Постанова № 75756834, 07.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

07 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/597/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. Час і місце ухвалення: 14:07, 21.03.2018р., м. Одеса Дата складання повного тексту: 26.03.2018р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук’янчук О.В.

при секретарі - Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А1942 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А1942 про визнання протиправною бездіяльності, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А1942, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оголошення в наказі по військовій частині про повне звільнення ОСОБА_2 від виконання службових обов'язків з 02 по 06 жовтня 2017 року за висновком лікаря Військово-медичного клінічного центру Південного регіону та начальника медичної служби в/ч А1942;

- зобов'язати військову частину А1942 здійснити оголошення в наказі по військовій частині про повне звільнення ОСОБА_2 від виконання службових обов'язків з 02 по 06 жовтня 2017 року за висновком лікаря Військово-медичного клінічного центру Південного регіону та начальника медичної служби в/ч А1942;

- визнати протиправними дії в/ч А1942 щодо виключення ОСОБА_2 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків;

- зобов'язати в/ч А1942 здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_2: винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, як додаткового виду грошового забезпечення; грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно; грошову компенсацію за невикористаних 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2016 рік та за невикористаних 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

Позов обґрунтовував тим, що незважаючи на не проведення з ОСОБА_2 повного розрахунку та ненадання ним згоди на виключення із списків військової частини А 1942 до проведення всіх необхідних розрахунків наказом командира в/ч А1942 від 29.09.2017р. №226 його виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 29.09.2017р. Станом на дату виключення зі списків військової частини позивачу не нараховано та не виплачено винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2016-2017 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, чим порушено вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії в/ч А1942 щодо виключення ОСОБА_2 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків. Зобов'язано в/ч А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу в/ч А1942, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2016-2017 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволених вимог ОСОБА_2, військова частина А1942 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 21.03.2018р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що відповідач позбавлений можливості здійснити нарахування та виплату позивачу винагороди за 20 років тривалості безперервної служби, оскільки вислуга років для виплати такої винагороди обчислюється на підставі особової справи військовослужбовця. Однак, в кадровому органі в/ч А 1942 відсутня особова справа ОСОБА_2

Також, апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що ненадання позивачу щорічних відпусток у 2016-2017р.р. було зумовлено об'єктивними причинами; чинним законодавством не передбачено можливості виплати військовослужбовцю грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за минулі роки, тоді як за 2017 рік з ОСОБА_2 проведено повний розрахунок.

Не погоджується апелянт і з висновком суду щодо зобов'язання в/ч А 1942 здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсації за найм житла, так як позивач з відповідним рапортом мав звернутися ще в січні 2017 року, однак цього не зробив. Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, то апелянт зазначає, що на момент звернення позивача щодо виплати такої компенсації ОСОБА_2 був звільнений, тоді як законодавством не передбачено отримання грошової компенсації за речове майно колишніми військовослужбовцями.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу військової частини А1942, в якому просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги військової частини А1942, тобто в частині вимог позову, які задоволено оскаржуваним судовим рішенням.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з липня 1996 року проходив військову службу за контрактом згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року №418 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог п.1 ч.8 цієї ж статті Закону за пунктом «е» (через службову невідповідність).

28.09.2017р. позивачу вручено обхідний аркуш №1607.

Того ж дня ОСОБА_2 подав на ім'я командира в/ч А 1942 заяви щодо виплати на його користь матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік; щодо надання йому щорічної основної відпустки за 2016-2017р.р. з 02.10.2017р. із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

29.09.2017р. позивачем було подано заяви до в/ч А 1942 щодо ненадання згоди на виключення його зі списків військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків, а також щодо виплати на його користь грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Пунктом 4 наказу ТВО командира військової частини А1942 від 29.09.2017р. позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 29.09.2017р. Зазначеним наказом передбачено виплату наступних видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат: оклад за військовим званням з 28 по 29.09.2017р., грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік, грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2017 рік за 4 (чотири) дні. Також, зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік не виплачена.

