Постанова № 75745501, 19.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2018 р. місто Київ Справа №910/22235/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання : Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 19.07.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ"ВіЕйБі Банк"Славкіної Марини Анатоліївни,

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива",

про стягнення 98477,91 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ"ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" (відповідач) про стягнення 98477,91 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом дії договору суборенди нежитлового приміщення від 31.08.2012 позивачем було здійснено ряд поліпшень приміщення на загальну суму 98 477,91 грн., а тому позивач просив стягнути вказану суму з відповідача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідач не надавав згоди на здійснення поліпшення орендованого майна, а умовами договору встановлено, що всі витрати по забезпеченню охоронної та пожежної безпеки позивач здійснює самостійно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що приписами пункту 8.2 договору встановлено, що будь-які поліпшення, що можуть бути зроблені позивачем, крім встановлення пожежної та охоронної сигналізації, можливі тільки з письмової згоди власника приміщення. Крім того, якщо позивач без згоди відповідача здійснив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для приміщення, він має право на відшкодування їх вартості за згодою відповідача ( п. 8.4. договору). В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача, а також власника приміщення щодо отримання згоди на здійснення інших поліпшень орендованого приміщення та наявності письмової згоди власника приміщення на здійснення таких поліпшень. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав вимагати відшкодування вартості поліпшень, передбачених п. 8.2 договору.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано доводів позивача про те, що поліпшення орендованого майна здійснювалось на підставі договору на виконання ремонтних робіт № 103 від 22.08.2012, договору на виконання електромонтажних робіт № 060813/1 від 06.08.2013, договору № 14/08-14 від 14.08.2013, договору на виконання електромонтажних робіт № 171013 від 17.10.2013, а виконання робіт підтверджується належними доказами (первинним бухгалтерськими документами), зокрема актами приймання - виконання робіт, які відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995. При цьому, виконані роботи були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджено відповідними платіжним дорученнями. Крім того, скаржник посилався на те, що виходячи з постанови Правління НБУ від 20.12.2005 № 480 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України», а саме розділу IV «Амортизація основних засобів і нематеріальних активів», заборгованість Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" обліковується на момент звільнення приміщення в розмірі 98 477,91 грн. Додатково в обгрунтування підстав апеляційної скарги скаржник посилається на ст. 776 Цивільного кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/22235/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 26.06.2018.

20.06.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказував, що судом першої інстанції вірно вирішено спір, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування - відсутні. Зокрема, відповідач посилався на те, що позивач всупереч умов укладеного договору суборенди не звертався до відповідача з метою отримання дозволу для здійснення поліпшень приміщень, що є предметом договору суборенди. Крім того, актом приймання - передачі приміщення від 19.11.2014 до договору суборенди підтверджено обставини відсутності взаємних претензій орендаря і суборендаря щодо нерухомого майна, що перебувало в суборенді. Поліпшення були здійснені за ініціативи позивача, який не отримував дозволу відповідача на їх здійснення та без його згоди щодо компенсації витрат на вчинені поліпшення. Крім того, відсутні підстави і для застосування до спірних правовідносин ст. 776 Цивільного кодексу України, оскільки приміщення було передано позивачу в задовільному стані, що підтверджується двосторонньо підписаним актом від 31.08.2012.

В судовому засіданні 26.06.2018 оголошено протокольно ухвалу про перерву в судовому засіданні на 19.07.2018.

В судовому засіданні 19.07.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 31.08.2012 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" (орендар) та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до п. 1.1, п. 1.2. якого орендар зобов'язується передати суборендарю, а суборендар прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах даного договору нежитлові приміщення в літ. Б з №1 по №7 (групи приміщень №54) №№10,11 (антресолі), з №1 по №9 (груп приміщень №52), загальною площею №241,6 кв.м., що знаходяться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Щорса, 7/9 для розміщення банківської установи (надалі - приміщення).

