Рішення № 75751538, 03.08.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/1218/18

Провадження № 2/209/837/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 серпня 2018 року м. Кам'янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Замкової Я.В.

за участі секретаря - Швець О.Е.

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ТОВ "Максус Лізинг"

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг", про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг", в якому просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингку № 01446 від 23.04.2018 року та стягнути з ТОВ "Максус Лізинг" на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 87800 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.04.2018 року позивач уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 01446, предметом якого є надання автомобіля марки "ВАЗ 2171" на суму 87400 гривень. З метою отримання цього автомобіля на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 87400 грн., договір підписав не читаючи. Однак, як стало зрозуміло позивачу після укладення договору, він підписав договір на поставку автомобіля марки "Volkswagen Passat" вартістю 31900 доларів США, що еквівалентно 838970 гривень. Позивач зазначає, що вказаний договір фінансового лізингу був укладений ним під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку відповідача, оскільки отримав нечітку та неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, а дії відповідача є неправомірними, за умови належного роз’яснення позивачеві всіх умов та наслідків цього договору він би не погодився на його укладення. Вважає, що укладений з відповідачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору і на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним. Також. вказує, що зазначений договір мав бути обов’язково посвідчений нотаріально, однак цього зроблено не було, а отже цей договір є нікчемним. Отже, між сторонами під час підписання договору не було досягнуто угоди відносно предмету лізингу, що є істотною умовою для даного виду правочинів. Все вищевказане, на думку позивача, дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням позивача в оману щодо істотних умов договору.

04 травня 2018 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами скороченого позовного провадження.

Сторони у судове засідання не з’явилися, представник позивача разом подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач причину неявки суду не повідомив, відзив не подав, про місце та час розгляду справи відповідно до ст. 128 ЦПК України повідомлений належним чином.

Враховуючи згоду представника позивача, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу № 01446 від 23.04.2018 року, що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 17-31).

За доданою специфікацією до договору від 23.04.2018 року (а.с. 32), позивач просив відповідача надати йому транспортний засіб марки "ВАЗ 2171" 2015 року випуску, обьєм двигуна 1600, колір чорний, ГБО 4 покоління, на загальну суму 87400 гривень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на виконання умов договору лізингу 23.04.2018 року сплатив на рахунок відповідача ТОВ ТОВ "Максус Лізинг" авансовий платіж в розмірі 83400 грн. зі сплатою комісії банку в сумі 400 грн., що підтверджується копіями квитанцій № 31532487 і № 31532488 від 23.04.2018 року (а.с. 32, 33, 34).

Однак, відповідно до п.п. 1.1, 1.3 даного договору ТОВ "Максус Лізинг" як лізингодавець взяло на себе зобов’язання придбати предмет лізингу – транспортний засіб "Volkswagen Passat" з об’ємом двигуна 1,4 т/бензін – у власність та передати його у користування позивачу ОСОБА_1 як лізингоодержувачу на строк та на мовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 1.7 цього договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності – сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Також, за умовами вказаного договору (п. 2.1-п.2.4), договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними зобов’язань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізунгу, та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 1 до договору. Строк лізингу може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до даного договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, або в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

У пункті 8.2 договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 31900 доларів США, що еквівалентно 838970 гривень.

Пунктами 12.1, 12.2 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у разі розірвання договору за його бажанням, а також у разі розірвання його лізингодавцем в односторонньому порядку. Визначено порядок повернення авансового платежу та сплату штрафів у разі дострокового розірвання договору з боку лізингоодержувача.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 35-38) судом встановлено наявність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Правовідносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок зробив Верховний Суд України у своїй постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, тому суд враховує його під час вирішення даної справи на підставі ст.ст. 214 ч. 2, 3607 ч. 1 ЦПК України, оскільки такий висновок є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону. Так, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Згідно зі ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).

Так, передбачені п. 9.1. умови договору № 01446 від 23.04.2018 року зобов’язують лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмету договору) та п.п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж (25% від вартості предмету договору), а п. 12.2. договору вказує на неповернення комісії лізингоодержувачу у випадку розірвання договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдає шкоди споживачеві.

Як встановлено судом, укладений між ТОВ «Максус Лізинг» та фізичною особою ОСОБА_1 договір фінансового лізингу № 01446 від 23.04.2018 року нотаріально не посвідчений, договір містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, наносять шкоду споживачеві.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки до нього застосовуються загальні вимоги щодо договорів найму та купівлі-продажу транспортного засобу. І оскільки такий договір між сторонами нотаріально посвідчений не був, а іншого суду не доведено, то відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним.

В той же час, оскільки суд дійшов висновку, що вказаний договор фінансового лізингу, укладений між сторонами, є нікчемним, суд вважає необугрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним судом.

Відповідно до абз. 2 п. 4 та абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застовування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до абз. 1 п. 10 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Згідно зі статтями 216, 217 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача щодо застосування наслідків нікчемного правочину, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім на виконання зазначеного договору платіж у розмірі 87400 грн. та комісію банку в сумі 400 грн.

Таким чином, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а позивача при зверненні з позовом до суду було звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 878 грн відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір»

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 288-289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" (ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: 02093, місто Київ, вул. Бориспільська, буд.11"а", офіс 404-3), про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" (ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: 02093, місто Київ, вул. Бориспільська, буд.11"а", офіс 404-3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) грошові кошти в розмірі 87800 (вісімдесят сім тисяч вісімсот) гривень.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 01446 від 23.04.2018 року - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" (ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: 02093, місто Київ, вул. Бориспільська, буд.11"а", офіс 404-3) на користь держави судовий збір в розмірі 878 гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення - 08 серпня 2018 року.

Суддя Я.В. Замкова