Постанова № 75755775, 07.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3813/18 Справа № 199/9550/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник О. Г. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2018 року по справі за скаргою ОСОБА_2 на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської Ірини Ігорівни, про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із уточненою скаргою на дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської І.І. (далі - заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України Ярушевська І.І.), про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2016 року та додаткові рішення від 04 серпня 2016 року та від 18 листопада 2016 року та стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 5.000 грн., судові витрати у розмірі 82 грн.86 коп.

Зазначав, що на підставі цього рішення суду було видано два виконавчих листа, які він подав до Головного управління державної казначейської служби до виконання, в зв'язку з тим, що вказані листи так і не були виконанні у визначений законом строк він звернувся до суду із відповідною скаргою на бездіяльність державної казначейської служби України.

Вказував, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року, яка залишена в силі ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року, його скаргу задоволено, зобов'язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська 16 січня 2017 року, усунути порушення прав ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами через відділення «Укрпошти» №82 за місцем проживання стягувача ОСОБА_4 та стягнуто з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_2 пов'язані з явкою до суду у розмірі 38 грн.68 коп.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року виправлено описки, допущені в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року, та приведено ухвалу у відповідність до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на те, що 24 січня 2018 року він рекомендованою кореспонденцією за номером ШКІ 4903811592972 направив до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України копії ухвал до виконання, проте заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України Ярушевська І.І., в провадженні якої перебувають надіслані вище ухвали суду, у встановлений строк про стан виконання ухвали суду його так і не повідомила, а тому просив суд визнати незаконною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України, у провадженні якої знаходяться виконавчі документи по справі №199/9550/15-ц, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська; зобов'язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти» №82;, а також стягнути на його користь судові витрати, пов'язані з явкою до суду та компенсацію за відрив від звичайних занять.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2018 року скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Визнано незаконною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України з виконання ухвали, постановленої Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська у справі №199/9550/15; зобов'язано заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України вчинити дії щодо виконання ухвали, постановленої Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська у справі №199/9550/15. Стягнто з Департаменту ДВС МЮ України на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані з явкою до суду у розмірі 313 грн.74 коп.

В апеляційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали, якою скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення у повному обсязі, зазначаючи, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не доведено порушення його прав діями Департаменту, будь-яких порушень його прав вони не допускали, а суд першої інстанції безпідставно не взяв це до уваги.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою (ч.1 ст.368 ЦПК України).

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи, явка яких не є обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно частин 2,3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2016 року та додаткові рішення від 04 серпня 2016 року та від 18 листопада 2016 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5.000 грн., судові витрати у розмірі 82 грн.86 коп.

На підставі цього рішення було видано два виконавчих листа, які ОСОБА_2 подав до Головного управління державної казначейської служби до виконання.

В зв'язку з невиконанням зазначених вище виконавчих листів ОСОБА_2 звернувся до суду з скаргою.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року, яка залишена в силі ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року, скаргу ОСОБА_2 задоволено, зобов'язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська 16 січня 2017 року, усунути порушення прав ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами через відділення «Укрпошти» №82 за місцем проживання стягувача ОСОБА_4 та стягнуто з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_2 пов'язані з явкою до суду у розмірі 38 грн.68 коп.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 серпня 2017 року виправлено описки, допущені в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року, та приведено ухвалу у відповідність до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

24 січня 2018 року ОСОБА_2 рекомендованою кореспонденцією за номером ШКІ 4903811592972 направив до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України копії ухвал до виконання.

Будь-яких відомостей стосовно виконання вказаних ухвал матеріали справи не містять.

Натомість 19 лютого 2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльністю Департаменту ДВС МЮ України порушуються вимоги закону та права скаржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (ст.453 ЦПК України).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання рішення на підставі якого було видано відповідні виконавчі листи про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди 5.000 грн.

01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Згідно ч.1 ст.2 та ст.3 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п.4 розділу І Наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний суд України, Верховний суд України тощо.

Матеріалами справи підтверджується факт того, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 було постановлено ухвалу, яка набрала законної сили та яка, в силу ст.453 ЦПК України, повинна бути виконана.

Саме у зв'язку з тим, що боржником є Державна казначейська служба України ухвала постановлена за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 й була направлена до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Доводи приведені в апеляційній скарзі даного висновку не спростовують.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 подав до них не виконавчий документ, а ухвалу суду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у уданому випадку за наслідками його скарги було постановлено саме ухвалу, про виконання якої скаржника і необхідно було повідомити.

Що стосується витрат, пов'язаних з явкою до суду.

Відповідно до вимог 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для відмови у стягненні витрат, пов'язаних з явкою до суду.

Інші доводи касаційної скарги, які ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення скарги, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України»,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Також колегія суддів наголошує на тому, що станом на час звернення до суду із даною скаргою рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року не виконано.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06 жовтня 2011 року міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення від 15 жовтня 2009 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», «Горнсбі проти Греції»).

У своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Тобто, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропітровська від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.