Відповідно до п. 3.1 договору, приміщення повинно бути передане орендарем і прийняте суборендарем по Акту прийому-передачі в термін не пізніше 2 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором (за формою, що визначена в Додатку №1 до цього договору). Акт підписується орендодавцем та уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками та є невід'ємною частиною даного договору.

31.08.2012 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі приміщення у відповідності з договором, в якому, зокрема, сторонами зафіксовано технічний стан приміщення та зазначено, що суборендар претензій до орендаря відносно якісних характеристик об'єкта оренди - немає.

Пунктом 5.2 договору сторони узгодили, що договір діє з дати підписання сторонами цього договору та до 27.08.2015.

Відповідно до пункту 7.1.4 договору, суборендар зобов'язався не проводити капітальний ремонт, поточний ремонт та перепланування приміщення, поліпшення приміщення без письмового дозволу власника приміщення та орендаря.

Згідно з п. 8.1 договору, під поліпшенням приміщення, у рамках даного договору, сторони розуміють проведення будь-яких робіт, пов'язаних з добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо, з використанням будь-яких матеріалів, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які очікується одержати в майбутньому при використанні приміщення, за винятком поточного ремонту.

Сторони в даному договорі визначили, що будь-які поліпшення, що можуть бути зроблені суборендарем, крім встановлення пожежної та охоронної сигналізації, можливі тільки з письмової згоди власника приміщення (п. 8.2 договору).

У разі закінчення строку дії договору або при його розірванні, поліпшення, що були зроблені суборендарем за власний рахунок, за письмовою згодою власника приміщення, підлягають поверненню суборендарю, якщо вони віддільні від приміщень, без надання їм шкоди (п. 8.3.).

Згідно із п. 8.4. договору, якщо суборендар без згоди орендаря здійснив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для приміщення, він має право на відшкодування їх вартості за згодою орендаря.

Пунктом 8.5. договору передбачено, що суборендар має право залишити за собою зроблені ним поліпшення приміщення, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відділені від приміщення без заподіяння йому шкоди (від'ємні поліпшення).

В обґрунтування заявленого позову, позивач посилався на те, що протягом дії договору суборенди нежитлового приміщення від 31.08.2012 позивачем були здійснені поліпшення орендованих приміщень на загальну суму 98477,91 грн. (у редакції заяви про зменшення позовних вимог).

На підтвердження здійснення поліпшення приміщень, позивачем було надано до матеріалів справи наступні докази: договір на виконання ремонтних робіт №103 від 22 серпня 2012 року, договір на виконання електромонтажних робіт №060813/1 від 06 серпня 2013 року, договір №14/08-14 від 14 серпня 2013 року, договір на виконання електромонтажних робіт №171013 від 17.10.2013 року, акт виконання робіт (надання послуг) від 25.09.2012 на суму 30 701,54 грн., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-19 від 13.09.2012 на суму 7500,00 грн., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-26 від 28.09.2012 на суму 14 719,99 грн., видаткову накладну №2 від 23.10.2012 на суму 9 273,20 грн., видаткову накладну №2889 від 07.03.2013 року на суму 11491,20 грн., акт надання послуг №2949 ввід 14.03.2013, видаткову накладну №1953 від 18.02.2013, видаткову накладну №2611 від 01.03.2013, акт надання послуг №2612 від 14.03.2013, видаткову накладну №2114 від 21.02.2013, акт надання послуг №1224 від 05.04.2013 року на суму 5 651,96 грн., акт здачі-приймання виконаних робіт на устаткування обладнання згідно рахунку №ВБ-00863 від 18.05.2016 року на суму 3984,34 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2013 року на суму 91 331,08 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року на суму 23 304,90 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2013 року на суму 22 076,90 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року на суму 29123,56 грн., а також платіжні доручення №1200861 від 22.08.2012 на суму 19 764,84 грн., №2888482 від 06.09.2016 на суму 10 936,70 грн., №3128767 від 26.03.2013 на суму 3575,96 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції в порядку апеляційного перегляду справи, між сторонами було укладено договір суборенди нежитлового приміщення від 31.08.2012, згідно із яким, відповідачу передано в суборенду нежитлові приміщення в літ. Б з №1 по №7 (групи приміщень №54) №№10,11 (антресолі), з №1 по №9 (груп приміщень №52), загальною площею №241,6 кв.м., що знаходяться за адресою: 03150, м. Київ, вул. Щорса, 7/9 для розміщення банківської установи.

