Рішення № 75761933, 03.08.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15406/17

провадження № 2/753/1400/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючої-судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря КОСТЮЧЕНКА К.О.

сторін:

позивача ОСОБА_3

представників позивача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Компанії " Сантен Ой " Фінляндія в особі директора представництва " Сантен Ой " в Україні ОСОБА_8, треті особи: Київська міська професійна спілка працівників малого та середнього бізнесу „Єднання", Державне підприємство „Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та допуску до роботи, визнання незаконним та таким, що не підлягає виконанню попередження про зміну істотних умов праці від 10.08. 2017 року, зобов'язання допустити до роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 18.08.2018 року звернулась до суду з позовом до відповідача Компанії " Сантен Ой " Фінляндія в особі директора представництва " Сантен Ой " в Україні ОСОБА_8, залучивши до участі у справі третіх осіб Київську міську професійну спілку працівників малого та середнього бізнесу „ Єднання ", Державне підприємство „ Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв " про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та допуску до роботи, визнання незаконним та таким, що не підлягає виконанню попередження про зміну істотних умов праці від 10.08. 2017 року, зобов'язання допустити до роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди , та згідно останньої редакції позовної заяви про збільшення позовних вимог позивачка просить суд :

Визнати незаконним наказ по Представництву Компанії " Сантен Ой " в Україні без номеру від 10 серпня 2017 року « про відсторонення від роботи ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції », виданий директором Представництва Компанії « Сантен Ой » в Україні ОСОБА_8

Скасувати наказ по Представництву Компанії « Сантен Ой » в Україні без номеру від 10 серпня 2017 року « про відсторонення від роботи ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції », виданий директором Представництва « Сантен Ой » в Україні ОСОБА_8

Визнати незаконним попередження по Представництву Компанії " Сантен Ой " в Україні про зміну істотних умов праці ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції від 10 серпня 2017 року , видане директором Представництва Компанії « Сантен Ой » в Україні ОСОБА_8

Визнати попередження по Представництву Компанії « Сантен Ой » в Україні про зміну істотних умов праці ОСОБА_3 « фахівця з питань медичної продукції » від 10 серпня 2017 року , видане директором Представництва Компанії « Сантен Ой » в Україні ОСОБА_8 таким, що не підлягає виконанню.

Зобов'язати Компанію « Сантен Ой », Фінляндія, в особі директора Представництва « Сантен Ой » в Україні ОСОБА_8, що діє на підставі довіреності, виданої 28 лютого 2017 року, за підписами віце - президента по адміністративно фінансовим питанням компанії ОСОБА_9, та пані ОСОБА_10 директора з персоналу, справжність підписів яких засвідчено Державним нотаріусом та Районним реєстратором м. Тампере, Фінляндія, апостильована 02 березня 2017 року допустити ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції до роботи та виконання своїх обов'язків на Представництві Компанії « Сантен ой » в Україні, з окладом у розмірі 63 802 гривень 00 копійок.

Стягнути з Компанії « Сантен Ой », Фінляндія, в особі Представництва « Сантен Ой » в Україні на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень 00 копійок .

Стягнути з Компанії « Сантен Ой », Фінляндія, в особі Представництва « Сантен ой » в Україні на користь ОСОБА_3 суму невиплаченої заробітної плати за період з 01 жовтня 2017 року по 17 липня 2018 року у розмірі: 461 065 гривень 65 копійок.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник, що діє на підставі довіреності № б / н від 22 серпня 2017 року ОСОБА_11 позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача Компанії " Сантен Ой " Фінляндія в особі директора представництва " Сантен Ой " в Україні ОСОБА_8, що діє на підставі довіреності від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог, зазначивши, що 30 листопада 1998 року Компанія " Сантен Ой " Фінляндія відкрила в Україні своє представництво, основною діяльністю якого є дослідження та аналіз фармацевтичного ринку, поширення інформації про продукцію Сантен. Однак в результаті погіршення економічної ситуації в Україні компанія виявила падіння ринкової частки Компанії на товарному ринку України та зниження показників візитної активності медичних представників компанії. За таких обставин після попереднього узгодження з компанією директор представництва 02 серпня 2017 року прийняв рішення про зміну істотних умов праці, видавши відповідний наказ. 10 серпня 2017 року всі працівники представництва були особисто попереджені про такі зміни, в тому числі і позивачка, яка відмовилася підписувати попередження, про що був складений акт. 31 серпня 2017 року компанія повідомила профспілку „ ЄДНАННЯ " про проведення змін у організації праці представництва, при цьому обов'язкова згода профспілки щодо таких змін не потрібна. Таким чином, зміни істотних умов праці на представництві відбулись виключно у відповідно до діючого законодавства. В подальшому позивачка ОСОБА_3 , дізнавшись про майбутні зміни, відмовилася виконувати вказівки та розпорядження директора представництва, відкрито заявила про неготовність виконувати такі розпорядження, спонукала інших працівників до аналогічних дій, тому вона правомірно була відсторонена від роботи, так як такі дії могли заблокувати діяльність представництва. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи Київської міської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу „ Єднання " - ОСОБА_6 просив задовольнити заявлені позовні вимоги, повністю підтвердивши та погодившись з поясненнями позивача та його представника, додавши, що відповідач порушив вимоги ч.4, ст.97 КЗпП України, яка забороняє власнику або уповноваженому ним органу у односторонньому порядку приймати рішення про погіршення оплати праці працівників. Тому є як незаконним попередження про зміну істотних умов праці, так і відсторонення позивача від роботи.

