Постанова № 75754937, 16.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 травня 2018 року м.Дніпросправа № 804/6962/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Божко Л.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 р. (суддя Царікова Олена Василівна, повний текст рішення складений 08.02.2018 року) по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною та скасування постанови ,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 25.09.2017 №181-І;

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2017 №237/4.1-3/714.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2017 №237/4.1-3/714 в частині накладення суми штрафу у розмірі 288000,00 грн. (що накладений за допущення до роботи без оформлення трудових відносин ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4).

У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подали апеляційні скарги в яких, позивач просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити ці позовні вимоги, відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про неповне дослідження судом першої інстанції цивільно-правових відносин між ним та гр. ОСОБА_5, що призвело до помилкового висновку суду першої інстанції, що цивільно-правова угода містить ознаки трудового характеру.

Відповідач обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує, що цивільно-правові договори, укладені позивачем з ОСОБА_3, та ОСОБА_4 не відповідають поняттю цивільно-правого договору, визначеному Цивільним кодексом України та мають ознаки трудових договорів, а ОСОБА_2 допущено до роботи без укладення трудового договору з позивачем.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу від 25.09.2017 №181-І та направлення про проведення інспекційного відвідування від 26.09.2017 №215, посадовими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 26.09.2017 здійснено інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з метою контролю за додержанням законодавства про працю та оформлення трудових відносин, в ході чого було здійснено виїзд за місцем здійснення господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, караоке - бар "ІНФОРМАЦІЯ_1". Під час виїзду встановлено, що у приміщенні караоке - бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" знаходилися наступні працівники: бармен ОСОБА_5 та прибиральниця ОСОБА_2.

Суб'єкту контролю - фізичний особі-підприємцю ОСОБА_1 було вручено запит про надання документів від 26.09.2017 №1576/4.1-3, на виконання якого позивачем були надані цивільно - правові договори:

- від 26.09.2017 №4 з ОСОБА_5, який взяв на себе зобов'язання у строк з 26.09.2017 по 31.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів;

- від 25.09.2017 №3 з ОСОБА_3, який взяв на себе зобов'язання у строк з 26.09.2017 по 31.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів;

- від 21.09.2016 №8 із ОСОБА_4, який взяв на себе зобов'язання у строк з 22.09.2017 по 21.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів.

Проаналізувавши надані цивільно - правові договори, перевіряючі дійшли висновку, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України наступних фізичних осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, чим порушено вимоги частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

В письмових запереченнях відповідач вказав, що ОСОБА_2, яка виконувала роботу прибиральниці у караоке - барі "ІНФОРМАЦІЯ_1" письмово повідомила інспектору, що працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прибиральницею у ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1" з 2014 року.

За результатами перевірки було винесено припис від 28.09.2017 №237/4.1-3-183, яким приписано позивачу вжити заходів щодо виконання вимог ч.1, 3 ст. 24 України, а саме: офіційно працевлаштувати ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, а також інших офіційно неоформлених працівників.

На підставі встановлених під час інспекційного відділення порушень, 18 жовтня 2017 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову №237/4.1-3/714, за якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 384000,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості висновків відповідача в частині допущення позивачем порушень щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 При цьому, щодо цивільно-правової угоди з ОСОБА_5 зазначив про наявність в останній ознак трудового характеру, що свідчить про допущення позивачем порушень щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_5

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за № 1291/21603 (далі по тексту - Порядок № 390).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 390, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059.

Відповідно до п.п. 6, 7 Порядку № 390, перевірка складається з таких етапів: 6.1. Робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора; 6.2. Оформлення документів за результатами перевірки; 6.3. Ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; 6.4. Проведення за результатами перевірки роз'яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Обставини, які б свідчили про порушення суб'єктом владних повноважень вимог чинного законодавства при проведенні перевірки додержання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування судом першої інстанції не встановлені.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваний наказ від 25.09.2017 №181-І видано на підставі звернення громадянки ОСОБА_6 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, з метою перевірки фактів, викладених у заяві, тому проведення позапланової перевірки щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 здійснено у відповідності до положень Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого 26.04.2017 постановою Кабінету Міністрів України №295. Позивач допустив перевіряючих Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області до перевірки, перевірка фактично проведена, а тому суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 25.09.2017 №181-І.

Щодо виявлених під час перевірки порушень позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно оскаржуваної постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.10.2017 №237/4.1-3/714 на позивача накладено штраф за допущення до роботи без укладення трудового договору наступних осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Як зазначалося вище, на підтвердження наявності правомірних відносин з ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачем було надано відповідачу цивільно - правові договори:

- від 26.09.2017 №4 з ОСОБА_5, який взяв на себе зобов'язання у строк з 26.09.2017 по 31.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів;

- від 25.09.2017 №3 з ОСОБА_3, який взяв на себе зобов'язання у строк з 26.09.2017 по 31.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів;

- від 21.09.2016 №8 із ОСОБА_4, який взяв на себе зобов'язання у строк з 22.09.2017 по 21.12.2017 надати послуги з обслуговування відвідувачів.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги з обслуговування відвідувачів.

Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).

В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Крім того, згідно долучених до матеріалів справи пояснень, зокрема ОСОБА_4 останнім зазначено, що його робота полягала в тому, що інколи в нічний час по домовленості з позивачем він виїжджав до закладу "ІНФОРМАЦІЯ_1" зі своїм кальяном і обслуговував клієнтів. При цьому, відповідно до копії рахунку закладу "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_4 зазначений офіціантом, час розрахунку 10 год. 38 хв. 26.09.2017 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що всі три цивільно-правові угоди, укладені з ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є аналогічними за змістом та умовами.

Водночас, суд першої інстанції зазначив про допущені позивачем порушення в частині укладення цивільно-правової угоди та наявність ознак трудового характеру лише щодо відносин з ОСОБА_5, а щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 послався на відсутність факту допуску та виконання останніми роботи в адресу позивача.

Проте, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 роботи по обслуговуванню відвідувачів закладу позивача є безпідставним, спростовується доказами наявними в матеріалах справи та самим позивачем.

Так, як зазначалося вище позивачем на підтвердження цивільно-правих відносин з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надано цивільно-правові угоди з цими особами по наданню послуг, акти приймання-передачі робіт (послуг). Під час розгляду справи в суді першої інстанції до матеріалів справи долучено особисті пояснення ОСОБА_4 від 15.12.2017 року та ОСОБА_3 від 18.12.2017 року, в яких ними зазначається про укладення з позивачем договору про надання послуг та про надання таких послуг. Також, згідно вказаної вище копії рахунку закладу "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_4 зазначений офіціантом.

Таким чином, враховуючи викладене висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів виконання роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідає фактичним обставинами справи.

Щодо не оформлення позивачем трудових відносин з ОСОБА_2, то згідно пояснень останньої, написаних власноручно 26.09.2017 року, з підписом, вона з 2014 року працює прибиральницею у ОСОБА_1 в ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1" та отримує заробітну плату в розмірі 3500 грн.

Проте, під час розгляду справи, надані пояснення ОСОБА_2 від 17.11.2017 року, яких зазначено, що під час проведення перевірки вона надавала пояснення, що працює в ОСОБА_8, однак перевіряючим було переписано ініціали власника з куточка споживача. Також зазначено про укладення цивільно-правового договору з ОСОБА_8, який був наданий нею під час перевірки.

Крім того, відповідно до пояснень ОСОБА_2 від 30.09.2017 року, останньою зазначено, що під час перевірки вона у зв'язку з хвилюванням помилково зазначила в письмових поясненнях, що працює в ОСОБА_1, оскільки протягом останніх п'яти років працювала у нього, однак на момент проведення перевірки нею був укладений договір з ОСОБА_8 При цьому, також зазначено про укладення трудового договору з ОСОБА_8 28.09.2017 року.

При цьому, до матеріалів справи долучено цивільно-правовий договір укладений між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 від 25.09.2017 року №5, згідно якого виконавець зобов'язується надати послуги з прибирання приміщень, миття посуду (обсяг роботи, місце роботи, час роботи не визначено) з 25.09. до 25.10. (без зазначення року).

Інших доказів, які б підтверджували або спростовували викладені ОСОБА_2 обставини, на суперечливість та невідповідність яких, суд апеляційної інстанції звертає увагу, до матеріалів справи не надано.

Також, викликає сумнів, на думку суду укладення вказаних цивільно-правових договорів саме напередодні перевірки.

Наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі робіт (послуг) також не містять ні результату роботи, ні її обсягу, видів тощо.

Крім того, у вказаних актах визначено період виконання роботи та частковий розмір оплати, що не відповідає пунктам 2.1., 2.2. договорів, які є аналогічними у всіх договорах.

Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17 липня 2013 року № 509 (далі по тексту - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Згідно з п. 8 Порядку № 590, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2017 №237/4.1-3/714 у розмірі 384 000,00 гривень на підставі абз.2 частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною в повному обсязі, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити в задоволені цих позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322, КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 р. - скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2017 №237/4.1-3/714 в частині накладення суми штрафу у розмірі 288000,00 грн. (що накладений за допущення до роботи без оформлення трудових відносин ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) та прийняти нове рішення в цій частині.

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.10.2017 №237/4.1-3/714 в частині накладення суми штрафу у розмірі 288000,00 грн. (що накладений за допущення до роботи без оформлення трудових відносин ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: Ю.В. Дурасова