Рішення № 75754119, 08.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 521/4776/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017 м. Одеса, вул. Косовська,2Д, код ЄДРПОУ 38226516), третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом (а.с.63-66) звернулась ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - Департамент), третя особа на стороні позивача ОСОБА_2, у якому просила: визнати противоправним рішення відповідача від 17.10.2017 року про відмову їй у здійсненні реєстрації місця проживання, за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію її місця проживання, за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначила, що вона згідно з Договором купівлі-продажу від 14.07.2014 року є власником земельної ділянки НОМЕР_3, площею 0507 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 Право власності зареєстровано 14.07.2014 року. На вказаній земельній ділянці вона та її чоловік ОСОБА_2 побудували садовий будинок НОМЕР_3, який введено в експлуатацію 11.08.2016 року, а 23.08.2016 року вона зареєстровала право власності на вказаний садовий будинок, у якому з 2016 року проживає постійно її сім'я.

У зв'язку зі зміною місця проживання її знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 Департаментом за її відповідною заявою.

17.10.2017 року вона звернулась до Департаменту із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_2, чоловік, надав згоду на реєстрацію. Проте Департамент відмовив у проведенні реєстрації місця проживання, мотивуючи тим, що реєстрація місця проживання в садовому будинку неможлива, так як особа не подала необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі, надані документи на садовий будинок) Також, усно було повідомлено, що реєстрація місця проживання в садовому будинку неможлива, так як садовий будинок не є житловим, та запропоновано перевести садовий будинок в житловий.

Позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та порушує її права та положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.02.2016 року №207, згідно з якими відсутня така підстава для відмови в реєстрації як місце проживання не є житловим, оскільки документи надані на садовий будинок.

Пропонуючи перевести садовий будинок в житловий та посилаючись на Постанову КМУ № 321 від 29.04.2015 року, якою затверджений Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам у жилі будинки, Департамент не врахував, що цільовим призначенням земельної ділянки на якій розташований садовий будинок є - садівництво, що не уможливлює таке переведення.

В обґрунтування позовних вимог позивач також зазначив, що відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення їй основних прав, наданих їй конституцією або законом. Відповідно до ст. 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 Конвенції про захист людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах території.

Статтею 29 ЦКУ встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична с проживає постійно, переважно або тимчасово.

Ніяких обмежень щодо проживання фізичної особи у садовому будинку вказаною статтею не встановлено, так як і не встановлено обмежень щодо реєстрації і проживання у садовому будинку. Згідно зі ст.379 ЦКУ житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Тобто, Садовий будинок - є житлом, якщо він призначений та придатний постійного або тимчасового проживання в ньому.

Позивач зазначила, що будівництво будинку, в якому вони з сім'єю мешкають, згідно Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, виконано з дотриманням відповідних державних будівельних норм, стандартів і правил. Обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після випробування у визначеному порядку. Заходи з охорони праці, забезпечення вибухобезпеки, пожежної безпеки, охорони навколишнього середовища і антисейсмічні заходи проведені в повному обсязі. Згідно технічного паспорта на садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, будинок побудований з газобетону, має фундамент, покрівлю з черепиці, обладнаний водопроводом, електрикою та каналізацією. Відповідно до звіту сертифікованого експерта з технічного обстеження будівель та споруд про проведення технічного огляду садового будинку від 21.07.2017 року «Дельта- Консалтінг», садовий будинок відповідає вимогам державних будівельних норм.

Садовий будинок АДРЕСА_1, має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (м. Одеса), зареєстрований як об'єкт нерухомого майна, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, відповідає встановленим технічним вимогам.

Таким чином, спеціальним законом, який регламентує порядок реєстрації фізичних осіб за місцем їх перебування, або за місцем їх проживання - Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не встановлено жодних обмежень щодо реєстрації постійного місця проживання осіб, які проживають в садовому будинку. Позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Позивач звернулась з позовом до Малиновського районного суду м. Одеси.

