Рішення № 7576543, 20.11.2009, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 2-169/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2009 року Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.

при секретарі Бартош О.

з участю представника сторони ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ДП „Ефорт-13” ЗАТ „Агентство економічної безпеки „Ефорт”, та до ДП „Ефорт-Гарант-5” ТзОВ „Ефорт-Гарант” про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поновленні на роботі, стягнення належних сум при звільненні, зміни формулювання причин звільнення та дати звільнення, стягнення майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працював охоронником у відповідача. Зважаючи на те, що на думку позивача, відповідач ущемлював його трудові права, позивач вирішив припинити трудові відносини, про що написав заяву. Роботодавець звільнив його з роботи з 21.04.07 р. за ч.1 ст. 38 КЗпП України. При цьому не були виплачені всі суми, що підлягають до виплати при звільненні (заробітна плата, інші нарахування). Роботодавець також не видав трудову книжку, що перешкоджало позивачеві працевлаштуватися на іншу роботу саме за цією трудовою книжкою. Позивач вважає, що таке звільнення мало б бути проведене на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, а тому просить суд постановити рішення, яки встановити факти, що мають юридичне значення; постановити рішення про поновлення на роботі, стягнення належних сум при звільненні, зміни формулювання причин звільнення та дати звільнення, стягнення майнової та моральної шкоди.

Позивач позов підтримав та пояснив про обставини, описані вище. Подав суду письмові пояснення, в яких детально викладені обґрунтування заявлених вимог, наведені розрахунки тих грошових коштів які, на думку позивача, повинні бути йому виплачені за рахунок відповідачів.

Представник відповідачів позов не визнав і пояснив, що звільнення працівника було проведено за результатами розгляду його ж заяви, а тому правомірно; працівнику були нараховані належні суми при звільненні; частина з цих коштів була переведена на картковий рахунок позивача 30.07.1997 року. Вважає, що позивач не довів нібито заподіяну йому моральну шкоду. Зважаючи на це вважає позов безпідставним та просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працював в ДП « Ефорт-13» ЗАТ «Агентство економічної безпеки «Ефорт». Наказом №18-к від 21.04.2007 р. був звільнений з роботи на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України. В матеріалах справи є заява, підписана позивачем, в якій він просить звільнити його з роботи за власним бажанням.

Позивача ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі його особистої заяви від 21.04.07 р., в якій жодних посилань на порушення роботодавцем норм чинного законодавства та прохань про звільнення з підстав, передбачених ч.3 ст.З8 КЗпП України не було зазначено.

Оскільки підстав для відмови та дотримання двотижневого терміну попередження перед звільненням (ч.1 ст. 38 КЗпП України) у роботодавця не було, прохання ОСОБА_2 було задоволене. В результаті чого видано наказ про звільнення та внесено запис до трудової книжки. Позивач неодноразово стверджував, що підпис в заяві на звільнення від 21.04.07 р. йому не належить. У зв’язку з цим за ініціативою відповідача був направлений запит № 1680 від 01 серпня 2007 року у НДЕКЦ при УМВС України у Рівненській області на проведення почеркознавчої експертизи, з метою визначення автентичності підпису ОСОБА_2 в заяві про звільнення від 21.04.07 року. В результаті проведеної почеркознавчої експертизи висновком спеціаліста № 295 від 15.08.2007 р. встановлено: «підпис в рядку: «21 квітня 2007 року» навпроти рукописного запису: «ОСОБА_2 в заяві від 21.04.07 року - виконаний ОСОБА_2».

Отже, твердження позивача про те, що він не підписував заяву, на підставі якої його звільнили з роботи, не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються наявними належними та допустимими доказами.

Відповідно до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (п. 4.1), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Відповідачем були виконані вимоги цієї інструкції.

Проте ОСОБА_2 не з'явився одержати свою трудову книжку, не реагував на неодноразові телефонні розмови з проханням забрати трудову книжку, а пізніше взагалі відмовився її забирати, про що заступником директора ДП «Ефорт 13» ЗАТ «Агентство економічної безпеки «Ефорт» ОСОБА_3 був складений акт від 27.06.07 р.

Заробітна плата нараховувалася позивачеві та виплачувалася йому з урахуванням положення законодавства України щодо визначення мінімальної заробітної плати (ст. 95 КЗпП України; Закону України „Про оплату праці”), а також Положення про оплату праці персоналу ЗАТ „Агентство економічної безпеки „Ефорт” та його дочірніх підприємств.

При звільненні ОСОБА_2 були нараховані та виплачені належні грошові кошти, а 30.07.2007 р. працівнику були донараховані та перераховані на його картковий рахунок решта грошових сум, що підлягали до виплати при звільненні.

Зважаючи, що в даному випадку мали порушення вимог ст. 116 КЗпП України, суд вважає, що позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що складає (за період з 21.04.07 р. по 30.07.07 р.) суму 2 461, 94 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст.2371 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у разі порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що несвоєчасно виплата позивачеві при його звільненні всіх належних сум вимагала від нього відповідних зусиль для організації свого життя, і вважає за доцільне з урахуванням обставин справи, характеру і обсягу страждань стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 200 грн.

Щодо відшкодування завданої позивачеві майнової шкоди в результаті відправлення ним поштової кореспонденції, звернення до правоохоронних органів, інше.

Суд вважає, що заявлені в такий спосіб позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки понесені позивачем витрати не є майновою шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України.

Щодо решти заявлених позовних вимог.

Суд вважає, що немає підстав для задоволення решти заявлених позовних вимог.

Так, позивач не мав перешкод працевлаштуватися на іншу роботу, оскільки для цього не вимагається надання трудової книжки саме з попереднього місця роботи. Отримувати трудову книжку з попереднього місця роботи позивач відмовлявся, про що було зазначено вище.

Суд не вбачає можливості для зміни формулювання підстав і причин звільнення позивача з роботи, про що зазначалося вище (позивач просив звільнити його з роботи на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України, про що в матеріалах справи міститься заява).

Надані позивачем розрахунки заборгованих сум, які нібито відповідачі повинні сплатити позивачеві, не приймаються судом до уваги, оскільки такі розрахунки були проведені особою, яка не має спеціальних знань. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що відповідач порушив його трудові права в частині оплати праці. Повний розрахунок з позивачем був проведений 30.07.07 р.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що заявлені решта позовних вимог не можуть бути задоволені як безпідставно заявлені та недоведені.

З відповідача ДП „Ефорт-13” ЗАТ „Агентство економічної безпеки „Ефорт” повинні бути стягнуті судові витрати у відповідності з положеннями ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 217-218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ДП „Ефорт-13” ЗАТ „Агентство економічної безпеки „Ефорт” на користь:

? ОСОБА_2 2 461, 94 грн. – середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 21.04.07 р. по 30.07.07 р.), 200 грн. – за завдану моральну шкоду, а всього 2 641 грн. 94 коп.;

? держави 51 грн. 00 коп. судових витрат по оплаті судового збору;

? ГУ ДКУ в Рівненській області, р/р 31219259700295, МФО 833017, код ЗКПО 22586549, УДК в Рівненській області, код платежу 22050000, призначення платежу – „інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Рівненським районним судом Рівненської області”, сума – 120 грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили через 10 днів з дня проголошення, якщо його не буде оскаржено в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення може бути також оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження у 10-денний строк рішення набуває законної сили після закінчення цього строку. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але не подано в подальшому апеляційну скаргу в 20-денний строк, то рішення набирає законну силу.

СУДДЯ: О.О.КРАСОВСЬКИЙ

Примітка: повне рішення суду виготовлене 25.11.09 р.