Третя особа Державне підприємство „ Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв " в судове засідання свого представника не направило, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

06 квітня 2018 року за вх. № 17865 до загальної канцелярії суду за підписом представника, що діє на підставі довіреності № 1264 від 05 жовтня 2017 року ( а. с. 246, 246 ІІ том справи ) ОСОБА_12 надійшла письмова заява, в якій представник просить проводити розгляд справи за відсутності третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів по справі встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як наголошує ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на … звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Як зазначає ст. 2 - 1 КЗпП України забороняється будь - яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ / СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За змістом свідоцтва про реєстрацію, виданого Міністерством економічних зв'язків і торгівлі України, реєстраційний № ПІ - 2271, 30 листопада 1998 року було зареєстроване представництво фірми „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні ( а. с. 91 ІІ том справи )

Відповідно до наказу № 22і від 01 березня 2007 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду медичного представника з 01 березня 2007 року ( а. с. 22, І том справи )

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Київська міська професійна спілка працівників малого та середнього бізнесу „ ЄДНАННЯ " була зареєстрована 25 вересня 2002 року ( т. 1, а. с. 89 - 94 ).

18 квітня 2016 року установчими зборами працівників представництва компанії „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні було створено первинну профспілкову організацію представництва компанії „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні та схвалено статут Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу „ ЄДНАННЯ ", членом якої стала і позивачка ОСОБА_3 , про що вказано у протоколі № 1 від 18 квітня 2016 року ( а. с. 23, І том справи ).

У відповідності до ч. 3, ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Як слідує з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року „ Про практику розгляду судами трудових спорів " зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці ( раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо ).

10 серпня 2017 року директором представництва ОСОБА_8 було направлено ОСОБА_3 попередження про зміну істотних умов праці ( а. .с 51, І том справи )

10 серпня 2017 року наказом № без номеру директора представництва " Сантен Ой " в Україні ОСОБА_8 ОСОБА_3 відсторонено від роботи , фахівця з питань медичної продукції, на невизначений період із збереженням заробітної плати з 10 серпня 2017 року ( а.с. 114, ІІ том справи )

Відповідно до акту від 10 серпня 2017 року ОСОБА_3 було передано наказ про відсторонення від роботи, ознайомившись зі змістом вищезазначений наказу ОСОБА_3 відмовилась поставити підпис про ознайомлення та отримати екземпляр нарочно, що було засвідчено підписами ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_5 ( а. с. 115, ІІ том справи ) , а також підтверджено в ході судового засідання 14.03. 2018 року при допиті свідків ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_15 та ОСОБА_16( а.с. 213-216, т.2 ).

За приписами ч. ч. 1 - 2, ст. 29 Закону України „ Про оплату праці " при укладанні працівником трудового договору ( контракту ) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

За змістом ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Як регламентує п. п. 3, п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року „ Про практику розгляду судами трудових спорів " згідно з ч. 3, ст. 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Оцінюючи вказані вище норми права та їх рекомендації, суд вважає, що зміна істотних умов праці без згоди працівника допускається тільки у випадках зміни безпосередньо в організації виробництва і праці. Якщо ж змін в організації виробництва і праці немає, власник не вправі одностороннє змінювати істотні умови праці. У цьому випадку актуальним є визначення змін в організації виробництва і праці. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що зміни в організації виробництва і праці - це запровадження бригадної форми організації праці замість індивідуальної і навпаки, впровадження нової техніки і технології виробництва, освоєння нових методів праці тощо ( п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами трудових спорів " ).

Крім того, при змінах в організації виробництва і праці власник повинен додержуватися такого порядку. Спочатку видається наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці. У ньому розкривається зміст цих змін, даються відповідні доручення посадовим особам для здійснення таких змін. Конкретні працівники, істотні умови праці яких у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про те, що з такого - то конкретного дня ( але не раніше ніж через два місяці після персонального попередження ) змінюються істотні умови їх праці. Відділу кадрів наказом дається доручення ознайомити відповідних працівників з майбутніми змінами істотних умов праці під розписку. Протягом двох місяців від усіх відповідних працівників доцільно отримати письмову заяву про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або про відмову від цього. Працівники вправі в будь - який час змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи або дати згоду на продовження роботи, скасувавши раніше заявлену відмову від продовження роботи. Безпосередньо перед початком роботи відповідно до змінених істотних умов праці необхідно видати наказ, визначити щодо кожного працівника нові істотні умови праці, а також ознайомити працівників з новими інструкціями та іншими документами, що визначають умови проведення робіт.

