Ухвала суду № 75748913, 08.08.2018, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3539/18

2-д/264/6/2018

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткачук Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі клопотання Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави, -

В С Т А Н О В И В:

До Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшло клопотання Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці»про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду Приморського краю Російської Федерації, прийнятого на території іноземної держави щодо боржника ОСОБА_1 акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь», в якому заявник просить надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду Приморського краю (Російська Федерація) № А51-3227/2015 від 04 грудня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Азовелектросталь», м. Маріуполь, Україна, на користь Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» (далі – ТОВ «Російські залізниці»), м. Хабаровськ, Російська Федерація, суми судових витрат в розмірі 55963,30 рублів РФ.

В обґрунтування клопотання зазначено, що ухвалою Арбітражного суду Приморського краю від 04 грудня 2017 року з ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» на користь ВАТ «Російські залізниці» стягнута сума судових витрат в розмірі 55963,30 рублів РФ. Вказане судове рішення набрало законної сили. 04 грудня 2017 року судом був виданий виконавчий лист серії ФС № 013370433 на стягнення коштів з боржника, проте він до виконання не надавався. Боржник в добровільному порядку призначені до сплати суми не виплачує, у зв’язку з чим стягувач був вимушений звернутись до суду з зазначеним клопотанням.

Представник боржника направив на адресу суду заперечення проти задоволення вимог, відповідно до яких зазначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року при виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї країни; згідно до пункту 3.5.2 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень (затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264) у разі отримання іноземного доручення про надання доказів, про виконання інших процесуальних дій або клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду суд виконує його з урахуваннями. 3.1 зазначеної Інструкції, який встановлює, що доручення іноземного компетентного органу про вручення документів, про отримання доказів, про виконання інших процесуальних дій виконуються відповідно до чинного законодавства України з урахуванням положень міжнародного договору України, на підставі якого воно надійшло. Отже, при виконанні зазначеного доручення керуватися діючим законодавством України. Так, копія повідомлення про вручення копії ухвали Арбітражного суду Приморського краю від 29 грудня 2016 року по справі №А51- 3227/2015, не містить відмітки про отримання представником ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» зазначеної ухвали, що є порушенням положень ст. 120 ГПК України та ст. 128 ЦПК України. Копія вказаної ухвали суду до ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» не надходила, отже про наявність вимог щодо відшкодування судових витрат ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» відомо не було. Крім того, 14 березня 2017 року відносно ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» на підставі ухвали Господарського суду м.Києва було відкрито провадження по справі № 910/4518/16 про банкрутство, а також було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тож на поточний момент у ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» немає правових підстав для задоволення вимог, зазначених у клопотанні ВАТ «Російські залізниці», на підставі положень ст. 19, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання про надання дозволу на виконання на території України ухвали Арбітражного суду Приморського краю (Російська Федерація, м.Владивосток) № А51-3227/2015 від 04 грудня 2017 року не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Арбітражного суду Приморського краю№ А51-3227/2015 від 29 грудня 2016 року було призначено судове засідання за вимогою ТОВ «Російські залізниці» до ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» про стягнення судових витрат в розмірі 55963,30 рублів РФ на 02 березня 2017 року о 10.00 год.

ОСОБА_3 Арбітражного суду Приморського краю № А51-3227/2015 від 04 грудня 2017 року з ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» на користь ТОВ «Російські залізниці» стягнуто суму судових витрат в розмірі 55963,30 рублів ОСОБА_3 набрала законної сили 10 січня 2018 року.

На підставі ухвали Арбітражного суду Приморського краю № А51-3227/2015 від 04 грудня 2017 року видано виконавчий лист серія ФС №013370433, відповідно до якого з ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» стягнуто на користь ТОА «Російські залізниці» суму судових витрат в розмірі 55963,30 рублів РФ.

Між тим, відповідно до наданих матеріалів, суд не вбачає належного підтвердження факту вручення уповноваженому представнику ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь» повідомлення про розгляд Арбітражним судом Приморського краю зазначеної справи про стягнення судових витрат.

В матеріалах справи мається копія ухвали Господарського суду м.Києва №910/4518/16 від 14 березня 2017 року, відповідно до якої ТОВ «Інтерхім-БВТ» визнано кредитором ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 14 березня 2017 року, заборонено боржнику та власнику майна приймати рішення щодо ліквідації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети іпотеки.

Зважаючи на те, що постановлене Арбітражним судом Приморського краю рішення підлягає виконанню на території України - за місцем перебування боржника, компетентний суд України, при вирішенні питання про визнання та виконання зазначеного рішення, повинен застосовувати чинне матеріальне та процесуальне право України.

Відповідно до ч. 1 ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до вимог ст. 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Відповідно до ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Згідно ч.6 ст.467 ЦПК України Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

Згідно ст.468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;9) в інших випадках, встановлених законами України.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958) кожна з Договірних Сторін визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх згідно з процесуальними нормами тієї території, де вирішується питання щодо їх визнання та виконання. Учасницями зазначеної Конвенції є, зокрема, Україна і Росія.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. V Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно направлено, якщо ця сторона надасть компетентному органу за місцем, де просять визнати та виконати його, докази того, що ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували. Аналогічні вимоги передбачені і п. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», відповідно до якого у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, у якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: одна із сторін у арбітражній угоді, зазначеній у ст. 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а у разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено.

У відповідності до п.8 ч.1 ст.20 ГПК України справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь- яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ч.4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Крім того, згідно частини 15 статті 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред’явлення конкурсними, поточними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Матеріали справи вказують на те, що ухвалою Арбітражного суду Приморського краю РФ задоволено вимоги щодо боржника ОСОБА_2 «АзовЕлектроСталь», стосовно якого порушено справу про банкрутство, отже вирішення вимоги про визнання та виконання на території України рішення Арбітражного суду Приморського краю РФ не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та розгляд заявлених вимог на підставі п. 8 ч. 1 ст.20 ГПК України підвідомчий господарському суду.

На підставі викладеного, в задоволенні клопотання ТОВ «Російські залізниці» про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 462 -469 ЦПК України, ст.20 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Конвенцією ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958), суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду, прийнятого на території іноземної держави відмовити.

ОСОБА_3 може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: ОСОБА_4