11.05.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 27.03.2018 року, якою до Одеського окружного адміністративного суду передана на розгляд за підсудністю адміністративна позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії, а саме зареєструвати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-6,46,51).

Ухвалою суду від 14.05.2018 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків (а.с.52-55).

25.05.2018 року надійшли заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відкликання позовної заяви відповідно до п.2 ч.4 ст.169 КАС України (а.с.68,69).

Ухвалою суду від 04.06.2018 року адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про зобов'язання зареєструвати місце проживання повернутий позивам у зв'язку з його відкликанням. Позивачу ОСОБА_1 продовжений строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи (а.с.79-81).

Ухвалою суду від 07.08.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи

Відповідач подав до суду відзив на позов (а.с. 118-127), у якому просив відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову та зазначив, що реєстрація місця проживання особи здійснюється відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі Правила №207) та ним було дотримано вимог вказаних нормативних актів.

У відзиві зазначено, що позивач має намір зареєструвати своє місце проживання у приміщенні, що за цільовим призначенням, згідно наданих документів, є садовим будинком та не відноситься до об'єктів житлової нерухомості. Між тим, відповідно до пункту 18 Правил, одним із необхідних документів для отримання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання є документ, що підтверджує право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. Поняття житла визначено також ст.ст.379,380 ЦКУ, а житлового фонду Житловим кодексом України.

На думку представника відповідача, позивач у своїй позовній заяві посилається на вищезазначені правові норми не вірно зазначаючи їх зміст шляхом виключення деяких понять та слів, в результаті чого приходить до невірного висновку: "садовий будинок - є житлом, якщо він призначений та придатний для постійного або тимчасового проживання в ньому".

Пунктом 2 Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України від 24.04.2015року № 79, визначено, що садовий будинок - будинок для літнього використання та прибудова до нього.

Також Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. № 127, визначено, що окремо від житлових будинків виділяються садові та дачні будинки. Пунктом 2.4. цієї Інструкції визначено, що садовий будинок - де будинок для літнього (сезонного) використання.

Представник відповідача стверджує, що аналіз зазначених положень свідчить про те, що реєстрація місця проживання здійснюється виключно у житлі, до якого згідно з наведеними приписами чинного законодавства України садовий будинок не відноситься, садовий будинок призначений тільки для літнього використання.

На думку представника відповідача той факт, що садові будинки за визначенням не є житловими, підтверджує, прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання" від 02.09.2014 року.

Цим законом ЖК Української PCP доповнено статтею 8-1 такого змісту: Громадяни відповідно до закону мають право на переведення садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, власник садового будинку має можливість оформити його як житловий і лише після отримання рішення органів місцевого самоврядування про переведення садового будинку у жилий будинок може здійснювати в ньому реєстрацію місця проживання.

Представник відповідача не погоджується з твердженням позивача, що вона разом з сім'єю протягом двох років постійно проживають у зазначеному садовому будинку, який є єдиним місцем проживання. Однак, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували відсутність у неї права власності на інші об'єкти нерухомого майна. Як вбачається із інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 та членам її сім'ї на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2.

Частиною 10 статті 6 Закону встановлено, що у разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

Таким чином, ОСОБА_1 має можливість зареєструвати своє місце проживання в квартирі, що належить їй на праві спільної часткової власності.

Також представник відповідача не погоджується з твердженням позивача, що відмова в реєстрації місця проживання, суттєво обмежує її конституційні права. Частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Позивач подала до суду відповідь на відзив (а.с.145-148), в який зазначила, що вважає необґрунтованим при визначення відповідачем поняття «садовий будинок» його посилання на п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 24.04.2015р. № 79. Але даний порядок стосується будівель та споруд, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт.