Листом від 30.10.2017р. в/ч А 1942 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати на його користь грошової компенсації за неотримане речове майно, так як виплату такої компенсації колишнім військовослужбовцям положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 не передбачено.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_2, дійшов висновку, що позивача неправомірно, з порушенням вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, виключено зі списків особового складу військової частини А1942 без проведення з ним усіх необхідних розрахунків та за наявності заяви позивача про ненадання згоди на таке виключення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно п. «е» частини 6 статті 26 Закону №2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.

Відповідно до частини дев'ятої статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.

Як зазначалось вище, 29.09.2017р. ОСОБА_2 подав заяву на ім'я командира в/ч А 1942 щодо ненадання згоди на виключення його зі списків військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків.

А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності дій в/ч А1942 щодо виключення ОСОБА_2 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків.

В апеляційній скарзі в/ч А1942 не обґрунтовує помилковості чи безпідставності висновків суду першої інстанції в цій частині.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині вимог про зобов'язання в/ч А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання такої винагороди у розмірі 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням як додаткового виду грошового забезпечення згідно додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В апеляційній скарзі в/ч А1942 посилається на те, що відповідно до вимог пункту 13.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.07.2008р. №638/15829, вислуга років для виплати військовослужбовцям надбавки обчислюється кадровим (стройовим) органом спільно з фінансовим органом військової частини на підставі особової справи військовослужбовця. Апелянт зазначає, що так як у в/ч А1942 відсутня особова справа ОСОБА_2, тому у відповідача були відсутні підстави для виплати на його користь зазначеної винагороди.

Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія суддів виходить з наступного.

Винагорода за тривалість безперервної військової служби установлена додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, oci6 рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» та за вислугу 20 років складає 1,5 посадового окладу i окладу за військовим званням.

Правила виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби визначені пунктами 32.1-32.8 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260 (далі - Інструкція №260).

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, oci6 рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» установлено виплачувати надбавку за вислугу років у розмірах згідно з додатком 29, зокрема розмір надбавки за вислугу років від 20 до 25 років складає 35 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки-розрахунку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення №4061 від 25.11.2016р., з 23.07.2016р. відповідачем розпочато виплату позивачу надбавки за вислугу 20 років.

Також, пунктом 4 наказу в/ч А1942 від 29.09.2017р. № 226 визначено, що вислуга років ОСОБА_2 у Збройних Силах станом на 10 травня 2017 року становить 20 років 06 місяців 09 днів.

З вказаного слідує, що відповідачем самостійно здійснювалося обчислення грошового забезпечення позивача з врахуванням наявності у нього 20 років вислуги.

Щодо посилання апелянта на п. 13.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.07.2008р. №638/15829, то вказаною нормою врегульовано порядок обчислення вислуги років для виплати військовослужбовцям надбавки до грошового забезпечення, а не винагороди за тривалість безперервної військової служби.

Що ж до відсутності у в/ч А1942 особової справи ОСОБА_2, то позивачем надано до відзиву на апеляційну скаргу лист Командування військово-морських сил Збройних Сил України від 18.06.2018р. №154/11/1926, в якому зазначено, що примірних особової справи ОСОБА_2, який зберігався в управлінні особового складу штабу за обліком номером 6439, було втрачено під час анексії АР Крим. Відновлення втрачених примірників особових справ здійснювалося у військових частинах за місцем проходження військової служби особовим складом.

З вказаного слідує, що саме відповідач зобов'язаний був вжити заходів щодо розшуку особової справи позивача або її відновлення (створення копії). Відсутність особової справи ОСОБА_2 не може бути підставою для позбавлення останнього права на отримання встановлених законодавством надбавок та винагород.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог позову про зобов'язання в/ч А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби.

Відповідно до абзацу п'ятого частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Колегією суддів встановлено, що позивач має право на грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення на день виключення із списків особового складу в/ч А1942, відповідно до абзацу п'ятого частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року №450 «Про в розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень».

