Рішення № 75768429, 06.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2018Справа № 910/18972/17За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

До Приватного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний»

про стягнення 4 060 517,75 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Григоренко І.В.

від відповідача: Задорожній Р.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Фонду державного майна України до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 3 365 363,28 грн. та пені в сумі 695 154,47 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору оренди №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції договору про внесення змін №91 від 17.03.2017р. в частині сплати різниці з орендної плати, що виникла з 30.06.2016р. між сплаченою та нараховано орендною платою на підставі акту оцінки орендованого майна. При цьому, в якості обґрунтування розміру заявленої до стягнення заборгованості позивачем представлено суду відповідні розрахунки.

Ухвалою від 02.11.2017р. порушено провадження по справі №910/18972/17 та призначено її розгляд на 17.11.2017р.

Ухвалою від 26.12.2017р. постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою від 26.03.2018р. Господарським судом міста Києва було призначено судову експертизу та зупинено провадження по справі.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Фонд державного майна України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2018р. скасувати та передати справу для подальшого розгляду до Господарського суду міста Києва.

Постановою від 30.05.2018р. Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фонду державного майна України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2018р. у справі № 910/18972/17 задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2018р. у справі № 910/18972/17 скасовано; матеріали справи 910/18972/17 повернено до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.

Ухвалою від 26.06.2018р. розгляд справи було призначено на 13.07.2018р.

13.07.2018р. до господарського суду надійшло клопотання позивача про залучення по справі правонаступника Фонду державного майна України - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом у судовому засіданні 13.07.2018р.

Ухвалою від 13.07.2018р. було замінено позивача у справі Фонд державного майна України на його правонаступника Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

У судовому засіданні 13.07.2018р. судом було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

06.08.2018р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до завершення розгляду в порядку адміністративного судочинства справи №826/3271/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» до Фонду державного майна України про визнання протиправними дій, визначення недійсним акту оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства «Київський завод шампанських вин «Столичний» від 17.03.2017р. При цьому, суд виходив з наступного.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

За приписами п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Проте, за висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Тоді як, розгляд справи по суті було призначено 13.07.2018р., що фактично виключає можливість на теперішній час зупинити провадження по справі з підстави, визначеної п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, клопотання відповідача про зупинення провадження по справі було залишено судом без задоволення.

У судовому засіданні 06.08.2018р. представником позивача було надано усні пояснення по спору, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача було надано усні пояснення по справі, згідно яких проти задоволення позову заперечено.

В судовому засіданні 06.08.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

06.11.1992р. між Фондом державного майна України (орендодавець) та організацією орендарів орендного підприємства Київський завод шампанських вин (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно Київського заводу шампанських вин: основні засоби - первісна вартість 205372 тис.руб., залишкова вартість основних засобів - 74 326 тис.руб., незавершене капітальне будівництво - тис.руб., обладнання, яке вимагає монтажу, 3421 тис.руб., запаси та витрати 117189 тис.руб., в тому числі, незавершене виробництво 19400 тис.руб., грошові кошти 4193 тис.руб., загалом оборотних засобів 112996 тис.руб., фонд розвитку виробництва 13171 тис.руб., амортизаційний фонд, статутний фонд 170997 тис.руб.

Вступ орендаря у володіння майном наступає разом з підписанням договору.

За умовами п.2 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. здача майна в оренду не має наслідком передачі орендареві права власності на це майно. Власником об'єкта оренди є держава, а орендар володіє користується та розпоряджається майном протягом строку оренди.

Пунктом 3.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. передбачено, що орендна плата перераховується в державний бюджет України рівними долями щоквартально згідно додатку №2.

Розмір орендної плати може переглядатись достроково за вимогою сторін за умови зміни, встановлених централізовано цін та тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством (п.3.2 договору №Д-1455 від 06.11.1992р.).

Своєчасно не перерахована орендна плата чи перерахована не в повному обсязі стягується за весь період заборгованості до бюджету з урахуванням пені в розмірі 0,2% із заборгованої суми за кожен день прострочення (включаючи день оплати) (п.п.3.3 договору №Д-1455 від 06.11.1992р.).

