Рішення № 75753050, 02.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р. Справа№805/3554/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі :

Головуючого судді Шинкарьової І.В.,

при секретарі судового засідання - Заїченко Я.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Хлудєєвої А.О. за довір.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перерахунку пенсії, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

17 травня 2018 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі відповідач), з урахуванням збільшення позовних вимог, поданих суду 11 червня 2018 року, просить:

- визнати дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування протиправними»;

- скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 03 січня 2018 року № 3 про відмову у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування протиправними;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області перерахувати та сплатити пенсію відповідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту її призначення з урахуванням періодів трудового стажу з 13 липня 1978 року по 09 липня 1980 року, з 08 лютого 1988 року по 25 червня 1997 року, з 04 липня 2000 року по 16 квітня 2000 року з 20 липня 2001 року по 16 квітня 2003 року;

- стягнути з управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області моральну шкоду у розмірі 3000 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області подати звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що рішенням управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 03 січня 2018 року № 3 йому відмовлено у перерахунку пенсії за віком, у зв'язку з не зарахуванням наступних періодів, а саме: з 13 липня 1978 року по 09 липня 1980 року на Ворошиловградському тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції, у зв'язку з відсутністю підпису відповідальної особи у записі про звільнення; період роботи з 08 лютого 1988 оку по 25 червня 1997 року у зв'язку з наявними виправленнями, які не завірені печаткою підприємства; з 04 липня 2000 року та з 20 липня 2001 року по 16 жовтня 2000 року, а також з 20 липня 2001 року по 16 квітня 2003 року у зв'язку з тим, що у відомостях про нарахуванням значаться договори, з яких не вбачається які саме укладались договори з позивачем. Вважає, дії відповідача неправомірними, оскільки ним для підтвердження стажу були надані відповідні довідки на підтвердження наявного стажу, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Наполягає на стягненні моральної шкоди у розмірі 3000 грн., оскільки вважає, що діями відповідача призвело до тяжких уражень його здоров'я, зазначає, що 28 грудня 2017 року він перебуває на обліку в психіатричній лікарні,оскільки стан його здоров'я значно погіршився.

Ухвалою суду від 18 травня 2018 року позовна заява залишена без руху (арк. справи 32-33).

01 червня 2018 року позивачем усунуті недоліки позовної заяви (арк. справи 34).

Ухвалою суду від 04 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 03 липня 2018 року (арк. справи 1).

27 червня 2018 року відповідачем через відділ діловодства та архівної роботи суду поданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та зазначив, що на день звернення позивача до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 03 жовтня 2017 року про перерахунок пенсії по заробітній платі за 60 місяців до 01 липня 2000 року, згідно до статті 40 Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальний стаж при призначені пенсії за віком складав 17 років 5 місяців, розмір пенсії з 01 жовтня 2017 року слав 1373 грн.

При призначені пенсії до стажу не були зараховані періоди роботи згідно трудової книжки:

- з 13 липня 1978 по 09 липня 1980 року на Ворошиловградському тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції - запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи;

- з 08 лютого 1988 року по 25 червня 1997 року МВС СРСР - виправлення в записі не завірено печаткою підприємства;

- з 04 липня 2000 року по 16 жовтня 2000 року та з 20 липня 2001 року по 16 жовтня 2003 року записи СПК «Дубове» - для уточнення типу договорів. З метою перевірки цього періоду роботи відправлено запит до Пенсійного фонду Російської Федерації та на теперішній час відповідь не надходила.

При звернення із заявою про перерахунок пенсії, позивачем були надані довідки про заробітну плату від 06 квітня 2017 року № 866-892 за період з 01 вересня 1980 року по 31 липня 1985 року та № 866-891 за період з 01 серпня 1978 року по 30 червня 1980 року. Однак дані довідки не були прийняті до уваги при прийнятті рішення про перерахунок пенсії, оскільки провести перевірку достовірності документів на підтвердження заробітної плати за зазначені періоди роботи не є можливими у зв'язку з тим, що довідки видані на підставі особових рахунків, які на даний час знаходяться на не підконтрольній українській території: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107.

На підставі зазначеного, просить відмовити у задоволені адміністративного позову позивачу у повному обсязі (арк. справи 40-41).

03 липня 2018 року по справі оголошена перерва до 17 липня 2018 року (арк. справи 60).

17 липня 2018 року по справі оголошена перерва до 31 липня 2018 року (арк. справи 67).

