Рішення № 75768365, 03.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2018Справа № 910/3735/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг»

до 1. Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Веріса»

про визнання відсутнім права

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кукота О.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Васів Ю.М. (представник за довіреністю)

від відповідача-1 - Сенько А.В. (представник за довіреністю)

від відповідача-2 - не з'явились

В судовому засіданні 03.08.2018р., відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено сторін, що повний текст рішення буде складено та підписано 09.08.2018р.

СУТЬ СПОРУ:

29 березня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (позивач) надійшла позовна заява б/н 27 березня 2018 року до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріса" (відповідач-2), щоб в судовому порядку:

- визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріса" сплати суму боргу в розмірі 50 250 717,60 гривень за кредитним договором № 4В14І72И від 17.02.2014 року, що сплачений Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" відповідно до договору поруки;

- визнати відсутнім права у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" вимагати за кредитним договором № 4В14172И від 17.02.2014 року стягнення суми заборгованості у розмірі 50 250 717,60 гривень із Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріса", який був сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачем на підставі договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016 року виконано зобов'язання відповідача-2 перед відповідачем-1 за кредитним договором № 4В14172И від 17.02.2014 року, проте відповідачами не визнається факт погашення заборгованості (виконання зобов'язання) позивачем, як і не визнається факт переходу до поручителя згідно договору поруки права вимоги за кредитним зобов'язанням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі № 910/3735/18 позовну заяву б/н від 27 березня 2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" до 1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріса" про визнання права та визнання відсутнім права залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" строк до 26.04.2018 року для виправлення встановлених судом недоліків.

16 квітня 2018 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" надійшла заява б/н від 14.04.2018 року "На виконання ухвали суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/3735/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.05.2018 року.

Відповідач-1 надав відзив на позов, проти задоволення позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим договором або законом способам захисту прав через відсутність порушеного права, наслідком чого є невідповідність способу захисту права способам визначеним законодавством, що свідчить про наявність обов'язкових підстав для відмови у задоволенні позову.

03.05.2018 року позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування у відповідача:

- розгорнутого розрахунку заборгованості по кредитному договору №4В14172И від 17.02.2014р. із відображенням нарахувань та здійснення виплат;

- належним чином засвідченої копії кредитного договору №4В14172И від 17.02.2014р.

В підготовчому засіданні 30.05.2018 року судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання, оскільки всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України позивач не зазначив обставини, які може підтвердити цей доказ або аргументи, які він може спростувати.

В підготовчому засіданні 15.05.2018 року судом було постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 31.05.2018 року.

В підготовчих засіданнях 31.05.18 року, 19.06.2018 року, 05.07.2018 року судом оголошувались перерви.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 19.06.2018 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 12.07.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3735/18 до судового розгляду по суті на 03.08.2018 року, про що сторін було повідомлено під розписку.

В судовому засіданні 03.08.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача-2 в судове засідання 03.08.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача-1, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 року шляхом використання електронного цифрового підпису (печатки) між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг» (поручитель) було укладено договір поруки №4В13251И/П (надалі - «договір поруки»).

Предметом цього договору є надання поруки позивачем перед відповідачем-1 за виконання ТОВ «Веріса» своїх зобов'язань, зокрема, за кредитним договором №4В14172И від 17.02.2014р., а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов відповідних кредитних договорів (п. 2 договору поруки).

Пунктом 5 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання ТОВ «Веріса» (боржник) обов'язку пункту 1 цього договору, відповідач-1 направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 договору поруки позивач зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі відповідача-1, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

До позивача, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору поруки).

Відповідач-1 зобов'язаний у випадку виконання позивачем обов'язку боржника за кредитним договором передати позивачу впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 18.11.2016 року було сплачено на користь відповідача-1 50 250 717,60 грн. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за період з 01.10.2016р. по 31.12.2016р., в якій на 5 сторінці в 18 рядку в графі «Призначення платежу» зазначено: «исполнение обязательств по кред. договору №4В14172И от 17.02.2014 согласно договора поручительства №4В13251И/П от 17.11.2016».

05.03.2018 року позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою, в якій повідомив про виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків та просив відповідача-1 визнати право позивача вимагати від ТОВ «Веріса» сплати суми боргу за кредитним договором, визнати відсутнім у відповідача-2 права вимагати від ТОВ «Веріса» сплати суми боргу за кредитним договором, надати всі оригінали та завірені копії, які стосуються кредитного договору №4В14172И від 17.02.2014 року, договору поруки №4В13251И/П.

В якості доказу відправлення вказаної вимоги позивачем надано копію фіскального чеку ФН 3000009496 від 05.03.2018 року.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Приписами статті 2 ГПК України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 встановлено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного або невизнаного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах №910/14036/17 від 22.02.2018 та №910/14539/17 від 27.02.2018.

Матеріали справи не містять документального підтвердження того, що позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити грошові кошти в сумі 50 250 717,60 грн., а останній відмовився від цього. Так само, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач-1 звертався до відповідача-2 з вимогою виконати умови кредитного договору та/або до позивача з вимогою виконати умови договору поруки.

Крім того, слід зазначити, що в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до договору поруки, виконав обов'язок відповідача-2 перед відповідачем-1, здійснив погашення заборгованості в сумі 50 250 717,60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з рахунку.

Разом з тим, частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частині 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Так, частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частинами 1-2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частин 1-2 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за кредитним договором.

Суд вказує про те, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що станом на 18.11.2016 року заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 за кредитним договором становила саме 50 250 717,60 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 50 250 717,60 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за відповідача-2 за кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин 1 та 2 статті 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Даний висновок також узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

У свою чергу, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Окрім того, позивачем документально не підтверджено, яким чином ним визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника. Також, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за кредитним договором.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє позивачу у вимозі про стягнення з відповідача судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.08.2018р.

Суддя О.В. Котков