Рішення № 75768268, 24.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018Справа № 910/32720/15Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

про відшкодування шкоди в сумі 49 723, 00 грн.

Представники:

від позивача: Гайдамащук О.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" 49 723,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача за полісом страхування №АВ/1936159. Тобто, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як страховика забезпеченого транспортного засобу, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав зобов'язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Iveco Eurocargo, державний номер НОМЕР_2, цивільна відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/1936159, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/32720/15 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 18136,20 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 444,26 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 2409,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.04.2018 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/32720/15 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/32720/15 скасовано повністю, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/32720/15 передано судді Картавцевій Ю.В.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 суд ухвалив: прийняти справу до розгляду, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 12.06.2018.

У підготовче засідання 12.06.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.07.2018.

У підготовче засідання 10.07.2018 з'явилися представники сторін.

У підготовчому засіданні 10.07.2018 судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.07.2018.

24.07.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, у якому представник відповідача зазначає, що різниця між вартістю транспортного засобу до настання ДТП і після ДТП становить 65103,17 грн., однак, полісом АВ/1936159 передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що становить 50000,00 грн. та франшизу у розмірі 500,00 грн.

У судове засідання 24.07.2018 прибув представник позивача, підтримав позов та подав додаткові документи - копії тих документів, які були подані до суду 23.08.2016 з відміткою суду про отримання. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 24.07.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2013 між позивачем, як страховиком, та Товариством обмеженою відповідальністю "ОНУР Конструкціон Інтернешнл", як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту №06/6752050/1809/13, за умовами якого (п.п.3.1, 5.1, 6.2.1) страховик зобов'язується у разі настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування на умовах і в обсязі, передбаченими цим договором, а страхувальник зобов'язується вчасно і в повному обсязі сплачувати страхові платежі. Предметом цього договору (об'єктом страхування) є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ, застрахований ТЗ) та додатковим обладнанням, встановленим на ньому (далі - ДО), що зазначені в Додатку 1 "Перелік застрахованих транспортних засобів та додаткового обладнання" до цього договору (далі - Додаток 1) та належать страхувальникові на праві приватної власності (або зазначити інше право володіння). Страховим ризиком, серед іншого, є ризик "дорожньо-транспортна пригода".

Згідно з Переліком застрахованих транспортних засобів та додаткового обладнання (Додаток 1 до Договору добровільного страхування) позивачем, зокрема, було застраховано транспортний засіб марки Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску.

06.05.2014 у м. Житомирі на перехресті пр-т. Миру та вул. М. Жукова сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_4.

Згідно з постановою Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2014 у справі №295/7393/14-п ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В результаті ДТП зазнав пошкоджень застрахований позивачем за Договором добровільного страхування автомобіль марки Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1).

Згідно зі звітом №02076/КВ про оцінку вартості (розміру) збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, складеним регіональним партнером Товариства з обмеженою відповідальністю "Декра Експерт" Фізичною особою-підприємцем Цурпаленком Є.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №14370/13 від 20.02.2013), станом на 30.05.2014 ринкова вартість транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) складає 184327,15 грн., вартість відновлювального ремонту - 184752,70 грн.

Страхувальник позивача звернувся до нього із заявою про настання страхового випадку.

Відповідно до страхового акту 2 №2300046659 від 10.03.2015 позивач визначив розмір страхового відшкодування у сумі 49723,00 грн. (з урахуванням: 16 251,96 грн., з яких: 11801,50грн. - в погашення не сплаченої частини по договору, 4 450,46 грн. - неоплаченої частини страхової премії).

Оскільки Договір добровільного страхування передбачає сплату страхового платежу частинами, позивач здійснив зарахування частини страхового відшкодування у сумі 16251,96 грн. в рахунок оплати несплаченої частини страхової премії за вказаним договором, що свідчить надана суду бухгалтерська довідка №22-19/11858 від 30.09.2015. Решта суми страхового відшкодування у розмірі 33471,04 грн. була виплачена позивачем його страхувальнику згідно з платіжним дорученням №0009668 від 11.03.2015.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін

Виходячи із вказаних положень, зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою односторонній правочин та має своїм наслідком припинення зобов'язань.

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За змістом статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе, часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що на підставі ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування, тому просив стягнути на його користь 49 723 грн.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 02.04.2018 зазначив, що судом першої інстанції було взято для розрахунку дійсну вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 на дату укладання договору страхування від 30.12.2013, оскільки сторонами не надано суду визначення ринкової вартості транспортного засобу станом на 05.05.2014, тобто, саме перед дорожньо-транспортною пригодою, разом з тим, даним судом було призначено судову експертизу та взято до розрахунку ринкову вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, в пошкодженому стані, станом на 10.03.2015, а саме, на дату складання позивачем страхового акту в результаті визнання події страховим випадком, тобто, станом не на момент одразу після ДТП, а саме, 06.05.2014, а станом на дату більш ніж через 10 місяців після зазначеного ДТП, що не відповідає ч.2. ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про страхування":

"Страхування може бути добровільним або обов'язковим."

Відповідно до ч.1 та п.6 ч.4 ст.6 зазначеного Закону:

"Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути: страхування наземного транспорту (крім залізничного)."

Згідно з п.9 ч.1 ст.7 вказаного Закону:

"В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: 9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів."

Відповідно до ч.1 ст.25 наведеного Закону:

"Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком."

Відповідно до ст.30 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів":

"30.1. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим.

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

30.2. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди."

Таким чином, відповідно до ст.5, п.6 ч.4 ст.6 та п.9 ч.1 ст.7 Закону України "Про страхування" добровільне страхування наземного транспорту та обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є двома абсолютно різними видами страхування.