Даний договір укладено з 06.11.1992р. по 06.11.1995р. Після спливу строку договору орендар має переважне право на його поновлення. За відсутності заяви однією зі сторін про припинення чи зміну по закінченню строку дії договору, останній є продовженим на той же строк та на тих самих умовах, які було передбачено (п.п.6.1, 6.4 договору №Д-1455 від 06.11.1992р.).

Як свідчать матеріали справи, згідно акту приймання-передачі орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в користування об'єкт оренди за договором №Д-1455 від 06.11.1992р.

Додатковою угодою від 23.10.1995р. сторонами викладено договір №Д-1455 від 06.11.1992р. в новій редакції.

Згідно п.1.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди від 23.10.1995р. з метою підвищення ефективності використання державного майна й досягнення найбільших результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно Київського заводу шампанських вин: основні фонди, вартість яких становить: первісно 183033 млн.крб.; залишкова 82764 млн.крб.; незавершене будівництво 1 млн. крб..; обладнання, що потребує монтажу, 3 млн.карб.; виробничі запаси й затрати 117,2 млн. карб.; в тому числі, незавершене виробництво 19,4 млн.карб.; обігові кошти всього 113 млн.карб.; статутний фонд 80180 млн.карб.; амортизаційний фонд 1824 млн.карб.

За умовами п.3.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди від 23.10.1995р. розмір орендної плати на 01.10.1995р. становить 2827,497 млн.карб. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Амортизаційні відрахування залишаються в розпорядженні підприємства й використовуються на оновлення основних фондів.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному розмірі, стягується в бюджет за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі 0,5% суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати) (п.3.4 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди від 23.10.1995р.).

Цей договір діє з 23.10.1995р. до 23.10.1998р. За відсутності заяви однієї зі сторін про припинення чи зміну по закінченню строку дії договору, останній є продовженим на той же строк та на тих самих умовах, які було передбачено (п.п.7.1, 7.4 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди від 23.10.1995р.).

Згідно акту прийому-передачі орендарем було передано, а орендодавцем прийнято у строкове, платне користування об'єкт оренди за договором №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди від 23.10.1995р.

20.11.1998р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору №Д-1455 від 06.11.1992р., якою погоджено продовжити до 31.12.2001р. термін дії договору оренди та передбачено обов'язок орендаря протягом 6 місяців з дня набрання чинності цією угодою реорганізувати організацію.

Додатковою угодою №1114 від 08.10.1999р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. сторонами погоджено внести зміни до преамбули договору та визначити, що орендодавцем є Фонд державного майна, а орендаря замінено його правонаступником - Закритим акціонерним товариством «Київський завод шампанських вин «Столичний».

Додатковою угодою №1296 від 27.08.2001р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. сторонами викладено предмет договору в новій редакції, зокрема визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс (підприємство), склад якого визначено згідно з актом оцінки вартості майна станом на 01.06.2000р., відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №75 від 19.01.2000р., протоколу інвентаризації майна цілісного майнового комплексу Київського заводу шампанських вин та майна Закритого акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» (відповідно до Положення «Про інвентаризацію майна державного підприємства, яке передається в оренду», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 02.03.1993р. №158), затвердженого 29.12.2000р. регіональним відділенням ФДМУ по м.Києву, а саме передається в оренду майно Київського заводу шампанських вин: балансова вартість основних засобів - 1862174,50 грн.; відновна балансова вартість основних засобів за вирахуванням зносу - 8161977,68 грн., в тому числі, орендованих основних засобів - 6587522,68 грн., витрати на капітальний ремонт - 1574455 грн., відновна вартість не встановленого устаткування - 55042,31 грн.; компенсація орендарем державні погіршення стану та загибелі орендованого майна - 22367,91 грн. Всього вартість цілісного майнового комплексу орендованого підприємства - 8239387,90 грн.

Вступ орендаря в строкове платне користування підприємством настає одночасно із підписанням сторонами додаткової угоди та акту приймання-передачі підприємства (п.2.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р.).

