Постанова № 75755895, 07.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/3978/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційні скарги Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4717/17 за первісним позовом Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Гавдик З.В.,

час ухвалення рішення - 11.04.2018 року, 13:46 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 19.03.2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Позивач за первісним позовом- Головне управління ДФС у Львівській області звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 в користь бюджету грошові кошти в розмірі 25000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що у відповідача виник податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб внаслідок винесеного податкового повідомлення-рішення № 1749-17 від 22.06.2015 року в сумі 25000,00 грн. На даний час сума податкового зобов'язання відповідач є узгоджена та у встановлені законом строки до бюджету не сплачена..

Представником відповідача подано зустрічний позов до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області у якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 1749-17 від 22.06.2015 року в сумі 25000,00 грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області № 1749-17 від 22.06.2015 року про сплату ОСОБА_1 транспортного податку в сумі 25000,00 є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4717/17 в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції оскаржили Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області, подавши апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі апелянт Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області покликається на неповне з'ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тим, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4717/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов про стягнення податкового боргу та відмовити у зустрічному позові про скасування податкового повідомлення-рішення.

В апеляційній скарзі апелянт Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області покликається на неповне з'ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тим, що у ОСОБА_1 виник податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб внаслідок винесення податкового повідомлення-рішення №1749-17 від 22.06.2015 року, сума якого є узгодженою та у встановлені законом строки не сплачена.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4717/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення податкового боргу.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що згідно довідки про наявність заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів), що контролюються ГУ ДФС у Львівській області станом на 20.11.2017 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн.

22.06.2017 року ДПІ у м. Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 1749-17, згідно якого сума податкового зобов'язання становить 25000,00 грн. за платежем: транспортний податок з фізичних осіб.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Ч.2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З 01.01.2015 року набули чинності зміни до ст. 267 Податкового кодексу України, внесені відповідно до Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", зокрема, було введено новий транспортний податок.

Так, пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України було визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 цієї статті об'єктом оподаткування було визначено легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

А відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 даної статті базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 цього Кодексу базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. пп. 267.6.1, 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 цього Кодексу обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм з 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку, що правильно зазначив суд першої інстанції.

На думку колегії суддів, вирішуючи питання щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та стягнення податкового боргу, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В переліку загальнодержавних податків та зборів, встановлених ст. 9 цього Кодексу, транспортний податок відсутній, а відповідно до п. 9.4 цієї статті установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

В переліку місцевих податків, встановлених ст. 10 цього Кодексу, транспортний податок також прямо не визначений, але пп. 10.1.1 цієї статті передбачений податок на майно.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Проаналізувавши положення наведених норм Податкового кодексу України, колегія судів вважає, що транспортний податок є місцевим податком.

При цьому, колегія суддів зазначає, що нормами цього Кодексу визначені певні особливості запровадження місцевих податків, які полягають в тому, що ці податки не можуть бути встановлені безпосередньо законом, оскільки Верховна Рада України може встановлювати лише перелік місцевих податків і їх параметри, а саме встановлення місцевих податків на підставі встановлених законом критеріїв належить до компетенції відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 4.4 ст. 4 цього Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження місцевих рад встановлювати місцеві податки на відповідних територіях визначені також ч. 1 ст. 143 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також відповідно до норм пп. пп. 12.3.1-12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 цього Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм транспортний податок на певній території встановлюється виключно відповідним рішенням місцевої ради.

При цьому, таке рішення повинне бути оприлюдненим не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування цього місцевого податку (плановий період), а у випадку оприлюднення такого рішення пізніше вказаної дати його норми можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи в системному зв'язку положення наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку плановий період - це 2015 рік, а бюджетний період - 2016 рік.

Отже, нові місцеві податки не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Як встановлено колегією суддів, "Положення про транспортний податок в м. Червоноград", яким був встановлений спірний податок, визначений позивачу за зустрічним позовом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача, було затверджене рішенням Червоноградської міської ради від 22.01.2015 року № 737, тобто норми даного Положення могли застосовуватись у 2016 бюджетному році, але не у 2015 році.

В свою чергу, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Проаналізувавши та порівнявши положення наведених вище норм Податкового кодексу України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати місцевих податків, в тому числі транспортного податку, колегія суддів вважає, що вони є неузгодженими, тобто у спірному випадку наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Для вирішення спору колегія суддів вважає можливим та необхідним застосувати встановлений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься також в п. 56.21 ст. 56 цього Кодексу, відповідно до якого у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році є помилковим і суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

А відтак, аргументи апеляційних скарг жодним чином не спростовують обставин встановлених судом, не містять підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права та заперечуються матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4717/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 08.08.2018 року