Ухвала суду № 75754368, 27.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/930/18 Справа № 202/3704/18 Слідчий суддя - Слюсар Л.П. Суддя-доповідач - Кондаков Г.В.

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 року

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді - доповідача Кондакова Г.В.

суддів Коваленка В.Д.

Кононенко О.М.

при секретарі Надтока Ю.В.

за участю прокурора Кузнецова П.М.

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2018 року про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017040000001423, -

встановила:

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2018 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області, погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області у кримінальному провадженні № 12017040000001423 та накладено арешт на 1/2 квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3

Приймаючи таке рішення, суд послався на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 128399050, за параметром запиту «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження», ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1. Тому слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки слідчим доведено обґрунтованість підозри ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, що арешт належного останньому майна необхідний з метою забезпечення конфіскації майна у кримінальному провадженні, а обмеження права власності є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження.

Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_3 не погодився з даним рішенням суду. В апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2018 року, оскільки він не був повідомлений про розгляд клопотання слідчого в суді першої інстанції та отримав дану ухвалу 11 липня 2018 року, скасувати її та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що квартира, на яку накладено арешт, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і використовується всією сім'єю для проживання, а тому арешт порушує необхідний баланс у спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу.

Вказує на те, що в ухвалі не визначено, яким чином квартира, стала засобом та знаряддям кримінального правопорушення та є предметом кримінального правопорушення, слідчим не зазначено розмір збитків, нанесених кримінальним правопорушенням, не вказано, яким чином квартира використовувалася при вчинені злочину. Відсутні докази, що вона, набута протиправним шляхом або є предметом кримінального правопорушення, та існування правової підстави для арешту квартири з метою забезпечення збереження речових доказів взагалі спростовується. До того ж, ні з клопотання слідчого, ні з ухвали слідчого судді не вбачається, яким чином квартира використовувалася при вчиненні злочину та не обґрунтовано наявність підстав вважати, що вона може бути знищена. Не доведено необхідності спеціальної конфіскації, або відшкодування шкоди, оскільки цивільний позов в межах кримінального провадження не було заявлено.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про дотримання скаржником строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала була постановлена без виклику власника майна, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного скарження для останнього обчислюється з дня отримання ним копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки наданими матеріалами не спростовуються доводи апелянта про те, що копію даної ухвали ОСОБА_3 отримав саме 11 липня 2018 року, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення апелянтом строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду та вирішення питання про його поновлення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми процесуального закону, (ч. ч. 3, 5, та 6), арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Як вбачається з наданих матеріалів, у провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 15 грудня 2017 року за № 12017040000001423, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом зловживання службовим становищем, заволодів чужим майном - грошовими коштами у сумі 123 630 грн., що у 154 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, вчинив закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем - грошовими коштами у сумі 1 321 870 грн., тобто в особливо великому розмірі, чим заподіяв державній установі - регіональній філії «Придніпровська залізниця» ПАТ "Українська залізниця" матеріальні збитки на загальну суму 123 630 грн., та вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, склав та видав завідомо неправдиві документи, що спричинило тяжкі наслідки.

23 червня 2018 року в межах зазначеного кримінального провадження ОСОБА_3 повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Відповідно до інформаційної довідки №128399050 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 володіє на праві спільної часткової приватної власності 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку на нерухоме майно, яке належить підозрюваному, рішенням слідчого судді було цілком обґрунтовано, з дотриманням вимог закону накладено арешт, з метою забезпечення конфіскації майна у даному кримінальному провадженні, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.

Разом з тим, аналізуючи викладені в ухвалі слідчого судді обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що ані слідчим в своєму клопотання, ані прокурором в судовому засіданні, а також судом першої інстанції під час постановлення свого рішення не наведено достатніх підстав, які б обґрунтовували необхідність арешту 1/2 частини вищезазначеної квартири за адресою: АДРЕСА_1, в повному обсязі цього заходу, тобто і шляхом заборони власнику користування нею, з огляду на вимоги ст. 170 КПК України про те, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

З урахуванням наведеного, а також меж апеляційного розгляду, визначених ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково, ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2018 року - скасувати з постановленням нової ухвали судом апеляційної інстанції на підставі ст. 407 КПК України.

Керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

п о с та н о в и л а:

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_3 - задовольнити частково, а ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2018 року про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017040000001423 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області, погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12017040000001423, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, про накладення арешту на майно - задовольнити частково.

Накласти арешт на об'єкт нерухомості : 1/2 АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 951279712101), яка належить ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1, із забороною розпоряджатися цим майном.

Зобов'язати Відділ реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести відповідні відомості про обтяження нерухомого майна - 1/2 квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 951279712101) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Контроль за виконанням зазначеної ухвали покласти на слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області Сутулу Ю.А.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

Кондаков Г.В. Коваленко В.Д. Кононенко О.М.