За умови п.3.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р. розмір місячної орендної плати за базовий місяць вересень 1995р., визначений на підставі Методики розрахунку орендної плати, яка зафіксована в додатковій угоді від 23.10.1995р., зі змінами та доповненнями станом на 01.10.1995р., становить 28274,97 грн., з урахуванням індексу інфляції на 01.10.2000р. становить 97 633,21 грн. Нарахування суми податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно п.3.2 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р. орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р. передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету щоквартально до 10-го числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Ця додаткова угода діє до 31.12.2005р. включно. Після закінчення терміну дії цієї додаткової угоди орендар має переважне право на її продовження на новий термін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цієї додаткової угоди після закінчення строку її чинності протягом одного місяця угода підлягає продовженню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цією угодою з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цієї угоди (п.п.10.1, 10.6 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р.).

27.08.2001р. сторонами складено та підписано акт прийому-передачі до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №1296 від 27.08.2001р.

Додатковою угодою №186 від 28.04.2006р. контрагентами продовжено дію договору №Д-1455 від 06.11.1992р. до 30.06.2006р.

Додатковою угодою №293 від 29.06.2006р. сторонами також було викладено договір №Д-1455 від 06.11.1992р. в новій редакції.

Зокрема, визначено, що розмір орендної плати становить без податку на додану вартість за базовий місяць розрахунку травень 2006р. - 116 603,08 грн. Нарахування суми податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за поточний місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.п.3.1, 3.2 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №293 від 29.06.2006р.).

Сторонами досягнуто згоди, що договір діє до 30.06.2016р. включно (п.10.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №293 від 29.06.2006р.).

29.06.2006р. сторонами підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Київський завод шампанських вин». У додатку №1 до вказаного акту контрагентами погоджено перелік основних засобів, що передаються Фондом державного майна в оренду Закритому акціонерному товариству «Київський завод шампанських вин «Столичний».

Додатковою угодою №631 від 31.10.2007р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. сторонами погоджено, що орендна плата за базовий місяць розрахунку травень 2006р. становить 171830,09 грн.

У додатковій угоді №288 від 09.08.2011р. сторонами викладено преамбулу договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в новій редакції, зокрема визначено, що орендарем є Публічне акціонерне товариство «Київський завод шампанських вин «Столичний».

Згідно додаткової угоди №423 від 11.11.2011р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. розмір орендної плати за вересень місяць 2011р. становить 446 763,52 грн. без податку на додану вартість.

Договором №221 від 30.06.2016р. сторонами продовжено дію договору №Д-1455 від 06.11.1992р. до 31.07.2016р. включно.

Договором №279 від 29.07.2016р. строк дії договору №Д-1455 від 06.11.1992р. продовжено до 20.09.2016р. включно.

01.09.2016р. сторонами укладено договір №338, яким продовжено дію договору №Д-1455 від 06.11.1992р. до 31.12.2016р.

Договором №8 від 19.01.2017р. продовжено дію договору №Д-1455 від 06.11.1992р. до 31.03.2017р.

17.03.2017р. сторонами укладено договір №91 про внесення змін до договору №Д-1455 від 06.11.1992р.

Вказаним договором сторонами внесено зміни до предмету договору.

Одночасно, контрагентами погоджено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України, і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди червень 2016р. - 1 887 247, 08 грн. Зазначений розмір орендної плати застосовується з 30.06.2016р.

Контрагентами досягнуто згоди, що орендар зобов'язується на підставі письмового повідомлення орендодавця сплатити протягом трьох місяців різницю з орендної плати, що виникла з 30.06.2016р. між сплаченою та нарахованою орендною платою, на підставі акту оцінки орендованого майна.

Згідно п.3.4 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції договору №91 від 17.03.2017р. орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Якщо останній день сплати орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то сплата має відбуватись напередодні у робочий день.

Цей договір діє по 30.06.2021р. включно (п.10.1 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції договору №91 від 17.03.2017р.).