Частиною 1 статті 778 Цивільного кодексу України визначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення (ч. 2 ст. 778 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 778 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (ч. 5 ст. 778 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи чинного законодавства та враховуючи умови договору суборенди, у суборендаря (позивача) наявне право за власний рахунок здійснювати поліпшення приміщення в частині встановлення пожежної та охоронної сигналізації (п. 8.2).

Положеннями укладеного між сторонами договору, також передбачено, що поліпшення, що були зроблені позивачем за власний рахунок, за письмовою згодою власника приміщення, підлягають поверненню позивачу, якщо вони віддільні від приміщень, без надання їм шкоди. Позивач має право залишити за собою зроблені ним поліпшення приміщення, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відділені від приміщення без заподіяння йому шкоди (п. 8.3., п. 8.5. договору).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що визначені у п. 8.2 договору поліпшення в частині встановлення пожежної та охоронної сигналізації здійснюються виключно за власні кошти позивача та договором не встановлено обов'язку відповідача відшкодовувати позивачу витрати на такі поліпшення. Такі поліпшення, як визначено договором, позивач має право залишити за собою, якщо вони можуть бути відділені від приміщення без заподіяння йому шкоди та у разі наявності письмової згоди власника приміщення.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції і з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, умови договору не містять обов'язку відповідача, у разі неможливості відокремлення поліпшень без завдання шкоди приміщенню, відшкодовувати вартість таких поліпшень позивачу.

Приписами пункту 8.2 договору встановлено, що будь-які поліпшення, що можуть бути зроблені позивачем, крім встановлення пожежної та охоронної сигналізації, можливі тільки з письмової згоди власника приміщення.

Крім того, якщо позивач без згоди відповідача здійснив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для приміщення, він має право на відшкодування їх вартості за згодою відповідача ( п. 8.4. договору).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача, а також власника приміщення щодо отримання згоди на здійснення інших поліпшень орендованого приміщення та наявності письмової згоди власника приміщення на здійснення таких поліпшень. Належних, допустимих та достатніх доказів такого звернення в розумінні ст.ст. 76, 77,79 Господарського процесуального кодексу України позивачем, як особою на яку вимогами процесуального закону покладено обов'язок доведення своїх вимог, - не надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі в обгрунтування підстав скасування рішення суду першої інстанції про те, що поліпшення орендованого майна здійснювалось на підставі договору на виконання ремонтних робіт № 103 від 22.08.2012, договору на виконання електромонтажних робіт № 060813/1 від 06.08.2013, договору № 14/08-14 від 14.08.2013, договору на виконання електромонтажних робіт № 171013 від 17.10.2013, а виконання робіт підтверджується належними доказами (первинним бухгалтерськими документами), зокрема актами приймання - виконання робіт, а їх оплата - платіжними дорученнями, і які в сукупності відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідність оформлених позивачем з підрядниками документів вимогам зазначеного Положення не спростовує обов'язку позивача отримати попередньо відповідну згоду на вчинення відповідних поліпшень, що обумовлено умовами укладеного між сторонами договору, як і не породжує зустрічний обов'язок відповідача відшкодувати позивачу відповідні витрати без згоди відповідача на здійснення відповідних поліпшень. За наведених обґрунтувань судом апеляційної інстанції відхиляються також твердження скаржника про віднесення заявленої до стягнення суми до амортизаційних витрат, оскільки таке віднесення здійснено позивачем самостійно і у відповідача таке віднесення заявленої до стягненян суми до амортизаційних витрат - не породжує обов'язку по відшкодуванню такої суми.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст.ст. 76, 77,79 Господарського процесуального кодексу України, що роботи, які зазначені в наданих ним документах в підтвердження здійснення поліпшень об'єкта суборенди - є саме невід'ємними поліпшеннями, тобто такими, які не можуть бути відокремлені без пошкодження речі.

