Постанова № 75756437, 07.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17796/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Шелест С.Б.

Суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.

Секретар судового засідання: Кузик М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.18р. у справі №826/17796/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії для підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах працівникам підприємств та організацій, які ліквідовані без визначення правонаступника при головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві від 09 червня 2017 року №68 стосовно ОСОБА_2 в частині відмови в підтвердженні періоду роботи з 01 січня 1992 року по 31 серпня 1992 року та з 08 жовтня 1993 року по 31 січня 1996 року до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2;

зобов'язати Відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16 лютого 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.18р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Комісії для підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах працівникам підприємств та організацій, які ліквідовані без визначення правонаступника при головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві від 09 червня 2017 року №68 стосовно Позивача в частині відмови в підтвердженні періоду роботи з 01 січня 1992 року по 31 серпня 1992 року та з 08 жовтня 1993 року по 31 січня 1996 року до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову у цій частині.

Свої вимоги Апелянт мотивує тим, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства та відновлювати порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб, в той час, як судом першої інстанції не відновлено порушене право Позивача.

Відповідно до частини 2 ст.313, п.2 ч.1 ст.311 КАС апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, Позивач по досягненню 55 річного віку, звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 у відповідності до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом від 12.10.17р. №8598/17 Відповідач відмовлив Позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав відсутності необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого у встановленому законодавством порядку. Зокрема, пенсійний орган вказав на неможливість зарахування періоду роботи з 01 січня 1992 року по 31 січня 1996 року, оскільки не надано документів підтверджуючих роботу майстром бригади котлочистів, а сам наказ про результати атестації робочих місць видано 10 серпня 1998 року.

Вважаючи таку відмову протиправною, Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем підтверджено пільговий стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питань що призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України; вимога заявлена до пенсійного органу в частині зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах є передчасною.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому враховуючи доводи та вимоги апелянта, колегія зазначає наступне.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В свою чергу ч.2 ст. 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту порушеного права слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

При цьому, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Колегією суддів установлено, що визнаючи протиправним та скасовуючи рішення пенсійного органу про відмову Позивачу у зарахуванні до пільгового стажу періоду його роботи з 01 січня 1992 року по 31 серпня 1992 року та з 08 жовтня 1993 року по 31 січня 1996 року, судом першої інстанції у повній мірі було досліджено документи, які підтверджують період роботи Позивача на посадах, зайнятість на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та перевірено наявність у Позивача пільгового стажу, який дає право на призначення пільгової пенсії.

Такі обставини Відповідачем під час розгляду справи не спростовані. Рішення суду у цій частині Відповідач не оскаржує.

Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин протиправності відмови пенсійного органу, яка ним у межах даного апеляційного провадження не оскаржується, та зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, а також враховуючи повноваження суду при вирішенні справи (стаття 245 КАС), колегія суддів приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивача є зобов'язання Відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16 лютого 2017 року.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оспорюваній частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог у цій частині.

Керуючись ст.ст. 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.18р. у справі №826/17796/17- задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.18р. у справі №826/17796/17 в частині відмови у задоволенні позову - скасувати та у цій частині прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16 лютого 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (02225, м. Київ, вул. Каштанова, 6, код ЄДРПОУ 40379527).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.