У відповідності до ч.3, ст.12; ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, наказ про зміну істотних умов праці був виданий відповідачем 02.08.2017 року, однак він не містить ні реєстраційного номера, ні обгрунтування такої зміни.

Як пояснили в суді представники відповідача та допитані в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5 , такі зміни, що полягали у зменшенні заробітної плати працівникам, які перебували на посадах „фахівець з питань медичної продукції" та „провідний фахівець з питань медичної продукції", майже як у 16 разів, були обгрунтовані падінням ринкової частки Компанії на товарному ринку України та зниженням показників візитної активності медичних представників компанії. Однак будь-яких доказів з цього приводу представники відповідача суду не надали і в судовому засіданні їх не зазначили. Не пояснили в чому ж полягає оптимізація операційних виплат з 11.10.2017 року щодо зменшення заробітної плати вказаним працівникам з 51 161,70 грн. щомісяця до 3200 грн., як зазначено у наказі (т.2, а.с.118), з підвищенням заробітної плати директору представництва ОСОБА_8 з 90 000 грн. до 211 180,12 грн., як пояснила у судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та у відповідності до штатного розпису затвердженого директором ОСОБА_8 ( т.2, а.с. 111).

Таким чином, оскільки зміна істотних умов праці проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, то така зміна з урахуванням вказаних конкретних обставин визнається судом неправомірною з покладенням на відповідача обов'язку поновити позивачеві попередні умови праці.

Як наголошує ч. ч. 1 - 2, ст. 41 Закону України „ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності " працівникам підприємств, установ або організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.

Також судом було встановлено, що позивач ОСОБА_3 є членом первинної профспілкової організації представництва компанії „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні, яка входила до структури Всеукраїнської професійної спілки працівників малого та середнього бізнесу „ ЄДНАННЯ " з 18 квітня 2016 року. Про вказане були повідомлені листом № 7 / 01 - 20 від 13 березня 2017 року зазначеними профспілками як компанія „ Сантен Ой " ( Фінляндія ), так і директор представництва компанії „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні. Вказані листи були отримані ними 14 березня 2017 року та 13 березня 2017 року відповідно.

Вказані обставини були підтверджені допитаними 19.06. 2018 року у судовому засіданні свідками ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23. ОСОБА_24

Таким чином, оскільки відповідачу достеменно було відомо, що позивач ОСОБА_3 є членом профспілкової організації, а відповідач до винесення попередження про зміни істотних умов праці повинен був виконати вимоги ч. 1 - 2, ст. 41 Закону України „ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ", чого не зробив, тому такі дії порушили трудові права позивача, які підлягають поновленню.

За змістом ч. 4, ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Крім того, того ж дня 10.08.2017 року наказом про відсторонення від роботи за підписом директора представництва компанії „Сантен Ой" (Фінляндія) в Україні ОСОБА_8 позивачку ОСОБА_3 було відсторонено від роботи - фахівця з питань медичної продукції на невизначений період із збереженням заробітної плати з 10.08.2017 року (т.1, а.с. 52 ). Як пояснила позивачка у судовому засіданні, директор про такий наказ повідомив усно. Згідно акту без номера від 10.08.2017 року вона ознайомилася з текстом наказу, але відмовилася ставити підпис і отримувати його копію (т.2, а.с. 115).

Як пояснили у судовому засіданні представники відповідача та свідок ОСОБА_8 , даний наказ став наслідком дій ОСОБА_3 , яка, дізнавшись про майбутні зміни, відмовилася виконувати вказівки та розпорядження директора представництва, відкрито заявила про неготовність виконувати його розпорядження, спонукала інших працівників представництва до аналогічних дій.

З 13 вересня 2017 року по 22 вересня 2017 року Головне управління держпраці у Київській області здійснювало перевірку представництва компанії „ Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні, де в акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26 - 151 / 918 було зазначено, що в порушення ст. 46 КЗпП України працівників ОСОБА_16 та ОСОБА_3 було відсторонено від роботи на невизначений термін з 10 серпня 2017 року, в порушення вимог ст. 11 КЗпП України у представництві компанії „Сантен Ой " ( Фінляндія ) в Україні не укладено колективний договір ( а. с. 194 - 218 том справи № ІІ ).

