Постанова № 75764192, 07.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №576/555/18

Номер провадження 22-ц/788/1116/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

та представника позивача Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» Гакаля Романа Володимировича

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року в складі судді Мазура С.А., ухваленого в м. Глухові, повний текст якого складений 02 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

23 березня 2018 року року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 27 лютого 2014 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки позичальник приєднався до запропонованих банком умов використання кредитних коштів, тому при зміні процентної ставки, нарахуванні комісії, пені та штрафу за порушення відповідачем зобов'язань банк керувався Умовами та правилами надання банківських послуг. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_3 не виконав, тому станом на 13 березня 2018 року утворився борг на загальну суму 13199,91 грн, з яких: 2821,87 грн - тіло кредиту; 3526,99 грн - відсотки за користування кредитом; 5746,29 грн - пеня; а також штраф відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, який складається з: 500 грн - штраф (фіксована частина), 604,76 грн - штраф (процентна складова), який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 2949 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 27 лютого 2014 року та 393 грн 81 коп. судового збору.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

ПАТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів у визначеному ним розмірі, пені та штрафу і, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його змінити в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач власноручним підписом у заяві-анкеті засвідчив, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг, згоден з його умовами та зобов'язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, що свідчить про те, що між ним та банком було укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору. При цьому, позивач зауважує, що відсутність підпису позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними. Також банк зазначає, що відповідач користувався кредитним лімітом, отже, погодився із запропонованими умовами, розміром процентів за користування кредитом та штрафними санкціями.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту судове рішення суду не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача АТ КБ «Приватбанк» Гакаля Р.В. про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 27 лютого 2014 року ОСОБА_3 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 7).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_3 погодився, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що був ознайомлений з договором про надання банківських послуг і погодився отримати його екземпляр шляхом роздруківки з сайту ПриватБанку, а також обізнаністю стосовно того, що Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privat.com.ua, які він зобов'язався виконувати, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 27 лютого 2014 року станом на 13 березня 2018 року утворилась заборгованість на загальну суму 13199,91 грн, яка складається із: 2821,87 грн заборгованості за кредитом, 3526,99 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5746,29 грн пені, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 604,76 грн його процентної складової (а.с. 5, 6).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір від 27 лютого 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений і останній має обов'язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування коштами. Проте, як вважав суд першої інстанції, приймаючи до уваги, що умовами укладеного договору розмір процентів за користування кредитом, пеня та штраф не були передбачені, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку позичальник не підписував й оригінали цих документів позивач відповідачу не передавав, тому відмовив у задоволенні вимог про стягнення 5746,29 грн пені і штрафу на загальну суму 1104,76 грн, а стосовно стягнення боргу по процентам суд виходив з передбаченого ч. 1 ст. 1054 ЦК України обов'язку позичальника сплачувати банку проценти за користування кредитом за обліковою ставкою Національного банку України, які визначив у розмірі 128,06 грн, тим самим, частково задовольнивши ці вимоги.

З такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт використання ОСОБА_3 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_3, підписавши 27 лютого 2014 року анкету-заяву, приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також погодився на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Отже, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 28 лютого 2014 року по 13 березня 2018 року, з якого вбачається, що з 28 лютого 2014 року позичальник почав користуватися кредитними коштами, з 27 березня 2014 року частково сплачував борг, а останній платіж на суму 94,52 грн він здійснив 23 листопада 2017 року.

При цьому, частково повернувши кредит 27 березня 2014 року у сумі 500 грн, ОСОБА_3, таким чином, погодився зі встановленою банком на момент підписання анкети-заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 30 % річних.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши, що ПАТ КБ «Приватбанк» надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_3 від 27 лютого 2014 року разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, з чого вбачається, що останній погодився із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів, тобто, зі сплатою 30 % річних за користування кредитом і, при цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, факт використання кредитних коштів, їх часткове повернення позичальником не оспорювались, тобто, на думку колегії суддів, договір ним частково виконувався, а згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору від 27 лютого 2014 року закінчився у зв'язку із закінченням строку дії картки, а саме: 31 жовтня 2017 року і в подальшому сторонами не продовжувався.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 30 % річних у період строку дії договору, тобто, з 27 лютого 2014 року по 31 жовтня 2017 року.