Садовий будинок №5, розташований за адресою: АДРЕСА_2, належить мені на праві приватної власності, збудований з дозволом на виконання будівельних робіт та введений в експлуатацію, згідно Декларації про готовність до експлуатації об'єкта (серія та номер ОД143162250462 від 11.08.2016 року).

Також позивач просила врахувати, що відповідачем надана не актуальна інформація щодо наявності у неї в частковій власності квартири АДРЕСА_2, оскільки вказана квартира відчужена ними за договором купівлі-продажі від 19.07.2017 року. Садовий будинок є єдиним місцем проживання сім'ї.

Оскільки спеціальним законом, який регламентує порядок реєстрації фізичних осіб за місцем їх перебування, або за місцем їх проживання - Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не встановлено жодних обмежень щодо реєстрації постійного місця проживання осіб, які проживають в садовому будинку, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав до суду заперечення проти відповіді на відзив позивача (а.с.158-162), в яких зазначив, що вважає доводи ОСОБА_1, викладені у відповіді на відзив необґрунтованими, висновки позивача помилковими. Зокрема, позивач вказує, що посилання Департаменту на пункт 2 Порядку, як підставу визначення даного садового будинку непридатним для постійного користування є хибним, адже він стосується будівель та споруд, збудованих без дозволу на використання будівельних робіт, а садовий будинок АДРЕСА_1 збудовано з відповідним дозволом. Проте будівлю розташовану за вказаною адресою, згідно вищезгаданої декларації введено в експлуатацію, як "садовий будинок", при цьому наявність чи відсутність дозволу на використання будівельних робіт не змінює цільового призначення садового будинку.

Представник відповідача також зазначив, що позивач неодноразово посилається на статтю 29 і 379 ЦКУ, як підставу визнання садового будинку житловим, однак оминає статті 6 та 8-1 Житлового кодексу, за змістом яких, законодавець визначає, що садовий будинок не належить до категорії жилих будинків та, надає право власникам, у разі відповідності садових будинків державним будівельним нормам, встановленим для жилих будинків, переводити їх у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам у жилі будинки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 321.

Таким чином, підставою для визнання садового будинку житловим є виключно рішення уповноваженого органу та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Надані позивачем документи щодо технічного стану будинку не можуть бути належними доказами у справі, тому що не змінюють статусу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з садового будинку на житло, натомість вказані документи можуть стати однією з підстав для звернення до відповідного органу з метою здійснення переведення садового будинку у житловий.

Також не можуть бути прийняти до уваги доводи позивача що переведення садового будинку АДРЕСА_1 в житловий є неможливим, так, як його побудовано на земельній ділянці, призначеній для садівництва. Позивач ОСОБА_1 набула право власності на зазначену земельну ділянку 14.07.2014 року, після чого побудувала садовий будинок, зареєструвавши право власності на нього 23.08.2016 року.

Таким чином, стверджуючи у рамках позову про те що зазначений об'єкт нерухомості є житлом та призначений для постійного проживання в ньому, позивач фактично підтверджує, що свідомо порушила вимоги чинного законодавства, а саме ст. 21, 35, 211 ЗКУ, за що ст. 53 КУпАП передбачена відповідальність. Позивач не надала жодного доказу свого звернення до Одеської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що належить їй на праві приватної власності, натомість намагається змусити суд легалізувати факт її постійного проживання у садовому будинку, чим засвідчити факт належності цього будинку до житла, що стане підтвердженням нецільового використання земельної ділянки.

На думку представника відповідача уникаючи зміни цільового призначення земельної ділянки а також переведення будинку до категорії жилих (за умови дотримання будівельних норм), позивач не тільки порушує чинне законодавство, а й перешкоджає Одеській міській раді у здійсненні останньою своїх повноважень, зокрема визначених у статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування": організація благоустрою населеного пункту, затвердження маршрутів і графіків руху, міського пасажирського транспорту, облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням та інших повноважень пов'язаних із містобудівною діяльністю по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування та інше використання територій при збереженні традиційного характеру середовища, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Також представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 відчуживши квартиру, свідомо допустила погіршення власних житлових умов, шляхом відчуження єдиного житлового приміщення.