Посилання скаржника на п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 776 Цивільного кодексу України, про те, що вказана стаття передбачає можливість проводити орендарем ремонт приміщення без наданої згоди орендодавця та в подальшому вимагати відшкодування коштів, що були витрачені на здійснення певних робіт, наслідком чого стало поліпшення приміщення, колегією суддів не береться до уваги, оскільки умовами договору передбачено можливість здійснення орендарем відповідних робіт (поліпшення приміщення) лише за письмовою згодою орендодавця, крім робіт, зазначених у п. 8.2 договору.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що статті 776 та 778 Цивільного кодексу України регулюють різні за своєю правовою природою відносини та потребують певного розмежування при застосуванні в контексті конкретних обставин справи.

Так, положення ч. 3 ст. 776 Цивільного кодексу України визначають право наймача вимагати відшкодування вартості ремонту у випадку, якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи, наявність визначених ст. 776 Цивільного кодексу України правових підстав відшкодування наймодавцем вартості проведеного капітального ремонту - позивачем не доведено. Окрім того, 31.08.2012 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі приміщення у відповідності з договором, в якому, зокрема, сторонами зафіксовано технічний стан приміщення та зазначено, що суборендар претензій до орендаря відносно якісних характеристик об'єкта оренди при передачі об'єкта в суборенду - немає.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача як правових підстав вимагати відшкодування вартості поліпшень, передбачених п. 8.2 договору, так і пунктом 8.3 договору, оскільки всупереч ч. 3 ст. 773, ч. 1 ст. 778 Цивільного кодексу України, наявності згоди орендодавця (відповідача) на проведення інших робіт ремонтно-будівельних та оздоблювальних робіт, не зазначених у п. 8.2 договору та які позивач обґрунтовує як здійснені поліпшення орендованого об'єкта, жодним з наявних у матеріалах справи доказів не підтверджено.

Доводи скаржника про виконання ним саме ремонтних робіт відповідно до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд" від 10.08.2004 № 150, яким встановлено детальну класифікацію - судом апеляційної інстанції відхиляються саме як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказаний Примірний перелік встановлює певні переліки робіт, проте, оцінка виконаних робіт на предмет їх належності до від'ємних або невід'ємних поліпшень, як і наявність обумовлених договором та законом підстав відшкодування їх вартості мають оцінюватись в сукупності з обставинами справи. А як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не було доведено своїх вимог в частині наявності правових підстав для відшкодування саме невід'ємних поліпшень, як не доведено і отримання згоди відповідача на здійснення будь-яких поліпшень.

Судом першої інстанції обгрунтовано також враховано, із чим погоджується суд апеляційної інстанції, що 19.11.2014 між сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, згідно із яким позивач повернув, а відповідач прийняв орендовані приміщення та будь-яких відомостей щодо наявності претензій у сторін вказаний акт не містить.

Посилання позивача на положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки пунктом 12.6 договору сторони домовилися, що до їх правовідносин, положення вказаного Закону не застосовуються.

З урахуванням викладеного, зважаючи на узгоджені сторонами умови договору щодо визначення юридичної долі поліпшень, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 98 477,91 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 - не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат шляхом покладення на позивача судового збору за подачу позову (з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 (повне рішення складено 16.02.2018) у справі №910/22235/17 - залишити без змін.

3 Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни.

4. Матеріали справи №910/22235/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 03.08.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров