Рішення № 75768256, 01.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2018Справа № 910/5664/18

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №910/5664/18

За позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» про стягнення 57 733,05 грн.

Представники учасників справи:

від позивача:Сажко Г.В. (дов. №47 «д» від 23.04.2018); від відповідача:не з'явився.

Обставини справи:

Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (далі - відповідач) про стягнення 57 733,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2017 у справі №910/12699/17 за позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» про стягнення 294 681,53 грн. з відповідача на користь позивача стягнуто 260297,84 грн., втім рішення не виконано, у зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача нараховані згідно існуючої заборгованості інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 відкрито провадження у справі №910/5664/18 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 12.06.2018.

В судовому засіданні 12.06.2018 суд, у відповідності до ст. 216 ГПК України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 26.06.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання від 12.06.2018.

Судове засідання, призначене на 26.06.2018 не відбулось, у зв'язку із чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 судове засідання у справі №910/5664/18 призначено на 13.07.2018.

Втім, у зв'язку з призначенням співбесіди з суддею в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 розгляд справи призначено на 24.07.2018.

В судовому засіданні 24.07.2018 суд, у відповідності до ст. 216 ГПК України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 01.08.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання від 24.07.2018.

В судовому засіданні 01.08.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 01.08.2018 не з'явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвал суду про повідомлення про час, місце та дату розгляду справи рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Отже, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами про дату, час та місце розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомив суду про причини неявки, суд постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 01.08.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2006 між Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» було укладено договір оренди №12-13, згідно з п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно Соснівського гранкар'єру, розміщене за адресою Макарівський район Київської області, с. Соснівка, що перебуває на балансі Макарівського райДУ, склад і вартість яких визначено відповідно до акта-передачі складеного станом на 26.12.2006, вартість якого становить за залишковою вартістю 410 867,54 грн.

Позивач, на виконання взятих за себе за договором зобов'язань, передав визначене договором майно в оренду відповідачу, проте відповідач свого грошового зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість по сплаті орендних платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/12699/17 задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» заборгованість по сплаті орендної плати за договором №12-13 від 28.12.2006 у розмірі 260 297,84 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4420,22 грн. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» 34 383,69 грн. заборгованості по орендній платі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за договором від 28.12.2006, по сплаті позивачу орендних платежів у розмірі 260297,84 грн. підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2017 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Втім, відповідач свого грошового зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 11 113,27 грн. за період з 20.04.2017 по 20.12.2017, інфляційних витрат у розмірі 37 404,07 грн. за період з 20.08.2016 по 27.03.2018 та 3% річних у розмірі 9 255,71 грн. за період з 20.08.2016 по 27.03.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183).

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Так, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що спірне грошове зобов'язання відповідача перед позивачем у розмірі 260 297,84 грн. станом на момент звернення останнього з позовом до суду не виконано, а отже має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, у зв'язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що при здійсненні вказаних нарахувань позивачем не було враховано, що день фактичної оплати до суми заборгованості не включається. Відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, за заявлений період, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 9 233,56 грн. - 3% річних, а в іншій частині стягнення 3% річних в сумі 22,15 грн. слід відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 11113,27 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 20.04.2017 по 20.12.2017.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Так, стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що орендна плата перерахована несвоєчасно, або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю у визначеному пунктом 3.3 порядку, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 0,5% суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначені періоду прострочення, а відтак, за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 10982,16 грн., в іншій частині стягнення пені в сумі 131,11 грн. слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» на користь Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» пені у розмірі 10 982,16 грн., інфляційних витрат у розмірі 37 404,07 грн. та 3% річних у розмірі 9 233,56 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» про стягнення 57 733,05 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (03115, м.Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б; ідентифікаційний код 30782182) на користь Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, ідентифікаційний код 33096517) пеню у розмірі 10 982 (десять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 9 233 (дев'ять тисяч двісті тридцять три) грн. 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 37 404 (тридцять сім тисяч чотириста чотири) грн. 07 коп. та судовий збір у розмірі 1 758 (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім) грн. 54 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2018.

Суддя Т.В. Васильченко