Наразі, твердження відповідача про невідповідність вимогам чинного законодавства акту оцінки цілісного майнового комплексу на підставі якого було збільшено розмір орендної плати згідно додаткової угоди №91 від 17.03.2017р., не спростовують правомірності та дійсності означеної угоди.

При цьому, суд зауважує, що згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наразі, належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів визнання додаткової угоди №91 від 17.03.2017р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р. недійсною у визначеному чинним законодавством порядку матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приймає до уваги договір №Д-1455 від 06.11.1992р. з урахуванням всіх внесених до останнього відповідними додатковими угодами змін, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Наразі, за твердженнями позивача, станом на листопад 2017 року у відповідача утворилась заборгованість з внесення орендних платежів за користування цілісним майновим комплексом Київського заводу шампанських вин на загальну суму 3 365 563,28 грн., що і стало підставою для нарахування пені і звернення до суду з розглядуваним позовом.

На підтвердження означених обставин заявником було представлено суду розрахунок щодо нарахованих сум орендної плати та часткових оплати, які було внесено орендарем.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем було надано до матеріалів справи платіжні доручення за період з 06.07.2016р. по 13.10.2017р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Публічного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» (найменування якого було змінено на Приватне акціонерне товариство «Київський завод шампанських вин «Столичний») підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини тривають після набрання вказаним нормативно-правовим актом законної сили) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами 1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За приписами ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Судом вказувалось, що згідно умов договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції договору №91 від 17.03.2017р. орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України, і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди червень 2016р. - 1 887 247, 08 грн. Зазначений розмір орендної плати застосовується з 30.06.2016р.

Орендар зобов'язується на підставі письмового повідомлення орендодавця сплатити протягом трьох місяців різницю з орендної плати, що виникла з 30.06.2016р. між сплаченою та нарахованою орендною платою на підставі акту оцінки орендованого майна.

Згідно п.3.4 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції договору №91 від 17.03.2017р. орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Якщо останній день сплати орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то сплата має відбуватись напередодні у робочий день.

Отже, виходячи з вищенаведених умов укладеного між сторонами правочину та приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк внесення орендних платежів, нарахованих станом на листопад 2017р. з урахуванням змісту додаткової угоди №91 від 17.03.2017р. до договору №Д-1455 від 06.11.1992р., настав.

Проте, як вказувалось вище, за твердженнями позивача, станом на листопад 2017 року у відповідача утворилась заборгованість з внесення орендних платежів за користування цілісним майновим комплексом Київського заводу шампанських вин на загальну суму 3 365 563,28 грн.

Наразі, заперечення відповідача стосовно невірності наведеного позивачем розрахунку суми основної заборгованості суд до уваги не приймає з урахуванням наступного.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, всупереч наведеного вище, незважаючи на передбачений господарським процесуальним кодексом України обов'язок з доказування, відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами обставин наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

За таких обставин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №Д-1455 від 06.11.1992р. щодо внесення орендних платежів у визначеному розмірі та строки не надав, господарський суд дійшов висновку стосовно задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 3 365 563,28 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 695 154,47 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Наразі, суд звертає увагу на те, що при нарахуванні пені слід враховувати, що остання нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Вказану правову позицію викладено у п.п.1.9, 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

За умовами п.3.6 договору №Д-1455 від 06.11.1992р. в редакції додаткової угоди №293 від 29.06.2006р. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується на користь бюджету, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати.

З огляду на порушення орендарем своїх обов'язків з внесення орендних платежів за договором №Д-1455 від 06.11.1992р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 695 154,47 грн.

Відповідачем контрозрахунку неустойки до матеріалів справи не надано.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають розрахунку.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» (04073, м.Київ, вул.Сирецька, будинок 27, ЄДРПОУ 30373419) на користь Державного бюджету України заборгованість в розмірі 3 365 563,28 грн., пеню в сумі 695 154,47 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський завод шампанських вин «Столичний» (04073, м.Київ, вул.Сирецька, будинок 27, ЄДРПОУ 30373419) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г, ЄДРПОУ 19030825) судовий збір в розмірі 60 907,77 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2018р.

Суддя Спичак О.М.