В апеляційній скарзі в/ч А1942 посилаючись на помилковість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позову щодо зобов'язання нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу військової частини, зазначає, що так як на протязі січня 2017 року ОСОБА_2 не подавав рапорту з оновленими документами, як це передбачено Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011р. №737, тому зазначена виплата йому була призупинена.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки право позивача на отримання у 2017 році грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення у 2017 році встановлено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2017р. по справі №815/4422/17, яка набрала законної сили. Вказаною постановою визнано протиправною бездіяльність в/ч А 1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень за період з 01 січня по 30 серпня 2017 року (в межах позовних вимог) та зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивача відповідну компенсацію.

Згідно абз.3 п.7 Порядку №450 виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем виключення із списків особового складу військової частини.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення в/ч А 1942 виплат грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень на користь ОСОБА_2 як за період з 01 січня по 30 серпня 2017 року, так і за період з 31 серпня по 29 вересня 2017 року, тому висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання в/ч А 1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу в/ч А1942 колегія суддів вважає правильним.

Підставою для відмови щодо виплати на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно як у листі від 30.10.2017р. №1784, так і в апеляційній скарзі, в/ч А 1942 зазначає про те, що відповідна грошова компенсація нараховується та виплачується військовослужбовцям, які проходять службу, а не колишнім військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку.

Так, відповідно до п.3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно п.п. 4, 5 Порядку від 16.03.2016р. №178 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Аналіз наведених правових норм показав, що військовослужбовцю гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби.

Встановлене постановою КМУ №178 від 16.03.2016р. право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, згідно пункту 4 вказаної постанови КМУ, реалізуються за заявочним принципом, тобто за відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Як вбачається з матеріалів справи, із заявою про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно ОСОБА_2 звернувся 29.09.2017р., тобто до виключення його зі списків в/ч А 1942. А відтак, відсутні підстави вважати, що станом на дату звернення до відповідача щодо виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна ОСОБА_2 був колишнім військовослужбовцем.

Більше того, як встановлено вище, дії в/ч А1942 щодо виключення ОСОБА_2 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків є протиправними.

На підставі викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині як необґрунтовані.

Відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про надання йому щорічної основної відпустки за 2016 та 2017 роки, що підтверджується заявами, зокрема, від 24 жовтня 2016 року за №1903-Р, від 03 березня 2017 року, від 24 квітня 2017 року за №827, від 28 вересня 2017 року за №1916. Однак, відповідачем щорічні основні відпустки за 2016-2017 роки позивачу не надано та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016-2017 роки не нараховано і не виплачено.

В апеляційній скарзі в/ч А1942 не зазначено у чому полягає неправильність чи неповнота застосування судом першої інстанції норм права чи дослідження доказів і встановлення обставин справи щодо встановлення обов'язку відповідача нарахувати та виплати на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016 рік.

Апелянт посилається лише на те, що Інструкцією №260 не передбачено виплату військовослужбовцю грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за минулі роки.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки ні Інструкцією №260, а ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено, що відповідна компенсація виплачується виключно за поточний рік. У вказаних нормативних актах зазначено про обов'язок військової частини щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у рік звільнення.

Також, безпідставними є посилання апелянта на те, що за 2017 рік ОСОБА_2 не надавалася відпустка у зв'язку з тим, що він незаконно був відсутній на службі, оскільки вони не підтверджуються жодним доказом.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про зобов'язання в/ч А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, оскільки право позивача на отримання такої допомоги за 2017 року було предметом судового розгляду у справі №815/3165/17.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2017р., яку залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності командира військової частини А1942 щодо ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та стягнення з в/ч А1942 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, обчисленої з повного розміру місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Оскільки судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи при задоволенні вимог ОСОБА_2 про зобов'язання в/ч А1942 здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, тому відповідно до ст.317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції задовольняє таку скаргу частково, скасовує рішення суду від 19.02.2018р. в цій частині з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату на його користь матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини А1942 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року в частині зобов'язання військової частини А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік - скасувати.

У вказаній частині прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні вимоги ОСОБА_2 до військової частини А1942 про зобов'язання здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 серпня 2018 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук’янчук