У ст. 628 ЦК України йдеться про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Правила застосування банком змінюваної процентної ставки відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) позивачем не дотримані, а саме: позичальник письмово не повідомлявся не пізніш, як за 7 календарних днів до дати, з якої застосовувалась нова процентна ставка (п. 1.1.3.2.4 Умов і Правил надання банківських послуг); у кредитному договорі, зокрема, в анкеті-заяві не було встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Відтак, слід вважати, що ОСОБА_3 мав обов'язок перед банком сплачувати не більше, ніж 30 % річних за користування кредитними коштами в період строку дії кредитного договору, тому рішення суду в частині стягнення з нього 128,06 грн заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, розрахунок стосовно якої суд визначив на рівні облікової ставки Національного банку України, підлягає скасуванню.

З розрахунку заборгованості вбачається, що після використання відповідачем 28 лютого 2014 року кредитних коштів в сумі 105 грн протягом пільгового періоду, тобто, по 31 березня 2014 року, банк не нараховував проценти за користування цими коштами. Отже, період користування кредитними коштами, за який банк нараховував проценти, починається з дня виникнення поточної заборгованості, тобто, з 01 квітня 2014 року і діяв по 31 жовтня 2017 року, а саме: до закінчення строку дії картки. За вказаний період позичальник мав сплачувати банку 30 % річних за користування кредитними коштами в сумі 2821,87 грн, а всього - 3038,34 грн (2821,87 грн боргу по тілу кредиту * 30 % річних * 1310 прострочених днів за спірний період / 365 днів).

Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитного договору, тобто з 01 листопада 2017 року по 13 березня 2018 року, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом на строк, який відповідає строку дії картки - до жовтня 2017 року включно.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у межах строку кредитування до 31 жовтня 2017 року відповідач мав обов'язок, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 01 листопада 2017 року відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про стягнення процентів за користування кредитними коштами за період після спливу строку кредитування, тобто, з 01 листопада 2017 року по 13 березня 2018 року.

Вказаного правового висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року за № 444/9519/12.

Стосовно вирішених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку нараховувати та обов'язок позичальника сплачувати пеню у випадку виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн, ураховуючи прострочені зобов'язання, передбачені п.п. 2.1.1.12.7.4 (зобов'язання зі сплати штрафу у розмірі 100% від несплачених процентів за користування кредитом) та 2.1.1.12.8.1 (зобов'язання зі сплати штрафу у розмірі 100% від несплаченої комісії за обслуговування кредиту).

Згідно з п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (а.с. 8, 9-23).

Отже, умовами укладеного сторонами 27 лютого 2014 року кредитного договору передбачено застосування пені і штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, тобто строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу на загальну суму 1104,76 грн слід скасувати та частково задовольнити ці вимоги, ураховуючи, що його розмір є меншим у порівнянні з пенею, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі 793,01 грн (500 грн + 5% від (2821,87 грн заборгованості по кредиту + 3038,34 грн боргу по процентам за користування кредитом).

Що стосується рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені, то колегія суддів погоджується з ним в зазначеній частині, не допускаючи, тим самим, подвійної відповідальності, тому апеляційна скарга стосовно зазначеного задоволенню не підлягає.

Таким чином, приймаючи до уваги, що стягнувши з відповідача проценти за користування кредитними коштами, у визначеному розмірі, а також відмовивши у стягненні штрафу, суд першої інстанції, тим самим, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки в цій частині неповністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 3038,34 грн та 793,01 грн штрафу. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 6653,22 грн (2821,87 грн боргу по тілу кредиту + 3038,34 грн боргу по процентам за користування кредитом + 793,01 грн штрафу) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат необхідно змінити.

Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 50,40 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України сплачені ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 888,05 грн судового збору (50,40 % від 1762 грн), а не 393,81 грн, як вказав суд першої інстанції, та в апеляційному суді - у сумі 1332,07 грн (50,40 % від 2643 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п.п. 1, 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року в даній справі в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу - скасувати і ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 6653,22 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 27 лютого 2014 року, яка складається із: 2821,87 грн боргу по тілу кредиту, 3038,34 грн боргу по процентам за користування кредитом та 793,01 грн штрафу.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 888 грн 05 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 1332 грн 07 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: С.Г. Хвостик

Судді: Т.А. Левченко

С.С. Ткачук