Постанова № 75756167, 01.08.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 серпня 2018 року справа № 804/647/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача: Олефіренко Н.А.,

суддів: Білак С.В. Шальєвої В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 р. (суддя Верба Ірина Олександрівна) в адміністративній справі № 804/647/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова Компанія "Вектор-Плюс" , ОСОБА_3 про визнання протиправними дії та визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру, загальною площею (кв.м): 54,9, житловою площею (кв.м): 37,3 розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:23237443 від 29 липня 2015 року 12:04:49, а саме права власності ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру, загальною площею (кв.м): 54,9, житловою площею (кв.м): 37,3 розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу до суду першої інстанції для розгляду позову по суті. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції про те, що переданий на вирішення суду спір не є справою адміністративної юрисдикції. З цього приводу заявник апеляційної скарги вказує на те, що у спірних правовідносинах відповідач є суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим вказана справа повинна вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі відсутності клопотань від всіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що 31 березня 2011 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору іпотеки №0308/1107/98-511-Z-1 від 29 листопада 2007 року.

При посвідчені договору іпотеки та договору про внесення змін була накладена заборона відчуження на предмет іпотеки та внесений запис про обтяження іпотекою до Державного реєстру іпотек.

На підставі договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факториногова компанія "Вектор плюс", банк переуступив правом вимоги за кредитним договором №0308/1107/98-511 від 29 листопада 2007 року третій особі ТОВ "ФК "Вектор плюс".

ТОВ "ФК "Вектор плюс" звернулось до відповідача із заявою про державну реєстрацію за ним речового права на нерухоме майно (права власності на квартиру АДРЕСА_1) на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. на підставі поданої заяви ТОВ "ФК "Вектор плюс" прийняв рішення про державну реєстрацію прав від 29 липня 2015 року. Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач, реалізуючи свої функції як державного реєстратора, не вчинив жодних нотаріальних дій, внаслідок яких виникали б речові права, що підлягають державній реєстрації. За таких обставин приватний нотаріус Суперфін Б.М. не мав повноважень на прийняття рішення про державну реєстрацію №23237443 від 29 липня 2015 року, нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, станом на 29 липня 2015 року було в чотирьох арештах.

Вважаючи неправомірним рішення відповідача позивач звернувся до суду.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується виходячи із наступного.

Перевіряючи ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у КАС України термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що заявлений спір стосується реєстраційних дії, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на квартиру за відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція також кореспондується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 року по справі № 826/14433/16.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, судом першої інстанції обґрунтовано прийнято рішення про закриття провадження у справі та роз'яснено позивачу, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали не вбачається.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 р. в адміністративній справі № 804/647/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 01.08.2018 р. та відповідно до ст. 329 КАС України може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлено 03.08.2018 року.

Суддя - доповідач: Н.А. Олефіренко

Суддя: С.В. Білак

Суддя: В.А. Шальєва