18 липня 2018 року позивачем поданий відзив на заперечення до адміністративного позову, в якому позивач зазначив, що позов ним поданий у межах позовної давності, а саме: в шестимісячний строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України. У відзиві позивач зазначив, що про призначення пенсії у мінімальному розмірі він дізнався у січні 2015 року, коли ним була отримана перша пенсія, з якою він не був згоден, оскільки фактично він має трудовий стаж 31 рік 4 місяця. На момент отримання першої пенсії, а саме: 15 січня 2018 року, позивачу не було відомо, що спірні періоди трудового стажу не були включені в розрахунок призначення пенсії, оскільки Пенсійним органом не приймалось рішення про відмову зарахування спірних періодів трудового стажу, в зв'язку з чим, вважає, що оскільки він дізнався про порушене його права в день отримання ним першої пенсії - 15 січня 2018 року, шестимісячний строк звернення до суду ним не пропущений (арк. справи 69).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити. В судовому засіданні позивач зазначив, що спірні періоди, які не були включені відповідачем у трудовий стаж, підтверджені документами, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши пояснення аналогічні, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи вбачається, що позивачем, про те що певний стаж не було враховано відповідачем для нарахування пенсії позивачу, стало відомо 15 січня 2018 року, тому суд дійшов висновку, що позивачем не порушено шестимісячний строк для звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15 серпня 2018 року позивач звернуся до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком (арк. справи 44).

Відповідно до розписки повідомлення відповідачем було визначено перелік документів, недостатньо для призначення пенсії, саме:

- довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року;

- довідка про заробітну плату з 04 липня 2000 року по 16 жовтня, з 20 липня 2001 року по 16 квітня 2003 року;

- довідка про прийняття на роботу (1978 -1980, 1988-1997, 2001-2003) (арк. справи 45)

03 жовтня 2018 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області із заявою про перерахунок пенсії по заробітній платі за 60 місяців до 01 липня 2000 року, згідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

До заяви позивачем були додані такі документи:

- заява на перерахунок пенсії від 03 жовтня 2017 року № 7576;

- довідка про заробітну плату від 06 квітня 2017 року: № 866-892 за період з 01 вересня 1980 року по 31 липня 1985 року та № 866-891 за період з 01 серпня 1978 по 30 червня 1980 року, які видані ПАТ «Луганськтепловоз»;

- архівна довідка від 12 вересня 2017 року № 861-492, яка видана ПАТ «Луганськтепловоз».

Відповідачем за результатами розгляду заяви було прийнято рішення від 03 січня 2018 року № 3 по справі № 888408, яким позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії по заробітку відповідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з неможливістю провести перевірку довідок та здійснити перерахунок по стажу та заробітку з урахуванням наданих довідок, оскільки довідки видані на підставі особових рахунків, які знаходяться на тимчасово окупований території України у місті Луганську, вул. Фрунзе, буд. 107 (арк. справи 50).

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до відповідача за відповідними роз'ясненнями, яким йому було повідомлено листом від 03 березня 2018 року № 67/Т-01-01-03 4549 щодо відмови у перерахунку пенсії (арк. справи 15).

З копії протоколу № 5238 від 22 серпня 2017 року вбачається, що позивачу призначений вид пенсії за віком, зарахований стаж складає з військової служби - 1 рік 11 місяців 16 днів, страхового стажу з 01 липня 2000 року - 5 років 1 місяць 16 днів, загального стажу (після 2004 року ) - 5 років 1 місяць 16 днів, а всього загальний стаж для розрахунку пенсії визначений 17 років 8 місяців 13 днів.

З копії розпорядження № 888408 від 15 лютого 2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 зарахований стаж, а саме: військової служби 1 рік 11 місяців 16 днів, страховий стаж з 01 липня 2000 року 5 років 4 місяці 0 днів, загальний стаж (після 2004 року) - 5 років 1 місяць 16 днів, загальний стаж роботи складає 17 років 5 місяців 0 днів (арк. справи 51).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом - Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини 1 статті 9 Закону 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 40 Закону 1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до статті 43 Закону 1058 зазначається, що - перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України.

За статтею 1, пункту 1 статті 24 Закону 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

У відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі за текстом - Закон 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 20 Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним Фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

На підставі пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Постановою Правління Пенсійного фонду від 10.11.2006 року №18-1 затверджений Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або вислугу років. Вказаний Порядок визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника.

Таким чином, основним документом, якій підтверджує стаж роботи на підприємстві є трудова книжка.

Твердження відповідача, що виправлення в трудовій книжці запису, яке не завірено належним чином, та не враховано до загального стажу через виправлення року прийняття на службу, суд зазначає наступне.

