнити, визнати протиправним рішення Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області щодо відмови у взятті на облік ОСОБА_3, як особи, інвалідність якої пов'язана із трудовим каліцтвом, а також зобов'язати Тячівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області визнати та поставити на облік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, як особу, інвалідність якої пов'язана з трудовим каліцтвом, - з дня звернення - 15 березня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Незалежності, буд. 10, оф. 16, код 41416119), третя особа - Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Вербник, буд. 2, код 03192879), про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправним рішення Тячівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області щодо відмови у взятті на облік ОСОБА_3, як особи, інвалідність якої пов'язана із трудовим каліцтвом.

3. Зобов'язати Тячівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області визнати та поставити на облік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, як особу, інвалідність якої пов'язана з трудовим каліцтвом, - з дня звернення - 15 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець