Рішення № 75755253, 02.08.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р. справа №820/5114/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Дробчак Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61100, код НОМЕР_1) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Головне управління ДФС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якому просить суд:

- підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків;

- зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу - підприємця ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено підпункти 16.1.9 та 16.1.1 пункту 16.1 статті 16, статті 81 Податкового кодексу України, оскільки не було допущено перевіряючих до проведення перевірки. У зв'язку із зазначеними обставинами рішенням заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 22.06.2018 вих.№6461/ФОП/20-40-14-10-19 застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за підтвердженням обґрунтованості якого контролюючий орган звернувся до суду із позовом.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому вказано, що оскільки з моменту застосування рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22 червня 2018 року умовного адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України, а тому позовні вимоги податкового органу в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідачем зазначено, що для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах. А тому висновки позивача, на думку відповідача, щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, є помилковими.

У відповіді на відзив представником позивача зазначено про неможливість оцінки судом як доказу науково-правового висновку Національного юридичного університету імені ОСОБА_4.

Правом надати заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що наказом Головного управління ДФС у Харківській області від 07.06.2018 № 4098 "Про проведення фактичної перевірки" з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, на підставі п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, наказано Відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту провести з 07.06.2018 фактичну перевірку господарського об'єкту, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чічібабіна, буд. 2, в якому здійснює діяльність ФО-П ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1), тривалістю у відповідності до вимог п.82.3 ст.82 Податкового кодексу України, за період діяльності з 07.06.2015 по дату завершення перевірки.

На підставі вищезазначеного наказу заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області виписано направлення на перевірку від 07.06.2018 року №№ 5348, 5349, 5378, 5379.

Посадовими особами контролюючого органу 12.06.2018 року на підставі наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 07.06.2018 № 4098 та направлень від 07.06.2018 року №№ 5348, 5349, 5378, 5379 здійснено вихід за адресою: м. Харків, вул. Чічібаніна, 2, місце здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 з метою проведення фактичної перевірки

При виході за вказаною адресою посадовою особою контролюючого органу представнику відповідача ФОП ОСОБА_3 адвокату ОСОБА_5, який діяв на підставі договору про надання адвокатом правової допомоги від 02.01.2018 року, вручено копію наказу від 07.06.2018 №4098 та направлення на проведення перевірки від 07.06.2018 року №№ 5348, 5349, 5378, 5379, про що свідчить підпис останнього на направленнях на проведення перевірки.

Під час отримання копії наказу представник відповідача не допустив до перевірки посадових осіб заявника та надав письмові пояснення від 12.06.2018 року з цього приводу, , про що складено акт відмови від допуску до перевірки від 12.06.2018 року № 4391/20-40-14-10/НОМЕР_1.

Заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області за результатами розгляду звернення від 13.06.2018 №398/20-40-14-10-10 та доданих до нього матеріалів управління аудиту Головного управління ДФС у Харківській області про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФО-П ОСОБА_3 (податковий номер - НОМЕР_1), на підставі яких були з'ясовані обставини, передбачені п.п.94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, а саме платник податків відмовився від проведення фактичної перевірки, призначеної наказом від 07.06.2018 №4098, за наявності законних підстав для її проведення та від допуску посадових осіб контролюючого органу, що зафіксовано в акті від 12.06.2018 №4391/20-40-14-10/НОМЕР_1, рішенням від 22.06.2018 вих.№6461/ФОП/20-40-14-10-19, що прийнято о 12 год. 35 хв., застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - ФОП ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1), що перебуває (розміщене, зберігається) за податковою адресою: АДРЕСА_2 та місцем здійснення діяльності: АДРЕСА_3. Вказане рішення направлено на адресу платника засобами поштового зв'язку, про що свідчить копію фіскального чеку про оплату послуг поштового відділення.

Із системи "Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулося до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна 22 червня 2018 року та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/4880/18 від 26.06.2018 провадження у справі за заявою в порядку ст. 283 КАС України Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій - закрито.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Згідно з пунктом 94.19 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право звернення органів доходів і зборів до суду із заявою щодо, зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (частина друга статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків 27 червня 2018 року (штамп вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 вх.№01-25/32062/18).

Тобто, станом на час звернення контролюючого органу до суду строк у 96 годин, протягом якого має бути перевірена судом обґрунтованість рішення керівника про накладення арешту на майно платника податків, сплинув, що, в свою чергу, згідно з пунктом 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, свідчить про припинення адміністративного арешту, накладеного рішенням податкового органу від 22 червня 2018 року.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №820/2040/17.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Щодо позовних вимог про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу - підприємця ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, позивач послався на тотожність понять "арешт коштів платника податків" та "зупинення видаткових операцій", а також приписи п.п.20.1.31 п.20.1 ст.20 ПК України.

Відповідно п. 94.6 ст. 94 ПК України, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).

Суд зазначає, що обов'язковою передумовою арешту коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться в банку, передує ряд заходів, визначених Главою 9 ПК України, які слід вжити податковому органу з метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань, в тому числі встановлення майна та інших цінностей такого платника податків, що можуть стати джерелами погашення податкових зобов'язань платника податків, передача такого майна у податкову заставу та накладення адміністративного арешту на майно.

Однак позивачем не було надано жодних доказів вжиття відповідних заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу та доказів існування такого боргу.

З приводу визначеного контролюючим органом способу податкового примусу, а саме зупинення видаткових операцій, що, на думку позивача, є тотожним поняттю арешту коштів на рахунках платника податків, суд зазначає, що нормами ст. 94 ПК України унормовано можливість прийняття рішення виключно про арешт коштів на рахунку платника податків, проте можливість здійснення арешту шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків приписами цієї статті не передбачена.

Законодавцем встановлений захід податкового примусу, як зупинення видаткових операцій на рахунках платника (п. 20.1.31, 20.1.32 ст.20, п.89.4 ст.89, п.91.4 ст.91 ПК України), проте не визначено, що відмова від проведення перевірки є приводом для його застосування.

Окрім того, право звернутися з вимогами до суду про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в загальному порядку у контролюючого органу виникає лише в разі відмови судом у прийнятті заяви на підставі ст. 283 КАС України.

При цьому суд зазначає, що підставою для звернення із заявою у порядку, визначеному статтею 238 КАС України саме щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків з посиланням на підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 ПК України є недопуск платником податків посадових осіб контролюючого органу до обстеження територій і приміщень.

Заяву з посиланням на зазначені обставини має бути подано до суду протягом 24 годин з моменту виникнення таких обставин, тобто, протягом доби з моменту недопуску перевіряючих до обстеження територій і приміщень, однак у межах спірних правовідносин судом встановлено, що із такою заявою контролюючий орган до суду не звертався.

Зазначення у заяві по справі №820/4880/18 вимоги про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків є обраним заявником способом податкового примусу у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків, однак доказів дотримання процедури застосування такого заходу податкового примусу позивачем до суду не надано.

Окрім того, статтею 59 Закону України "про банки і банківську діяльність" визначено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Тобто, зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків можливо виключно у випадках накладення арешту на кошти як виду адміністративного арешту.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань відповідача на протиправність наказу на проведення перевірки, викладених у відзиві на позов, та на підтвердження правової позиції щодо чого представником відповідача надано науково-правовий висновок, допустимість якого як доказу у даній справі ставиться під сумнів представником позивача у відповіді на відзив, суд зазначає, що у межах спірних правовідносин судом оцінюються правомірність позовних вимог суб'єкта владних повноважень щодо застосування до відповідача заходів податкового примусу.

З урахуванням вимог статті 9 КАС України суд не оцінює на відповідність вимогам податкового законодавства та статті 2 КАС України наказ на проведення перевірки, оскільки він не є предметом спору у даній справі, а тому відсутні підстави для дослідження науково-правового висновку Національного юридичного університету імені ОСОБА_4, на який посилається представник відповідача, обгрунтовуючи протиправність наказу (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії").

Зустрічного позову у порядку статті 177 КАС України у межах розгляду даної справи відповідачем не пред'явлено.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідачем надано до суду копії договору про надання правової допомоги від 11.06.2018, попереднього розрахунку суми витрат на правничу допомогу, акту приймання-передачі від 23.07.2018 та оригінал квитанції №0.0.1092260457.1 від 23.07.2018.

Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правової допомоги, оплата гонорару АО "Правник" за надані послуги, Клієнтом здійснюється, з урахуванням положень пп. 3.1.1 п. 3.1 розділу 3 Договору, протягом 10 днів з моменту підписання Акта приймання передачі виконаних робіт, але не пізніше 3 місяців з дати укладення Договору.

Відповідно до Розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складає за підготовку та подання відзиву на адміністративний позов Головного управління ДФС у Харківській області - 5500,00 грн (із розрахунку 500,00 грн/стор.) та за участь у судових засіданнях по справі №820/5114/18 - 4000,00 грн.

Судом встановлено, що оплату за договором від 11.06.2018 за надані послуги під час розгляду справи№820/5114/18 здійснено ФОП ОСОБА_3 на рахунок АО "Правник" у розмірі 9500,00 грн, про що свідчить оригінал квитанції №0.0.1092260457.1 від 23.07.2018. Оплата здійснена у строк, визначений умовами договору.

Відповідно до умов договору між АО "Правник" та відповідачем (п.2.2) виконання договору доручено, у тому числі, помічнику адвоката Дробчак Людмилі Володимирівні без додаткових угод/доручень, яка здійснювала представництво інтересів відповідача у судових засіданнях 24.07.2018 та 02.08.2018 на підставі довіреності від 23.06.2018, про що свідчать протоколи судових засідань. Дробчак Л.В. підписано відзив на позов (11 сторінок та додатки - судова практика, науково-правовий висновок), що поданий у строк, встановлений судом, та надісланий відповідачу відповідно до вимог КАС України.

Оцінюючи співмірність витрат відповідача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.134 КАС України).

Заперечуючи проти задоволення клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та доказів на підтвердження неспівмірності витрат до суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши рівень витрат відповідача на правничу допомогу з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, а також те, що їх сума була обґрунтованою, суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61100, код НОМЕР_1) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61100, код НОМЕР_1) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 08 серпня 2018 року.

Суддя О.Г. Котеньов