З трудової книжки позивача вбачається, що 08 лютого 1988 року позивач прийнятий на роботу в органи МВС СРСР, 25 червня 1997 року звільнений з органів внутрішніх справ.

В графі № 4 запису № 14 значиться, що на підставі наказу № 14 л/с від 10 лютого 1988 року позивач прийнятий на службу в органах МВС СРСР.

Суд оглянувши трудову книжку, а саме запис що відповідач визначив як виправлення, зазначає, що однозначно визначити, що у зазначенні року 1988 є виправлення не можливо, відсутні креслення, крім того мається посилання на наказ від 10 лютого 1988 року, що також підтверджує саме рік прийняття на службу.

З урахуванням зазначеного, приймаючи до уваги, попередній запис у трудовій книжці, в якому зазначено, що позивач 03 лютого 1998 року був звільнений з МВС Ворошиловоградського облвиконкому відповідно до пункту 5 статті 36 КЗОТ (за переведенням), суд зазначає, що юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу в органах МВС СРСР є підтвердженим належними та допустимими доказами.

Стосовно не зарахування до загального стажу періодів роботи позивача в СПК «Дубове» Тамбовської області Російської федерації, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота протягом повного сезону на підприємствах і в організаціях сезонних галузей промисловості, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств і організацій, - за списком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, зараховується до стажу роботи за рік роботи. Інші сезонні роботи зараховуються до стажу роботи за їх фактичною тривалістю.

Правове регулювання роботи сезонних працівників визначається Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 № 310-ІХ «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» (далі - Указ), який діє на території України в частині, що не суперечить законодавству України відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 № 583 затверджено, зокрема, Список сезонних робіт, зайнятість на яких протягом повного сезону зараховується до стажу для призначення пенсії за рік роботи.

Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців (статті 1 Указу).

При укладенні трудового договору роботодавець попереджає працівника про сезонний характер роботи (статті 3 Указу). Зазначений факт відображається в наказі (розпорядженні) про прийом на роботу.

Отже за записами трудової книжки, в якій зазначено посади, на яких працював позивач на підставі наказів підприємства про прийняття та звільнення з роботи, в яких відображено прийом на сезонну роботу та звільнення роботи, а тому посилання відповідача щодо не зарахування стажу позивача у СПК «Дубове» є безпідставними.

Щодо не зарахування періоду роботи з 13 липня 1978 року по 09 липня 1980 року на ПО Ворошиловоградському тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції, суд зазначає наступне.

Довідкою за вихідним № 890 від 13 березня 2018 року, виданою Публічним акціонерним товариством «Луганськтепловоз», підтверджено, що ПО Ворошиловоградський тепловозобудівний завод ім. Жовтневої революції перейменований в ПО «Луганськпеловоз» у 1990 році, а в ПАТ «Луганськтепловоз» у 2011 році на підставі рішення загальних зборів товариства (арк. справи 18).

З трудової книжки позивача, та наданої довідки від 06 квітня 2017 року за вихідним № 866-892, виданої ПАТ «Луганськтепловоз» про заробітну плату за період вересень 1980 рік по липень 1985 рік (арк. справи 48) та довідки 06 квітня 2017 року за вихідним № 866-891, виданої ПАТ «Луганськтепловоз» про заробітну плату за період з серпня 1978 року по червень 1980 рік (арк. справи 49), в якій зазначено, що довідки видані на підстав особових розрахунків, які знаходяться за адресою: вул. Фрунзе, буд. 108, м. Луганськ. Крім того, позивачем подана архівна довідка за вихідним № 861-492 від 12 вересня 2017 року, яка видана ПАТ «Луганськтепловоз», з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював на Ворошиловградському тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції з 13 липня 1978 року у в кузовному цеху сверловщиком, наказ № 2346 від 12 липня 1978 року, звільнений 09 липня 1980 року за статтею 38 КЗоТ України,наказ № 2384 від 09 липня 1980 року. Тобто, з вказаних довідок вбачається, що позивач протягом з 13 липня 1978 року по 09 липня 1980 рік та з вересня 1980 року по липень 1985 рік працював на підприємстві, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу на вказаній посаді та підприємстві є підтвердженим належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 43 Закону 1058 на підтвердження свого права на перерахунок пенсії, відповідно до зазначеної норми Закону позивачем була надана відповідна довідка про заробітну плату, яка не врахована відповідачем при перерахунку пенсії, що є істотним порушенням конституційних прав позивача.

Суд не приймає доводів відповідача про неможливість проведення перевірки достовірності відомостей, вказаних у довідці про заробітну плату, у зв'язку із знаходженням підприємства на непідконтрольній українській владі території, оскільки довідки про заробітну плату від 06 квітня 2017 року № 866-891 та за № 866-892, видані ПАТ «Луганськтепловоз» оскільки факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу на підприємстві є підтвердженим належними та допустимими доказами.

Таким чином суд приходить до висновку, що рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області № 3 від 03 січня 2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд не приймає твердження відповідача, що в спірному рішенні, було відмовлено в перерахунку лише в тому періоді, який було зазначено в заяві №7556 у додатках до якої було надано довідки на підтвердження стажу до 2000 року, оскільки дана заява була подана позивачем, у зв'язку з розпискою - повідомленням відповідача надати додаткові документи. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не зарахував позивачу стаж, без обґрунтування підстав, інші підстави були зазначені у відповіді відповідача на звернення позивача від 03 березня 2018 року. (а.с. 15)

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначену норму, суд зазначає, що спірне рішення було прийнято не обґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. У зв'язку з чим суд не приймає доводи відповідача зазначені у відзиві, оскільки вони не знайшли свого відображення в рішенні, та потребують додаткового вивчення відповідачем з урахуванням наданих у судове засідання документів, яким відповідач повинен надати оцінку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення № 3 від 03 січня 2018 року про відмову в перерахунку пенсії за віком підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

На підставі чого, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 08 серпня 2017 року (першого звернення позивача) про призначення йому пенсії, з урахуванням встановлених у судовому засіданні додаткових доказів, які можуть вплинути на результат розгляду заяви про призначення пенсії позивачу, здійснивши перерахування пенсії з встановленими у суді обставинами.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області сплатити пенсію відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту її призначення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органом, який призначає пенсії є Пенсійний фонд.

Як встановлено, саме до повноважень органу віднесено вирішення питання щодо призначення пенсії.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, слід зазначити, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення або перерахунку пенсії, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 3 000 грн., суд зазначає наступне.

Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Згідно з пунктами 4, 5 вищезазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано суду належних обґрунтувань щодо розміру заподіяної моральної шкоди щодо допущеного відповідачем порушення його прав, що призвело до погіршення фізичного та морального стану позивача, не зазначено, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, а також не наведено наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача.

На думку суду, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про навмисне завдання позивачу моральної шкоди. Права позивача відновлюються шляхом постановлення судового рішення на користь останнього.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів та підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи наведене, суд вважає,що для повного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 08 серпня 2017 року (дати звернення) про призначення пенсії, згідно статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановлених обставин у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, враховуючи особливості покладення обов'язків згідно цього рішення, суд вважає, що зазначена вимога позивача є передчасною, а у випадку невиконання рішення відповідачем в подальшому по цій справі, позивач не позбавлений права на звернення до суду для контролю за виконанням рішення в порядку статті 287 КАС України.

Щодо позовних вимог про негайне виконання судового рішення відповідно до вимог статті 371 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів

з Державного бюджету України або позабюджетних державних

фондів у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 371 КАС України, а також враховуючи обставини того, що судом задоволені позовні вимоги зобов'язального характеру, що не передбачає стягнення будь-яких сум, на разі відсутні підстави для звернення рішення суду до негайного виконання, у зв'язку з чим у задоволенні даної вимоги позивача необхідно відмовити.

Згідно частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 04 червня 2018 року позивачу судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі.

Таким чином, на користь держави підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704,80 грн. (на день подачі позовної заяви) за рахунок бюджетних асигнувань з управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області.

Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 250, 256, 258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області:

- про визнання дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними;

- скасування рішення управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 03 січня 2018 року № 3 про відмову у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »;

- зобов'язання управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області перерахувати та сплатити пенсію відповідно до статті 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту її призначення з урахуванням періодів трудового стажу з 13 липня 1978 року по 09 липня 1980 року, з 08 лютого 1988 року по 25 червня 1997 року, з 04 липня 2000 року по 16 квітня 2000 року з 20 липня 2001 року по 16 квітня 2003 року;

- стягнення з управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області моральної шкоди у розмірі 3000 грн.;

- встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області подати звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України,

- звернення судового рішення до негайного виконання в межах місяця відповідно до ст. 371 КАС України - задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними.

Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 03 січня 2018 року № 3 про відмову у перерахунку пенсії, згідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 08 серпня 2017 року (дати звернення) про перерахунок пенсії, згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановлених обставин у справі.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, 84302, ЄДРПОУ 23346787) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) на користь держави.

Вступна та резолютивна частини рішення підписано та оголошено у судовому засіданні 02 серпня 2018 року.

Повний текст рішення складений та підписаний 07 серпня 2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Шинкарьова І.В.