Рішення № 7576569, 14.01.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.01.2010 Справа № 3/216-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

до Приватне підприємство "МП "Стаер"

про стягнення 48058 грн. 19 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2 дов. ВММ №393128 від 22.12.2009р.

від відповідача: Стародубець М.І. - керівник.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «МП Стаєр»(відповідач) заборгованості у сумі 48058,19 грн., з яких: 46342,40 грн. основний борг, 1715,79 грн. пеня.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги визнає частково - в сумі основного боргу, проти стягнення пені заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, підрядник) та Приватним підприємством "МП"Стаєр" (відповідач, замовник) було укладено Договір підряду №1 від 01.07.2009 року (далі Договір), відповідно до умов якого позивач доручив підряднику виконання робіт з розкроєння плит, установці каркасу, утепленню та облицьовуванню фасаду композитними панелями.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення. Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду, тому в даному випадку слід застосовувати до правовідносин сторін главу 61 Цивільного Кодексу України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона - (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з п.3.1. Договору вартість робіт складає 49268,40 грн.

У відповідності до п.3.6. Договору замовник проводить остаточний розрахунок з підрядником не пізніше 15 банківських днів після закінчення робіт на підставі акту приймання передачі виконаних робіт.

На виконання умов п.п.8.1.2. Договору сторони 15.07.2009 року підписали акт виконаних робіт на суму 49268,40 грн.

Враховуючи викладене, суд констатує, що позивач свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач заборгованість погасив частково, заборгувавши 46342,40 грн. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати решти основного боргу у розмірі 46342,40 грн.

29.09.2009 року сторони підписали акт звірки розрахунків (а.с.14), в якому підтверджується заборгованість відповідача в сумі 46342,40 грн.

Позивач 15.10.2009 року надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою оплати заборгованості (а.с.15-17). Отриману 16.10.2009 року претензію відповідач залишив без відповіді та реагування.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 46342,40 грн.

основного боргу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п.10.1.1. Договору у випадку прострочення оплати вартості виконаних робіт відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до розрахунку ціни позову (а.с.3), позивачем визначено період стягнення пені з 31.07.2009 р. по 07.12.2009 р. Суд зазначає, оскільки акт виконаних робіт був підписаний 15.07.2009 р., а пунктом 3.6. Договору передбачено оплату виконаних робіт протягом п»ятнадцяти банківських днів, період пені треба визначити з 05.08.2009 р. по 07.12.2009 р.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок пені за період з 05.08.2009 р. по 07.12.2009 р. Сума пені становить 3266,82 грн.., втім, з огляду на відсутність законних підстав для виходу за межі позовних вимог, пеня підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі, а саме

1715,79 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на порушення позивачем строків виконання договірних зобов»язань та фальсифікацію дати на акті приймання-передачі виконаних робіт. Оскільки вищевказані обставини не доведені відповідними доказами, - суд відхиляє доводи відповідача.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З огляду на те, що спір доведено до суду з вини відповідача, з останнього, на користь позивача, стягуються витрати по сплаті держмита у розмірі 480,59 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі ст.ст. 525, 526, 530, 625, 837 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173,193, ч.1 ст.230, ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Приватного підприємства «МП «Стаєр»(75500, м.Генічеськ, вул..Чкалова,90, р/р 26007054160200 АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 14120423) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 р/р НОМЕР_2 АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) основного боргу в сумі 46342,40 грн., пені в сумі 1715,79 грн., в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 480,59 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя В.В.Людоговська

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до ст.84 ГПК України 15.01.2010 р.