Постанова № 75742394, 01.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/109/18 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/783/1217/18 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді: Струс Л.Б.

Суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря: Симець В.І.

за участі: представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м.Львова у складі судді Радченко В.Є. від 13 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права спільної власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права спільної власності - відмовлено.

Рішеннясуду оскаржив ОСОБА_3 подавши апеляційну скаргу. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду суперечать обставинам справи встановленим під час судового розгляду.

Зазначає, що ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 03.03.2014 року визнано мирову угоду між сторонами, за змістом якої за ними визнано право спільної власності по ідеальній частині на нежитлове приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_1.

Вважає, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по ? частині комори в підвалі загальною площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_1, оскільки така позиція ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а саме ст.. 60 СК України.

Посилається на ст.. 186 ЦК України, відповідно до якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Положенням чинного законодавства окреслюють підвали, як «допоміжні приміщення», отже такі є фактично приналежними до головної речі - квартири або нежитлового приміщення.

Просить рішення Галицького районного суду м.Львова від 13 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд Львівської області здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просить суд визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної власності - по 1/2 ідеальній частині приміщення комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по вул. АДРЕСА_1, яка була закріплена за квартирою АДРЕСА_1 (в даний час нежитловим приміщенням) по вказаній адресі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. А тому в позові останнього слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 30.09.2000 року купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 у місті Львові, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.09.2000 року посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу м.Львова Сенів А.Б.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. визнано укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної власності по 1/2 ідеальній частині, на НЕЖИТЛОВЕ приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Львові та закрито провадження по справі про визнання права спільної сумісної власності (а.с.5).

Копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності №21102548 від 29.04.2014 р. підтверджується реєстрація приватної спільної часткової (1/2) власності ОСОБА_3 на НЕЖИТЛОВЕ приміщення за адресою АДРЕСА_1 на підставі вищезазначених ухвал суду від 03.03.2014 р. та 04.04.2014 р.

Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована 23.06.2014 р. №ЛВ142/41700570 інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Найменування закінченого будівництвом об'єкта - завершення реконструкції квартири АДРЕСА_1 під нежитлові приміщення з відтворенням дверного пройому на місці віконного отвору в житловому будинку на вул. АДРЕСА_1.

Ч.2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Декларація про готовність об'єкта до експлуатації не може вважатись документом, що підтверджує право власності на майно, оскільки нежитлове приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Львові не є новоствореним, а реконструйоване з житлової квартири у нежитлове приміщення.

Відповідно до ст.. 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За загальним правилом підвали відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку та перебувають у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку. Проте головним критерієм, на підставі якого певне приміщення відноситься до допоміжних приміщень будинку, є його цільове призначення.

Зміст допоміжних приміщень багатоквартирного будинку розкрито у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII. Так, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Частина 2 статті 382 Цивільного кодексу України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, власникам квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності належать приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (підвали тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з частиною 2 статті 382 та статті 387, 391 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У рішеннях Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004 та від 09.11.2011 р. № 14-рп/2011 окремо підкреслюється, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинків і зовнішнього благоустрою не вимагають додаткових дій із боку власників квартир. Власники квартир є власниками допоміжних приміщень, конструктивних елементів зовнішнього та внутрішнього благоустрою, незалежно від способів отримання права власності на квартири (під час приватизації чи в разі здійснення цивільно-правових угод).

Чинним законодавством не передбачено механізм передачі у власність громадян допоміжних приміщень будинку, також як і право власників квартир багатоквартирних будинків на розпорядження своєю частиною зазначених приміщень.

Допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з набуттям громадянами права власності на квартири у відповідності з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Для підтвердження набутого в такий спосіб права на допоміжні приміщення не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргою ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 13 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 03.08.2018 року.

Головуючий

Судді