З урахуванням викладеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 у наданий до суду поясненнях (а.с.92-93)зазначив, що він постійно проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (Дата реєстрації 05.10.2017 року), знаходиться у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 (актовий запис №2332), яка у 2014 року придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянки вони побудували будинок, який прийнятий в експлуатацію, та право власності на вказаний будинок як садовий оформлено на дружину 23.08.2016 року. З 2016 року сім'я проживає постійно у вказаному будинку.

Третя особа підтримує позовні вимоги позивача, оскільки вказаний садовий будинок придатний для постійного проживання, має поштову адресу, відповідає встановленим технічним вимогам, є єдиним місцем проживання сім'ї.

Спірні правовідносини виникли між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень у сфері реєстрації місця проживання.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» від 10.12.2015 р. № 888-VІІІ внесено зміни до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. №1382-ІV та визначено, що органом реєстрації є виконавчий орган міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Одеською міською радою прийнято рішення від 16.03.2016 р. № 421-VII «Про здійснення виконавчим органом Одеської міської ради на території міста Одеси повноважень органу реєстрації, передбачених Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого визначено, що виконавчим органом Одеської міської ради, що здійснюватиме повноваження органу реєстрації на території м. Одеси є Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради.

Реєстрація місця проживання особи, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється Департаментом відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року №207 (далі Правила № 207), Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого також постановою КМУ №207 від 02.03.2016 року, Угоди по взаємодію щодо надання відомостей та довідки про реєстрацію місця проживання фізичних осіб на території м. Одеси від 20.09.2017 року, предметом якої є організація надання фізичним особам, зареєстрованим на території міста Одеси, довідок про реєстрацію місця проживання, а також забезпечення відповідності відомостей, що містяться у картотеці Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області та відомостей, що отримує Департамент в процесі формування реєстру територіальної громади міста Одеси, на період завершення формування реєстру територіальної громади міста Одеси.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 14.07.2014 року уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки НОМЕР_3, площею 0507 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та 14.07.2014 року зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 6318942) (а.с.13-14).

На земельній ділянці позивач та її чоловік ОСОБА_2 побудували садовий будинок, який введено в експлуатацію згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, серія та номер ОД143162250462 від 11.08.2016 Департамент ДАБІ в Одеській області та 23.08.2016 року ОСОБА_1 зареєстровала право власності на садовий будинок №5, номер запису 16114264 (а.с.15-16).

У зв'язку зі зміною місця проживання її знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 Департаментом за її відповідною заявою (а.с.17).

17.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг ОМР із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22).

Рішенням Департаменту надання адміністративних послуг ОМР від 17.10.2017 року, викладеному у заяві позивача від 17.10.2017 року, у реєстрації місця проживання відмовлено. У рішенні зазначено, що особа не подала необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі, надані документи на садовий будинок).

Дослідивши надані сторонами заяви по суті справи, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог ст. 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В преамбулі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Статтею 2 Закону встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Питання реєстрації місця проживання особи регламентовані ст.6 Закону, відповідно до якої громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

02.09.2014 року прийнятий Закону України №1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання». Вказаним Законом, який набрав чинність 29.09.2014 року, внесені зміни в Житловий кодекс Української РСР, ЦКУ, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

В Житловий кодекс Української РСР внесено зміни в перше речення статті 6 після слів "для постійного" доповнено словами "або тимчасового".

Стаття 6 цього Кодексу визначає призначання житлових будинків і житлових приміщень, а саме після внесення зазначених змін відповідно до цієї статті жили будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Також Кодекс доповнений статтею 8-1 «Переведення у жилі будинки садових і дачних будинків», якою встановлено, що громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування".

В ЦКУ внесені зміни в ст.29 та в ст.379, а саме ч.1 ст.29 викладена у новій редакції «Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово".