Аналізуючи зміст ст. 46 КЗпП України, КЗпП України в цілому, діюче законодавство на момент оскаржуваного наказу, а саме: ст. 7; ст. 42 Закону України „ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ", ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, ст. 22 Закону України „ Про державну службу ", ст. 13 Закону України „ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ", ст. 73 Закону України „ Про банки і банківську діяльність ", які також передбачають відсторонення працівників від роботи, суд приходить до висновку, що положення спеціального законодавства України не передбачають відсторонення працівника від роботи на підставі відмови його від виконання розпорядження про зміни роботодавця істотних умов праці і носять вичерпний перелік вказаних норм права. За таких обставин наказ про відсторонення позивача від роботи необхідно визнати незаконним та скасувати.

Згідно ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року „ Про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди " відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди крім інших вимог, передбачених цією статтею, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Як роз'яснює п. 13 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „ Про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди " відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП ( 322 - 08 ) ( набрала чинності 13 січня 2000 року ) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин ( незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо ), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом ( STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року ).

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод ( в редакції Протоколу № 11 ), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав - учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини. Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто, в разі порушення майнових або цивільних прав « середня », « нормально » реагуюча, на протиправну, щодо неї, поведінку, людина повинна відчути страждання ( моральну шкоду ). Згідно практики Європейського суду з прав людини, завжди призначається компенсація за порушення прав людини.

Оскільки позивачці ОСОБА_3 було завдано моральних страждань та психологічних переживань неправомірними діями відповідача щодо її відсторонення від роботи, вона, не отримуючи належних коштів для проживання, втратила нормальні життєві зв'язки, що природно зрозуміло, будучи не допущеною до робочого місця, які вимагали від неї в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, тому з відповідача на її користь необхідно стягнути 3 000 гривень 00 копійок, моральної шкоди, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, в решті стягнення суми в розмірі 47 000 гривень 00 копійок моральної шкоди необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з компанії „Сантен Ой", Фінляндія в особі Представництва „Сантен Ой" в Україні на користь ОСОБА_3 заробітку в межах суми платежу за один місяця в розмірі 51 161,70 грн

Згідно ст. 141 ЦПК України оскільки суд частково задовольняє сім позовних вимог позивача, тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 4 933 гривень 60 копійок ( 704 гривень 80 копійок х 7 ), від якого був звільнений позивач при зверненні до суду у відповідності до п. 1, ч. 1, ст. 5 Закону України „ Про судовий збір".

Керуючись ст. 4; 10; 12 - 13; 76 - 80; 81; 133; 141; 223; 263 - 265, 430 ЦПК України, на підставі ст. 43 Конституції України, ст. 2; 2 - 1; 32; 46; 97;103; 235; 237 - 1 КЗпП України, ст. 29 Закону України „ Про оплату праці ", ст. 41 Закону України „ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ", п. 10; 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 „ Про практику розгляду судами трудових спорів ", п. 4; 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року „ Про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди ", суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Компанії " Сантен Ой " Фінляндія в особі директора представництва " Сантен Ой " в Україні ОСОБА_8, треті особи:Київська міська професійна спілка працівників малого та середнього бізнесу „Єднання", Державне підприємство „Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та допуску до роботи, визнання незаконним та таким, що не підлягає виконанню попередження про зміну істотних умов праці від 10.08. 2017 року, зобов'язання допустити до роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ по Представництву „Сантен Ой" в Україні без номера від 10.08.2017 року про відсторонення від роботи ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції, виданий директором Представництва „Сантен Ой" в Україні ОСОБА_8

Визнати незаконним та таким, що не підлягає виконанню попередження по Представництву „Сантен Ой" в Україні про зміну істотних умов праці ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції від 10.08.2017 року, видане директором Представництва „Сантен Ой" в Україні ОСОБА_8

Зобов'язати компанію „Сантен Ой", Фінляндія в особі директора Представництва „Сантен Ой" в Україні ОСОБА_8 допустити ОСОБА_3 фахівця з питань медичної продукції до роботи та виконання своїх обов'язків на Представництві „Сантен Ой" в Україні .

Стягнути з компанії „Сантен Ой", Фінляндія в особі Представництва „Сантен Ой" в Україні на користь ОСОБА_3 461 065, 65 гривень в рахунок стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 11.10.2017 року по 17.07.2018 року, 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 464 065 грн. 65 коп.

Стягнути з компанії „Сантен Ой", Фінляндія в особі Представництва „Сантен Ой" в Україні на користь держави 4 933 грн. 60 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення Дарницького районного суду м. Києві від 03.08.2018 р. в частині стягнення з компанії „Сантен Ой", Фінляндія в особі Представництва „Сантен Ой" в Україні на користь ОСОБА_3 заробітку в межах суми платежу за один місяця в розмірі 51161,70 гривень.

В решті позовних вимог відмовити

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 08 серпня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК