Постанова № 75750026, 01.08.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/2680/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 серпня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.,

з участю секретаря - Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 05 лютого 2018 року, повний текст якого складено 15 лютого 2018 року (головуючий суддя Розман М.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Солотвинської селищної ради, треті особи: управління Держгеокадастру України в Тячівському районі Закарпатської області, сектор державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тячівського нотаріального округу Крец Марина Юріївна, про визнання недійсним договору дарування та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд із даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25.06.2015 у цивільній справі № 307/2523/13-ц за їх позовом до ОСОБА_4 та Солотвинської селищної ради Тячівського району було скасовано рішення 24-ї сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009, яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку, площею 0,0380 га в АДРЕСА_1 та визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12.04.2010.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23.02.2016.

Справи щодо скасування рішення 24-ї сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009 та виданого ОСОБА_4 на підставі цього рішення Державного акту про право власності на земельну ділянку розглядались у Тячівському районному суді в порядку як адміністративного, так і цивільного судочинства, з 2010 по 2015 роки.

Проте ОСОБА_4, без належних на те правових підстав, подарувала вказану земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.12.2012 № 12269. У зв'язку з цим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.02.2013 було внесено запис про право власності ОСОБА_1

Позивачі зазначали, що про укладення договору дарування від 24.12.2012 їм стало відомо у вересні 2016 року, коли вони звернулись до управління Держгеокадастру України у Тячівському районі Закарпатської області щодо зняття з реєстрації та обліку недійсного державного акту та отримали відповідь начальника управління №КО-148/0-156/6-16 від 09.09.2016 про те, що дана земельна ділянка вже рахується за ОСОБА_1 за кадастровим номером НОМЕР_3

Посилаючись на дані обставини, а також норми ст. ст. 203, 215, 217, 230, 232 ЦК України, уточнивши 17.11.2016 позовні вимоги, позивачі остаточно просили: - визнати недійсним та скасувати договір дарування від 24.12.2012 № 12269; - сторони привести у первинний стан, тобто до існування меж між земельними ділянками НОМЕР_7 та АДРЕСА_1 до прийняття рішення Солотвинської селищної ради від 15.12.2009 № 600 та видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, які скасовані судом, коли площа земельної ділянки НОМЕР_7 складала площу 345 кв. м., а позаду житлового будинку АДРЕСА_1 знаходилась частина земельної ділянки НОМЕР_5 шириною 120 см по всій довжині земельної ділянки; - зобов'язати сектор державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області - скасувати реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1 за кадастровим номером НОМЕР_6 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,038 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

Рішенням Тячівського районного суду від 05 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю. 24.12.2012, зареєстрований у реєстрі за 12269, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про дарування земельної ділянки площею 0,038 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,038 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

Сторони приведено у первинний стан, який існував між земельними ділянками АДРЕСА_1

На це рішення суду подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачі не довели того, що оспорюваний правочин є фіктивним; на момент укладення правочину правовстановлюючі документи на земельну ділянку були чинними; договір дарування укладено 24.12.2012, а з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 звернулася 15.08.2013, а ОСОБА_3 - у липні 2013 року; суд, визнавши недійсним договір дарування, позбавив скаржника права власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок ОСОБА_1; позивачі не є власниками чи користувачами земельної ділянки, яка подарована за оспорюваним договором; якщо привести сторони до попереднього стану - до прийняття рішення Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009 - то ОСОБА_1 не матиме змоги проїхати до домоволодіння, оскільки ширина двору зменшиться із 2,50 м до 1,30 м.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі просили рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25.06.2015 у цивільній справі № 307/2523/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та Солотвинської селищної ради Тячівського району, третя особа: управління Держгеокадастру України у Тячівському районі - задоволено. Скасовано рішення 24-ї сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009, яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку, площею 0,0380 га в АДРЕСА_1. Визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12.04.2010.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23.02.2016.

Суміжна земельна ділянка - для обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1 - була передана у приватну власність ОСОБА_3 рішенням другої сесії Солотвинської селищної ради четвертого скликання від 21.06.2002 № 24 (а.с.115 т.1).

Також встановлено, що позивачі оскаржували в судовому порядку рішення 24-ї сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009 та виданий ОСОБА_4 на підставі цього рішення Державний акт про право власності на земельну ділянку. Такі справи розглядались Тячівським районним судом в порядку як адміністративного, так і цивільного судочинства, з 2010 по 2015 роки.

Так, у жовтні 2010 року ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до Солотвинської селищної ради, третя особа ОСОБА_4, в якому просила скасувати рішення 24 сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради від 15 грудня 2009 року № 600 про передачу у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0380 га по вул.Борканюка 8. Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.05.2012р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2013 року, в задоволенні позову відмовлено. Вказані судові рішення були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2013, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с.24-26 т. 1). В подальшому, ухвалою Тячівського районного суду 14.03.2014 провадження в адміністративній справі було закрито та роз'яснено позивачу право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства (а.с.27-28 т.1).

Згідно договору дарування від 24.12.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 12269, ОСОБА_4 подарувала вказану земельну ділянку своїй дочці - ОСОБА_1 (а.с.117-118 т. 1). У зв'язку з цим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.02.2013 було внесено запис про право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_8 (а.с.12 т.1).

Таким чином, достовірно знаючи, що на розгляді в суді перебуває справа щодо законності отримання спірної земельної ділянки, до набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 таку земельну ділянку відчужила своїй доньці. При цьому, у договорі дарування зазначено, що дарителька в особі представника, гарантує, що земельна ділянка в спорі не перебуває.

Наведене свідчить про порушення права позивачів щодо користування суміжною спірною земельною ділянкою.

Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зазначав, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Проте судова колегія з таким висновком суду не погоджується з наступних підстав.

Так, 22.12.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с.119-120 т. 1), а 24.12.2012 було укладено оспорюваний договір дарування земельної ділянки у АДРЕСА_1 (а.с.117-118), та проведено державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на ці об'єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.12, 15 (зворот), 16 т. 1).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1. на час укладення цих договорів і на даний час є АДРЕСА_1.

Таким чином, немає підстав вважати, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки було укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином - ОСОБА_1 набула права власності на майно, це право зареєстровано.

Проте, враховуючи той факт, що на час укладення оспорюваного договору щодо земельної ділянки був спір, в подальшому рішенням суду було скасовано рішення 24-ї сесії 5-го скликання Солотвинської селищної ради № 600 від 15.12.2009, яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку, площею 0,0380 га в АДРЕСА_1 та визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12.04.2010, судова колегія вважає, що подальший правочин щодо її відчуження - договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю. 24.12.2012, зареєстрований у реєстрі за № 12269, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про дарування земельної ділянки площею 0,038 га, яка розташована в АДРЕСА_1 - суперечить закону та моральним засадам суспільства, що, відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, є достатньою підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відтак похідні позовні вимоги про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та про приведення сторін у первинний стан, який існував між земельними ділянками № 8 та № 10 по вул. Борканюка і смт. Солотвино Тячівського району, підлягають до задоволення.

За таких обставин, висновок місцевого суду про задоволення позовних вимог - є правильним.

Таким чином, правильно вирішивши спір, суд першої інстанції помилково вважав оспорюваний договір дарування земельної ділянки фіктивним. Неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни рішення (п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати, зокрема, у зміні його мотивувальної частини.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині правового обгрунтування підстав задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки в смт. Солотвино, вул. Борканюка, 8 від 24.12.2012. Резолютивну частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ч. 4 ст. 258, 265, п.2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ст. 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду від 05 лютого 2018 року змінити в частині правового обґрунтування.

Резолютивну частину рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2018 року.

Головуюча: Судді