Згідно з ч.1 ст.6 та ч.1 ст.25 наведеного Закону добровільне страхування, в т.ч. наземного транспорту, - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Таким чином, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.

Разом з тим, ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України "Про страхування" передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

В свою чергу, ч.22.1 ст.22 та ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в т.ч. визначають, які саме витрати у зв'язку з фізичним знищенням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.

Частина 2.1. статті 2 наведеного Закону прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч.22.1 ст.22 та ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як встановлено судом, шкоду було заподіяно водієм автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) ОСОБА_3 під час експлуатації вказаного автомобіля і його вину у вчиненні ДТП встановлено постановою Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2014 у справі №295/7393/14-п. На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як особи, яка експлуатує автомобіль марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ/1936159 (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 500,00 грн.). Отже, відповідач є особою, на яку вказаним Полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2), на час ДТП.

За умовами Договору добровільного страхування (п.п.6.3, 15.15) під конструктивною загибеллю застрахованого транспортного засобу сторони розуміють таке пошкодження застрахованого транспортного засобу, коли вартість відновлення (ремонту) пошкодженого транспортного засобу становить 75 і більше відсотків від його дійсної вартості безпосередньо перед настанням страхового випадку у день його настання.

У разі конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу та (або) додаткового обладнання розмір страхового відшкодування обчислюється як різниця між встановленою для такого транспортного засобу страховою сумою, зменшеною на розмір зносу транспортного засобу за період дії договору, і дійсною вартістю пошкодженого внаслідок настання страхового випадку застрахованого транспортного засобу, загальною сумою страхових відшкодувань, виплачених раніше (крім випадків, коли у п.7.6 договору передбачена неагрегатна страхова сума (ліміт зобов'язань страховика), розміром безумовної франшизи та сумою інших відрахувань відповідно до умов договору (зокрема, передбачених п.16.10 договору), при цьому: розмір зносу застрахованого транспортного засобу за фактичну кількість днів дії договору, визначається із розрахунку 0% зносу на рік, рік приймається рівним 365 днів; дійсна вартість, пошкодженого внаслідок настання страхового випадку, транспортного засобу визначається на підставі висновку спеціаліста визначеної страховиком експертної організації, виконаного відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. При цьому застрахований транспортний засіб страхувальник залишає у себе.

Згідно з додатком №1 до названого договору дійсна вартість застрахованого транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) на момент укладання договору, складає 146 801,05 грн.

Під час першого розгляду справи судом було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатами проведення експертного дослідження було складено висновок №5028/16-54 від 14.07.2017, згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) в пошкодженому стані (утилізаційна вартість) станом на 10.03.2015 складає 128164,85 грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) станом на 10.03.2015 складає 394932,95 грн.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд у постанові від 02.04.2018 вказав, що місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний дійшов правомірного висновку , що вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) складає 269,02% від дійсної вартості автомобіля на дату укладання Договору добровільного страхування (146801,05 грн.), а тому, названий транспортний засіб вважається знищеним.

Відповідно до вищенаведеної ч.2. ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів": «Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.».

Таким чином, дана норма вимагає визначення, на який розмір змінилася вартість транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, дорожньо-транспортна пригода сталася 06.05.2014.

Для розрахунку суд бере дійсну вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 на дату укладання договору страхування від 30.12.2013 (146 801,05 грн.), оскільки сторонами не надано суду визначення ринкової вартості транспортного засобу станом на 05.05.2014, тобто, саме перед дорожньо-транспортною пригодою, а також, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02.04.2018, суд бере для розрахунку ринкову вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, в пошкодженому стані, станом на 06.05.2014, тобто відразу після ДТП, з метою визначення на який розмір змінилася вартість транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до висновку №5028/16-54 від 14.07.2017 утилізаційна вартість автомобіля Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 06.05.2014 складає 87274,19 грн.

За наведених обставин, вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що трапилась 06.05.2014, змінилась на 59526,86 грн. (146 801,05 грн. - 87274,19 грн.)

В той же час, позивачем заявлені вимоги про стягнення 49723,00 грн.

За договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/1936159) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50000, 00 грн., франшиза - 500,00 грн.

Відповідно до п. 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, враховуючи передбачений полісом № АВ/1936159 ліміт відповідальності за шкоду у розмірі 50000, 00 грн., франшизу у розмірі 500, 00 грн., розмір страхового відшкодування - 49723,00 грн., то вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми 49723,00 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 49500,00 грн., за вирахуванням франшизи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Також, представник позивача у судовому засіданні просив суд стягнути відповідача вартість проведеної експертизи.

За змістом ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 призначено судову автотоварознавчу експертизу у справі № 910/32720/15, проведення якої експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням експертизи, на даній стадії розгляду покладено на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПРОВІДНА".

Судом встановлено, що відповідно до акту здачі-приймання висновку, вартість експертизи складає 6606,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем сплачено вартість проведеної експертизи у розмірі 6606,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0034718 від 12.08.2016.

За наведених обставин, понесені позивачем витрати на проведення судової експертизи у справі підлягають розподілу за правилами ст. 129 ГПК України.

За змістом ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, а також за проведення судової експертизи покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04050, м. Київ, вулиця Глибочицька, будинок 44; ідентифікаційний код: 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25; ідентифікаційний код: 23510137) грошові кошти у розмірі 49500 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., судовий збір за подання позову у розмірі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. 54 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1752 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дві) грн. 11 коп., судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1911 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять) грн. 39 коп. та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 6576 (шість тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 37 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.08.2018

Суддя Ю.В. Картавцева