Рішення № 75771839, 09.08.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1323/18

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відділу Державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_3 відділу Державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі – ОСОБА_3 відділ ДВС) про визнання дій про відмову в знятті арешту з майна боржника ОСОБА_2 протиправними та зобов’язання винести постанову про зняття арешту з майна боржника ОСОБА_2

09.08.2018 за вх. №10384/18 представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог відповідно якої просить суд визнати дії та рішення ОСОБА_3 відділу ДВС про відмову в знятті арешту з майна боржника ОСОБА_2 протиправними та зняти арешт з майна боржника ОСОБА_2, яке обтяжено на підставі постанови державного виконавця Другого відділу ДВС ОСОБА_4 від 19.02.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні ОСОБА_3 відділу ДВС на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №42129630 про конфіскацію з засудженого ОСОБА_2 належного майна, відкритого на підставі виконавчого листа №1712/1560/12, виданого Млинівським районним судом Рівненської області від 03.02.2014 року.

Постановою державного виконавця Другого відділу ДВС від 19.02.2014 року накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2

Зазначає, що постановою від 10.07.2014 року вищевказаний виконавчий документ був повернутий стягувану на підставі ст. 50, п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак арешт майна боржника не був знятий, що порушує права та інтереси позивача щодо розпорядження майном.

В травні 2018 року при звернені в органи МРЕВ м. Луцька позивачу стало відомо, що все майно арештовано.

Так, в зв’язку з цим, 04.06.2018 року він звернувся до ОСОБА_3 відділу ДВС із заявою про зняття арешту з вищевказаного майна, проте, йому було відмовлено і надано відповідь, в якій роз’яснено, що дану відмову він може оскаржити до суду.

Відтак, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд визнати дії та рішення ОСОБА_3 відділу ДВС про відмову в знятті арешту з майна боржника ОСОБА_2 протиправними та зняти арешт з майна боржника ОСОБА_2, яке обтяжено на підставі постанови державного виконавця Другого відділу ДВС ОСОБА_4 від 19.02.2014.

В судовому засіданні 08.08.2018 року представник позивача пояснив, що будь-якого майна, яке б підлягало опису на час виконання вироку суду у позивача не було і не має. Зайшовши в реєстр він виявив обмеження у вигляді арешту всього майна у виконавчому провадженні 2014 року, яке було закінчено. У заяві від 09.08.2018 року просив розгляд справи проводити без його участі, уточнені позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання також не прибув, проте 08.08.2018 звернувся до суду із заявою про розгляд справи без їх участі. В заяві до суду №32651 від 08.08.2018 року зазначив про відсутність матеріалів виконавчого провадження у зв’язку з їх знищенням у встановлений законом строк.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що вироком Млинівського районного суду від 25.04.2015 року призначено покарання ОСОБА_2 з конфіскацією всього належного йому майна.

На виконанні ОСОБА_3 відділу ДВС на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №42129630 про конфіскацію з засудженого ОСОБА_2 належного майна, відкритого на підставі виконавчого листа №1712/1560/12, виданого Млинівським районним судом Рівненської області від 03.02.2014 року.

Постановою державного виконавця Другого відділу ДВС від 19.02.2014 року накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2

У зв`язку з відсутністю майна, на яке відповідно до закону можливо звернути стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, постановою від 10.07.2014 року вищевказаний виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі ст. 50, п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак арешт майна боржника не був знятий, що порушує права та інтереси позивача щодо розпорядження майном.

В травні 2018 року при звернені в органи МРЕВ м. Луцька позивачу стало відомо, що все його майно знаходиться під арештом.

Так, в зв’язку з цим, 04.06.2018 року він звернувся до ОСОБА_3 відділу ДВС із заявою про зняття арешту з вищевказаного майна, проте, йому було відмовлено і надано відповідь, в якій роз’яснено, що дану відмову він може оскаржити до суду.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Так, судом встановлено, що позивач був звільнений з місць позбавлення волі з 11.01.2016 року, що підтверджується довідкою серії ВОЛ №02573 виданої начальником Цуманської виправної колонії Волинської області (№84).

29.05.2018 після звернення в органи МРЕВ м. Луцька ОСОБА_2 стало відомо, що все його майно арештовано, дана обставина підтверджується витягом з реєстру обтяжень рухомого майна.

07.06.2018 позивач звернувся з письмовою заявою до начальника ОСОБА_3 відділу ДВС про зняття арешту з його майна. Однак 15.06.2018 особисто отримав відповідь з ОСОБА_3 відділу ДВС про відмову в знятті арешту.

21.06.2018 позивач звернувся до Млинівського районного суду Рівненської області за захистом своїх прав та інтересів про зняття арешту майна. 02.07.2018 ухвалою Млинівського районного суду Рівненської області було відмовлено у відкритті провадження, оскільки суд встановив, що вказана справа підсудна ОСОБА_1 окружному адміністративному суду. Вищевказану ухвалу позивачем було отримано 03.07.2018, що підтверджується відміткою на поштовому конверті.

09.07.2018 позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції суду.

Беручи до уваги, що позов подано 09.07.2018 року за вх. №9032/18 як вбачається з відбитка штемпеля вхідної кореспонденції суду, тому суд приходить до висновку, що позовна заява подана з дотриманням десятиденного строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 25 Закону України № 606- XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно із ч. 1, ч.2, ч.4 ст.52 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до ст.57 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що накладаючи арешт на рухове майно позивача постановою від 19.02.2014 року відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, суд враховую наступне.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно пунктів 5, 6 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює наслідки завершення виконавчого провадження визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 2 вказаної статті, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, вищевказаною статтею чітко визначено, що при поверненні виконавчого документа стягувачеві (у даному випадку держава) державний виконавець повинен був зняти арешт, накладений на майно боржника та скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, про що зазначити у постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві ( ч. 2 ст. 50 Закону України № 606- XIV).

Однак, при винесенні постанови від 10.07.2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, у порушення ч. 1, 2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» допустив протиправну бездіяльність і не зняв арешт з рухомого майна боржника ОСОБА_2, чим порушив права останнього.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, позивачем надано достатні письмові докази, якими підтверджується бездіяльності державного виконавця щодо не зняття арешту з рухомого майна ОСОБА_2 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.07.2014 року ВП № 42129630, в той час, як відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених уточнених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції №0.0.1077839171.1 від 06.07.2018.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії та рішення ОСОБА_3 відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області яке оформлене листом №24644 від 15.06.2018 року про відмову в знятті арешту з майна боржника ОСОБА_2.

Зняти арешт з майна боржника ОСОБА_2, накладеного згідно постанови про арешт коштів боржника та оголошення заборони його відчуження від 19.02.2014 у виконавчому провадженні №42129630.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041370) на користь ОСОБА_2 (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 26Б, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_2 (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 26Б, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач ОСОБА_3 відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041370).

ОСОБА_5 Костюкевич