До цього частиною 1 ст.29 було визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Крім того, у статті 379 слова "інше приміщення" замінені словами "інше жиле приміщення", а після слова "постійного" доповнено словами "або тимчасового". Стаття 379 ЦКУ визначає поняття житла. У зв'язку з внесеними змінами відповідно до ст.379 ЦКУ житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Також Законом України №1673-VII від 02.09.2014 року внесені зміни в Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а саме абзаци п'ятий і сьомий ст.3 викладені в новій редакції: "місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово"; "реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла".

Аналіз внесених змін в законодавство, що визначення житла, місця проживання фізичної особи та її реєстрації за місцем проживання набули значних змін.

Суд вважає, що вказаними зміни, внесеними в законодавство, законодавець реєстрацію фізичної особи пов'язую лише з її місцем проживання місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла, визначаючи в той же час, що житлом є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Позивач надала до суду докази, що вона проживає у приміщенні - будинку, який придатний не тільки для тимчасового, але і для постійного проживання в ньому, що не заперечується відповідачем.

При цьому суд вважає, що назва житлового приміщення, будинку не може бути перешкодою для реєстрація місця проживання фізичної особи.

Законодавством у Порядках, Інструкціях, будівельних нормах використовуються різні назви житла фізичних осіб - житловий будинок, квартира, дачний будинок, індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий будинок, котедж та інші.

З внесенням змін в законодавство Законом України №1673-VII від 02.09.2014 року для реєстрація фізичної особи визначальними є поняття житло (житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них) та місце проживання.

У зв'язку з цим суд не приймає до уваги доводи відповідача, що реєстрація може бути здійсненна лише у житловому будинку, а тому позивач повинен спочатку здійснити переведення садового будинку, що відповідають державним будівельним нормам у житловий будинок відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 29.04.2015 року № 321, лише після чого ставити питання про реєстрацію в ньому.

Дійсно постановою КМУ від 29.04.2015 року №321 встановлений порядок переведення садового будинку, що відповідають державним будівельним нормам у житловий будинок, проте це ніяким чином не стосується правовідносин щодо реєстрації фізичної особи, а тому суд вважає неспроможними доводи відповідача, викладені в обґрунтування заперечень проти задоволення позову, що позивач, стверджуючи у рамках позову про те, що зазначений об'єкт нерухомості є житлом та призначений для постійного проживання в ньому, фактично підтверджує, що свідомо порушила вимоги чинного законодавства, а саме ст. 21, 35, 211 ЗКУ, за що ст. 53 КУпАП передбачена відповідальність. Позивач не надала жодного доказу свого звернення до Одеської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що належить їй на праві приватної власності, натомість намагається змусити суд легалізувати факт її постійного проживання у садовому будинку, чим засвідчити факт належності цього будинку до житла, що стане підтвердженням нецільового використання земельної ділянки, що є також перешкоджає Одеській міській раді у здійсненні останньою своїх повноважень, зокрема щодо організації благоустрою населеного пункту.

Питання реєстрація будинка позивача як садового, зміни цільового призначення земельної ділянки, переведення садового будинку у житловий, є іншими правовідносинами, які не є предметом даної справи щодо реєстрації фізичної особи за місцем її проживання. Суд вважає неправомірним вимагання від позивача здійснення переведення садового будинку у житловий шляхом відмови йому в реєстрації за її місцем проживання.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №522/6588/17 зобов'язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради зареєструвати місце проживання за вказаною адресою третю особу по даній справі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що з Департаменту за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у сумі 704,80грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,5,6,7,9,241-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017 м. Одеса, вул. Косовська,2Д, код ЄДРПОУ 38226516), третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 17.10.2017 року , викладеному у заяві позивача від 17.10.2017 року, про відмову у реєстрації місця її проживання за адресою за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80грн.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст.293,295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.